За чотири кілометри на південь від Жидачева є невеличке село Кохавино. На жодній із карт з радянських часів цього населеного пункту віднайти неможливо: щоб стерти пам'ять людську, радянська влада приєднала його до смт Гніздичів. А поза тим, ще століття тому до Кохавинської Богородиці з молитвами і прошеннями йшли сотні тисяч прочан. Під час коронації ікони у 1912 році на цю подію лише поїздами прибуло понад 180 тисяч паломників, 100 тисяч у цей день прийняли Святе Причастя. Уже перед Другою світовою війною, від з 1931 року, кохавинськими святинями опікувалися отці єзуїти. Саме вони, втікаючи від радянських військ до Польщі, забрали зі собою і чудотворну ікону Кохавинської Богородиці. Вона й донині зберігається у костелі міста Глівіци. У Кохавино залишилася її копія. Піші прощі сюди організовують наразі лише з Жидачева та Стрия, а монахи поступово відроджують храм.

Хто і коли намалював образ Кохавинської Богородиці, невідомо. Він століттями був на старому дубі у кохавинському лісочку при дорозі, яка вела з Жидачева до Руди. У парафіяльному щоденнику кохавинської церкви зберігся такий запис: "Цей образ намальований на дубовій дошці, гарно обробленій, один лікоть ширини та один і три четвертих ліктя довжини (56/82 см). На образі зображена Пречиста Діва Марія, яка тримає на лівій руці Дитятко Ісуса, внизу напис латинською мовою "O MATER DEI ELECTA ESTO NOBIS VIA RECTA" ("О Мати Божа, вибрана, Ти є нашою прямою дорогою <до Господа>"). Образ від прадавніх часів висів при дорозі, яка проходила з м. Жидачева до м. Руди, на старому дуплавому дубі в кохавинському лісочку, біля заїзду. Цей гарний образ, як також чудове місце розміщення, привертало увагу подорожніх та навколишніх мешканців; хто тільки проходив повз це місце, зупиняючись, промовляв молитву чи коротке побожне зітхання, прославляючи Царицю Неба, дивлячись на Її образ, як також просив Її заступництва на дальшу подорож. І Господь Бог за молитвами Пресвятої Богородиці не одного подорожнього на цьому місці вислуховував і в труднощах потішав. На жаль, не відомо, хто намалював образ і встановив його в тому місці".

Ось уже майже чотири століття ікона Кохавинської Богородиці славиться своїми чудодійними властивостями. Проте перша письмова згадка належить щойно до 1646 року. Якось дідичка Руди Анна Воянковська їхала каретою попри образ Богородиці. Але не вийшла їй вклонитися та помолитися. Відтак сама собою карета зупинилася, коні не могли зрушити з місця, поки пані таки не вийшла з карети вклонитись Кохавинській Богородиці. Через чотири роки по тому образ, слава про який ширилася все далі, перенесли до парафіяльної церкви у Руді.

Є і легенда, що буцімто та ж Анна Воянковська побачила з карети на дубі образ Богородиці. Четверо коней у ту ж мить впали на коліна. А в лісі раптом довкола почали горіти свічки. Коли ж пані таки склала руки до молитви, коні витягнули карету з болота. Дідичка захотіла перенести чудесну ікону до себе у Руду. Але начебто образ у першу ж ніч після кожного з трьох перенесень повертався на попереднє місце у лісі.

Через три десятки літ Кохавинська Богородиця поселилася у дерев'яній капличці в лісі. Її спорудили за кошти київської воєводити Терези Виговської. Відтоді це місце на кілька століть стало пунктом постійного паломництва.

Поряд із капличкою - криниця з джерельною цілющою водою. Прочани переконані, що у цієї води чудодійних властивостей не менше, аніж у люрдівської. Зберігся запис про те, що від умивань цілющою водою прозріла сліпа дівчинка Настечка зі села Лівчиці.

Збережено запис про чудесне воскресіння вже похололого семирічного сина Катерини Кревжелевської. А вже у свої 74 роки хорунжий Костянтин Виговський розповідав, що залишився живим саме завдяки опіці Кохавинської Богородиці, пройшовши сім воєн і повернувшись без жодної подряпини. Хоча кулі коней під ним убивали і навіть у підківки чобіт потрапляли.

Згодом поряд з капличкою з'явилися і перші монахипустельники. Насамперед із числа паломників. Вони поселялися біля каплички і жили аскетичним життям, прославляли у молитвах Богородицю. Так виник і монастир кармелітів.

26 травня 1755 року Львівський архієпископ Вижицький проголосив чудотворним образ Кохавинської Матері Божої. А до того 15 літ працювала спеціальна церковна комісія, яка збирала свідчення людей про чудесні оздоровлення та надприродні дива і ласки, отримані внаслідок молитов до Кохавинської Богородиці. Свої слова вони підтверджували присягою на Біблії.

1748 року Костянтин Виговський, власник Руди, почав зведення нового дерев'яного храму. З наміром перенести до нього чудотворну ікону. Через сім років, 22 червня 1755 року, у день Зіслання Святого Духа, ікону урочисто перенесли до новозбудованого та освяченого храму. З цієї нагоди у візантійському обряді Святу Літургію відслужили львівський єпископ Лев Шептицький та апостольський Протонотарій і адміністратор Львівської Вірменської архікатедри отець Каспрович. В урочистій церемонії брали участь і греко­католики, і вірмени, і римокатолики.

Відомий ще один випадок. Узимку 1818 року до кохавинської святині прийшла жінка з однорічним хлопчиком на руках. Дитя було слабким і кволим. Жінка мала на меті залишити маленького помирати перед чудотворним образом. І диво сталося! Минуло кілька десятиліть, і з того хлоп'яти виріс краківський єпископ Альбін Дунаєвський, який згодом став кардиналом.

Кількість паломників до Кохавинської Богородиці зростала буквально з кожним днем. І дерев'яна церковця уже не вміщала усіх охочих помолитися до чудотворного образу. Відтак вирішили спорудити просторий кам'яний храм у романському стилі. Наріжний камінь під нього освятили у червні 1868 року. Будівництво тривало довгих 26 літ. І першого вересня 1894 року до новозбудованого храму перенесли чудотворну ікону Кохавинської Богородиці. На цю церемонію прибуло понад 30 тисяч паломників!

Кохавино була здавна місцем не лише паломництва, а й екуменізму. "Церковна газета" у вересні 1894 року писала: "Кохавино у надзвичайній пошані людей всіх трьох обрядів. Українців сходиться до неї найбільше, навіть більше від латинників, бувають дні в році коли прибувають також вірмени... Це одне з тих місць, в якому виявляється єдність віри і Церкви, незважаючи на різницю в обрядах".

Храм постійно розширювався та вдосконалювався. У перші два роки минулого століття на місці об'явлення образу Кохавинської Богородиці насамперед замість дерев'яної каплички звели мурованому у готичному стилі. Саму ж церкву значно розширили - на 13 метрів видовжили святилище і добудували бічні апсиди. Відтак храм отримав форму хреста.

Найвеличнішою і найвелелюднішою за всю історію Кохавино була процесія коронації ікони золотими папськими коронами у свято Успіння Пресвятої Богородиці у серпні 1912 року. Тоді на церемонію лише потягами прибуло 180 тисяч вір­них. А ще ж їхали підводами та йшли пішки. У цей день сто тисяч людей прийняли Святе Причастя.

Чудотворну ікону забрали зі собою до костелу у польському місті Глівіци отці єзуїти, які втікали від радянської влади. А вона таки доклала максимум зусиль, аби навіки стерти людську пам'ять про це благодатне місце. Совєти не лише зробили Кохавино частинкою Гніздичева. З церкви та каплиці познімали хрести, а сам храм перетворили на льоносховище. У стінах монастиря замешкали діти з вадами розумового розвитку. Майже за півстоліття прогнив дах, змокріли стіни, все покрилось пилюкою та брудом. Криницю ж із цілющою водою засипали землею та замінували.

З відродженням УГКЦ відродилося і Кохавино. Храм відтепер належить греко­католицькій громаді і празник святкує у жовтні, у день Покрови Пресвятої Богородиці.

У монастирі святого Герарда замешкали редемптористи. А 30 травня 2000 року до Кохавино привезли копію чудотворної ікони. Кажуть також, що під силою молитви у храмі почав відновлюватися старовинний стінопис.