Що забувають в автомобілях представників однієї з найнебезпечніших професій?

Їздити у таксі мені доводилось неодноразово. Через географічну віддаленість мого помешкання від місця праці (живу в райцентрі поблизу Львова) найчастіше це відбувалося пізньої пори. Зрозуміло, коли маршрутки вже не ходять. Тому й, власне кажучи, і замовляла таксі. Так що ближче ознайомитись із цими несплюхами, що ночами заробляють на життя, таки довелося. Балакучі і нібито мовчуни - усі вони мали одну спільну рису, що відрізняє їх, таксистів, від інших водіїв. Вони - комунікабельні. Про що ж вони теревенять, у чому раптом зізнаються - про це та інше у нашому репортажі.

А почнемо ми із "правильної", ліцензованої машини - тобто зверху із "шашечками" і освітленим цифровим ідентифікатором. Простіше кажучи, авта із якимсь, приміром, тризначним номером.

- Алло, здрастуйте. Можна замовити авто. Вулиця такато...

Мені щастить. Чекала недовго, і, що головне, пан Микола, здається, буде цікавим співрозмовником. Він навіть фото себе, коханого, біля робочого авто (теж дорогого серцю) почепив на лобове скло.

- Я став таксистом, щоб прогодувати сім'ю, - розповідає. - Завод, де працював, закрили. Єдине, що добре вмію робити і що могло тоді поправити родинне фінансове становище, це їздити машиною, підвозячи випадкових клієнтів. З часом зареєструвався.

Пан Микола з певною ностальгією згадує роки становлення служби радіо­таксі, коли конкурували з самим державним автопарком, добряче його витісняючи. Тоді й заробітки були набагато більшими. Тепер же, за його словами, таксистів надто багато у Львові. Але найдошкульніше допікають "бордюрники" - ті, хто таксує неофіційно.

- Контролю на них нема. Ніхто ж їх не перевіряє, - бідкається пан Микола. - Як до них підійти контролерам? На якій підставі?

Але загалом мій сьогоднішній герой не нарікає. Не це найгірше - що "хтось щось та й заробив легко". Як чоловік, що любить читати газети, неодноразово пан Микола зауважував у пресі інформацію про те, що професія таксиста - одна з найнебезпечніших поряд з міліціонерами, рятувальниками, військовими, лікарями і журналістами. Що тут казати, він і сам про це здогадується, щоразу вирушаючи у ніч. А тут ще й авторитетні соціологічні рейтинги свідчать про це.

- Логіка проста, - підсумовує чоловік. - Водій з виручкою вночі - чим не приманка? Отож­бо, таксист мусить бути психологом, щоби відразу визначити, що з ним за клієнт? Чи здатен заплатити, чи вестиме себе похамськи, якось підступно, негарно, брутально?

Запитувала в пана Миколи, чи бувало, що клієнти не розраховувались.

- Авжеж, - зізнався він, - і не один. Але не скажу, що часто. Зазвичай схема така: просять дозволити зайти у якийсь під'їзд, де їм буцімто треба щось забрати, а самі зникають у невідомому напрямку.

- А повій підвозили? - не можу не поставити пікантне запитання.

- Тут не помилишся, - іронічно усміхається таксист. - Якщо жінка замовляє машину о третій ночі до готелю і виходить звідти у мініспідниці й еротичних колготках, то про цю мадам уже все відомо... Або одного разу дві дівулі сіли до мене в авто на Городоцькій - вулиці, знаменитій у цьому контексті, - так ось, вони вголос без сорому гомоніли собі на задньому сидінні про "путанівські" розцінки, про свої походеньки і проблемні ситуації, в які потрапляли.

Пан Микола, мабуть, ще багато чого б розповів мені, але таксі прибуло до кінцевої зупинки замовлення. Можливо, він упізнає себе в цьому матеріалі.

Довелось мені свого часу ближче познайомитись і з львівською жінкоютаксисткою. Олена Односум авто для таксування "Daewoo Sens" узяла у кредит, потроху виплачувала кошти.

- Без керма не можу взагалі, - Олена категорична і трохи екстремальна жіночка з "нетрадиційною орієнтацією" у виборі сфери діяльності. Вона - мама, виховує двох доньок. Спершу торгувала, сама розвозила товар автомобілем. Таксування - черговий професійний водійський виток.

Зізнається, що плаття і спідниці на роботу не вдягає. Аргумент залізний: навіщо провокувати чоловіків­клієнтів? Також варто зазначити, що від замовлень під бари, нічні клуби таксистка Олена намагається відмовлятись. Теж у цілях власної безпеки.

- Професія не впливає на характер, - розмірковує жінка. - Де ти будеш - у таксі чи на кухні, хіба від того зміниться жіноча суть? А мені цей фах подобається ще й можливістю спілкуватися з різними людьми.

Ці "різні люди", як розповідає пані Односум, чого в її таксі лише не забували: пакети з продуктами, мобілки, парасолі, рукавички. Гаманці, як не дивно, ніхто не залишав. Вочевидь, це тому, що, розраховуючись з таксистом, клієнти акурат про цей предмет не можуть не пам'ятати.

Про згуби неуважних чи трохи захмелілих пізніх клієнтів розповідав мені іншого разу таксист найдешевшої (за тарифами) львівської фірми. Пан Іван пригадав, що в його автівці юна наречена забула... весільну сукню. Спохопилось дівчисько лиш наступного ранку, до речі, саме в день весілля. А старенька бабця якось залишила в таксі... вставну щелепу. Восьмого березня пасажир забув букет квітів. А найчастіше, за словами таксиста, у нього забували ключі, жіночі сумочки, сережки, фотоапарати.

Коли, судячи з таких різноманітних пригод і вражень від них, я запитала цього таксиста, чи він свою професію вважає цікавою, чоловік мене здивував:

- Що ж тут може бути цікавого? Одні й ті ж маршрути, одні й ті ж дороги.

- Але ж люди різні, - не вгавала я.

- Люди - теж однакові, - стояв на своєму Іван.

Утім, як з'ясувалося, це був не гнітючий настрій чи незадоволення заробітком (клієнтами, начальством) мого нового знайомого. Його раціо полягало в тому, що, як правило, в кожної таксистської фірми є постійні клієнти. Якщо якість послуг влаштовує, безперечно.

- Добре, коли, замовляючи, чітко вказують адресу, - розповідає Іван (у нього на фірмі в диспетчера позивний "Іван другий"). - А буває прокричать у слухавку з мобільника: "Я біля мосту, наприклад, на Кульпарківській, швидко пришліть таксі, бо дощ починається..." І шукай потім, з якого боку він стоїть біля того мосту. Або: "Я в барі "Лимон", треба таксі. Вже!" На такі випадки наші диспетчери мають стандартну відповідь: "Треба вже, телефонуйте в аеропорт, бо машини не літають. А таксі може приїхати за 1520 хвилин. Уночі - трохи швидше".

Чим відрізняються денні клієнти від нічних? Переважно таксисти дають схожі пояснення. Вдень таксі в основному замовляють ділові люди, для яких діє формула: час - гроші. А ще частенько студенти (скинуться "по гривні" і - вперед до знань). Недорого і з комфортом (хоч і звучить трішки, як реклама).

Нічні ж мандрівники - чітко диференційовані таксистами. Більшість клієнтів - це люди після забави, вони неодмінно напідпитку, і в такому стані, як правило, і якщо є фінанси, не ризикують іти пішки. А друга основна категорія нічних клієнтів - це ті, що не встигли на останній трамвай, маршрутку, потяг, і в них просто нема варіантів. О, приїхали, це такі ж, як я. Інколи.

***

Пасажири їдуть у таксі.

Чоловік: "Ось там, будь ласка, зупиніться біля того дому, там, трохи далі, в кінці..."

Жінка­пасажирка уточнює: "Тактак, бачите - там, де кішка..."

Водій: "Вам біля задніх лап зупинити чи біля передніх?"

***

Біля травмпункту перебинтоване подружжя зупиняє таксі. Сіли в машину і просять водія: "Тільки, будьте добрі, не дуже швидко їдьте, бо учора нам трапився такий таксист­гонщик, що ми потрапили в аварію".

Водій радісно оглядається: "Моє шанування! А я вас і не впізнав!"

***

Оголошення: "Таксистові, який знайшов на задньому сидінні свого авто документи з грифом "Надзвичайно таємно" пропонуємо застрілитися самому".