Квартирні проблеми, мабуть, одні з найгостріших у нашому суспільстві, особливо в містах. Коли йдеться про квадратні метри, люди часто забувають про совість, моральні засади, порядність. До редакції "Пошти" звернулася львів'янка Ганна Івасько, яка вже чотири роки відчайдушно бореться за свою квартиру, а поки що разом із сім'єю тулиться у 14-х квадратних метрах.

Пані Ганна розповіла, що майже 30 років працювала в обласному будівельному тресті "Львівсільбуд". Прийшла туди молодим спеціалістом. Оскільки власного житла не мала, то у 1977 році стала на квартирний облік. "У 1989 р. для наших черговиків трест за централізовані державні кошти розпочав будівництво 82-квартирного будинку в м. Винники на вул. Кільцевій, 10. Але у 1996-му через брак коштів будівництво було призупинено, - каже Ганна Петрівна. - На той час житло було готове на 86%. Залишати будівництво на майже завершальному етапі не хотіли, адже його могли розікрасти, тож трудовий колектив, адміністрація та профком провели попередній розподіл квартир серед черговиків, а ті зобов'язувалися власними коштами добудувати будинок". Аби гарантувати, що черговики справді отримають житло після добудови, у грудні 1996-го адміністрація тресту видала майбутнім мешканцям будинку охоронні свідоцтва та гарантійні листи.

Майже сім років власними коштами та силами черговики добудовували свої квартири. У серпні 2003 року на засіданні керівництва та трудового колективу відбувся остаточний розподіл квартир між черговиками. Саме тоді Ганні Івасько була виділена квартира № 3 на вул. Кільцевій, 10, у м. Винники. Та радість від нового житла була недовгою. "У вересні 2003 року на підприємство прийшли нові власники, які призупинили видачу ордерів й влаштували повторний перерозподіл квартир. Аби отримати квартиру, черговикам довелося носити хабарі, - розповідає пані Ганна. - Деякі мешканці давали гроші, аби отримати свої квартири, та ми цього не робили. До мене постійно телефонували й питали, коли принесу гроші. Вимагали 3000 у. о.".

Отримати гроші від пані Ганни новим власникам так і не вдалося, тож вони вирішили діяти іншим шляхом. За словами жінки, її під психологічним тиском примусили написати зобов'язання - віддати кімнату в гуртожитку в обмін на ордер. У вересні 2004 року жінка все-таки отримала ордер на квартиру. Сім'я виписалися з гуртожитку на вул. Тракт Глинянський, 161б, кв. 36, залишивши кімнату старенькій мамі, і переїхала у нове житло. Та не встигла натішитися власним помешканням, як у лютому 2006 року пані Ганна отримала повістку зі суду: власники тресту заявляли, що жінка не виконала зобов'язання - не відмовилася від кімнати в гуртожитку. "Нові власники мотивували свій позов тим, що я не відмовилася від кімнати у гуртожитку. Але як я можу її віддати, вона їм не належить, - обурюється жінка. - До того ж підпис на відмові мого чоловіка, який там з'явився, був підроблений. І експертиза довела цей факт".

У травні 2008 року Ганна Петрівна отримала повідомлення, що її сім'ю виселяють з квартири. Коли приїхала додому з роботи, побачила, що двері в її квартирі виламані, а судові виконавці проводять опис майна. "Нас силою випхали з квартири", - заявляє жінка.

Четвертий рік пані Ганна шукає правди у судах, але добитися справедливості їй не вдається. Тепер сім'я (четверо людей) тулиться у 14 кв. м, тобто, на одну людину припадає 3,5 кв. м. "На те, що у мене неповнолітній син, ніхто не зважає. Він вчиться, йому потрібно робити креслення, але можливостей для нормального навчання немає", - бідкається жінка.

До всіх бід пані Ганни додалася ще одна - її квартиру вже двічі намагалися перепродати. Тож тепер вона змушена судитися з керівництвом колишнього тресту та новими власниками квартири. "За моєю спиною мою квартиру двічі намагалися продати, - заявляє Ганна Петрівна. - Про такі факти довідалася від опікунської ради".

Іван Присяжнюк, колишній голова правління ВАТ "Львівсільбуд", переконаний, що всі мешканці будинку № 10 на вул. Кільцевій отримали свої квартири абсолютно законно, а нові власники, які прийшли в трест, просто наживаються. "Цей будинок був останнім, який трест будував за кошти всіх підприємств "Львівсільбуду". В середині 90-х державного замовлення не було, й, відповідно, не було коштів на будівництво. Тож ми зібрали черговиків, запропонували їм самостійно доводити до пуття квартири, адже будинок могли просто розікрасти. Тоді ж і провели попередній розподіл квартир, - розповідає пан Іван. - А В. Кедик та М. Кіпчарський викупили акції тресту, отримали контрольний пакет акцій, вибрали своє керівництво й провели повторний розподіл квартир. За стільки років вони нічого не збудували. А квартири, які ми розподілили між людьми, забирають і перепродують. Я ходив на судові засідання, адже знаю тих людей, які десятки років працювали у тресті, намагався їм допомогти. Але те, що зараз робиться, це жах".

Розшукати керівництво ВАТ "Львівсільбуд", а тепер вже, як повідомила пані Ганна, ТзОВ "Портал-Захід", "Пошті" не вдалося, жодних їхніх контактів у довідкових службах немає. Тому сподіваємося, що після виходу публікації вони зголосяться і викладуть свою точку зору на цю проблему.

Пані Ганна давно зневірилися, що у нашому суспільстві можна добитися справедливості. "Я зверталася у різні інстанції, але добитися правди не могла, всюди діє правило: чиї гроші, того й правда. Всюди все куплено", - говорить співрозмовниця. Та покладати рук вона не хоче й готова боротися за справедливість й тепер хоче звертатися до Європейського суду з прав людини.