Уже найближчими днями США та Колумбія підпишуть угоду про спільну боротьбу з наркоторгівлею та тероризмом. Після цієї процедури США отримають можливість розмістити свій військовий контингент на семи колумбійських військових базах, що дозволить їм активно протистояти загонам FARC (Збройні революційні сили Колумбії), які не тільки борються з колумбійським урядом, але й співпрацюють з наркокартелями, що постачають зілля до США.

Водночас ці плани загострили ситуацію в усьому латиноамериканському світі. Особливо показовою є гонка озброєнь сусідньої Венесуели, що вже давно ворогує з Колумбією. За останні роки Каракас придбав у Росії озброєння на понад 4,4 мільярда доларів, а тепер ще й планує збільшити удвічі чисельність своїх танкових військ. Співпрацюють з Росією у сфері торгівлі зброєю також Бразилія, Еквадор, Перу та навіть невеличка Нікарагуа.

Ситуація з придбанням військової техніки є вдалою ілюстрацією змін, які відбуваються в латиноамериканському світі. Закупівля озброєнь у Росії наочно демонструє поступову втрату США свого впливу в регіоні.

Беручи до уваги факт активної мілітаризації латиноамериканських країн, а також минулотижневе збройне вторгнення Колумбії на територію Венесуели, є підстави прогнозувати продовження кризи 2008 року, коли три країни - Венесуела, Колумбія та Еквадор - стояли на порозі війни. Нагадаємо, що відправною точкою того конфлікту стала операція колумбійської армії проти бойовиків FARC. Операція пройшла для колумбійської влади більш ніж успішно: був ліквідований один з лідерів FARC Луїс Едгар Девіа (псевдо Рауль Реєс), якого вбили на території Еквадору. Це й стало безпосередньою причиною напруження відносин між країнами. Президент Еквадору Рафаель Корреа, розцінивши операцію колумбійських військових як порушення територіальної недоторканності своєї країни, відкликав склад дипломатичного представництва з Боготи та наказав колумбійському послові виїхати з країни. Слідом розірвала дипломатичні відносини з Колумбією та провела мобілізацію збройних сил і Венесуела. Її лідер Уго Чавес, відомий своєю "любов'ю" до колумбійського президента Альваро Урібе, назвав того маріонеткою Білого дому. Колумбія своєю чергою звинуватила сусідів у підтримці терористів. І, зауважимо, небезпідставно. Річ у тім, що в особі вбитого Рауля Реєса венесуельський президент, за його словами, втратив близького друга (у Венесуелі пам'ять загиблого навіть вшанували хвилиною мовчання). Крім того, влада Колумбії переконувала, що і Чавес, і президент Еквадору Рафаель Корреа підтримували повстанців не лише морально, а й фінансово і навіть зброєю.

Близька до критичної ситуація зберігалася майже тиждень. І все­таки конфлікт вдалося владнати без стрілянини і зовнішнього втручання. Мирного врегулювання було досягнуто на саміті Групи Ріо (куди входять 22 латиноамериканські країни), який відбувався у СантоДомінго за посередництва господаря заходу, президента Домініканської Республіки Ліонеля Фернандеса.

Однак цього року протистояння між країнами відновилося. Зокрема, під час однієї з операцій проти бойовиків FARC у них вилучили протитанкові комплекси АТ4 шведського виробництва, які для своєї армії закуповувала Венесуела. На початку червня 2009 року США звинуватили Каракас у продажу колумбійським повстанцям переносних зенітно­ракетних комплексів російського виробництва.

Зазначимо також, що колумбійські повстанцінаркоторговці не єдина проблема регіону, а напруження у зовнішніх відносинах не обмежується трьома згаданими країнами. У Латинській Америці утворилися два полюси. Одна група країн, у якій лідирують Куба, Венесуела і Болівія і до яких приєднуються Бразилія та Аргентина, вибудовує систему латиноамериканської інтеграції, спрямовану на захист континентального ринку від економічного впливу США. Натомість друга група, що включає Колумбію, Мексику, держави Центральної Америки і деякі країни Південної Америки, виступає за запропоновану Вашингтоном схему створення зони вільної торгівлі та вільного ринку в Західній півкулі, де першу скрипку гратимуть власне Сполучені Штати.