Любов Максимович, голова Західноукраїнського центру "Жіночі перспективи", про сімейне життя, онука та громадську діяльність 

Ця напрочуд енергійна та розумна жінка є однією з найвідоміших громадських діячок на Львівщині. Центр, який вона очолює, 11 років поспіль займається питаннями захисту прав жінок, підтримує їх у кризових ситуаціях (насилля в сім'ї, безробіття, протидія торгівлі людьми). Про головні болі жіноцтва, потребу підтримки вона, як соціальний працівник, знає якнайбільше і з перших уст.Попри активну суспільну роботу, часті закордонні поїздки задля переймання досвіду, три вищі освіти, має прекрасну та міцну родину, де їй комфортно і якою пишається.

Зрештою, за плечима 34річний досвід сімейного життя. Із чоловіком Володимиром виховали сина Андрія. Безмежно тішиться трирічним кмітливим онуком Павликом. Гостею "Пошти" є Любов Максимович - голова Західноукраїнського центру "Жіночі перспективи".

Підтримка найближчих

- Чоловік, син, невістка та онук Павлик. Близькою є й сім'я рідного брата. Заміжня вже 34 роки. Чоловік Володимир працює у Національному університеті "Львівська політехніка". Є професором, доктором технічних наук. Він талановитий науковець. Певна: не так багато таких, як він, - розумних, справедливих та достойних людей у науці. Володя має понад 150 авторських праць. Його наукові розробки впроваджують у виробництво. Найбільшою ж інвестицією в житті людини є діти. Маємо дуже доброго, мудрого і хорошого сина Андрія, якому виповнилося 33 роки. Пишаюся тим, що син завжди говорив нам правду, бо знав що його зрозуміють. Важливою є взаємна довіра дітей та батьків. Син одружений уже 5 років. У мене прекрасна невістка Наталя та чудові свати. Маю розкішного та фантастичного трирічного онука Павлика! Він настільки є моїм колегою та другом, що не називає мене бабцею ...

- Любою, і мені так цілком комфортно. У нього не асоціююся з класичною бабцею. Розмовляємо з Павликом як дорослі хороші друзі. У три роки онук уже непогано володіє комп'ютером! Одного разу він сам змінив заставку на моєму комп'ютері. Ба більше, відповідаючи на запитання, як це зробив, сказав: "Якщо не вмієш, я тебе навчу" (Сміється). Вміє він і фотографувати, користуватися мобільним. Це технічний прогрес. Нині у дітей немає ніякого бар'єру. Науковці ще описуватимуть, як діти, не вміючи читати та писати, володіють технікою.

- Хоча це була велика відповідальність із мого боку, але новий для мене відпочинок вдався! Павликові це море, думаю, запам'ятається на все життя. Під Новий рік пообіцяла йому, що влітку ми поїдемо на море. Щовечора він просив маму розповісти казку про Павлика, Любу, потяг та море. Зрештою, здійснила мрію онука. Їхала зі Львова з маленьким трирічним хлопчиком, а за два тижні у мене з'явився абсолютно самостійний і самодостатній хлопець. Він подорослішав.

- Хороші, думаю, що розуміємо одна одну. Маю толерантну та гарно виховану невістку. Вона любить мого сина, а він її, бачу, що їм разом комфортно, вже її люблю! Вона добре виховує нашого онука, дбає про сім'ю. Переконана: що добрі стосунки залежать і від свекрухи, і від невістки; кожна сім'я має жити своїм життям, і батькам не варто втручатися у родини своїх дітей, якщо вони про це не просять.

- Насамперед розуміння, повага та довіра один до одного. Також можливість самореалізації кожного з подружжя. У нас такого ніколи не було, що у когось робота є важлива, а в іншого - ні. Кожна людина у житті має посуватися комфортно. Аби був комфорт на роботі, має бути комфортно у сімейному житті. Домашній затишок є надзвичайно важливим, щоби людина могла у житті творити! Адже коли у сім'ї щось негаразд, це впливає на роботу та навколишнє середовище. У родині треба вміти знаходити компроміси у спірних питаннях, які, звісно, виникають. Треба вміти поступитися один одному. Добрими є здорові амбіції. Мені б ніколи не вдалося стільки уваги приділити громадській роботі, якби не мала доброї родини, розуміння з боку чоловіка та сина.

Про жіночу мудрість

- Так. Якби мій чоловік не розумів того, що роблю, і не давав можливості приділяти стільки часу своїй роботі, можливо, мала б дискомфорт удома, який, своєю чергою, призводив би до дискомфорту моєї самореалізації. Загалом в Україні можна багато зробити, якщо тебе підтримуватиме сім'я і тобі не заважатимуть. Моя сім'я - це і є справжній тил! Вдячна чоловікові за те, що він є, що при певних обов'язках, удвох маємо певний ступінь свободи. Знаю сім'ї, де чоловіки ставлять умови: ти маєш зробити так і не інакше. Це рабство. Його багато. Знаю жінок, які живуть у "золотих" клітках. Не можна затискати один одного. Фактично у сім'ї має бути демократія... Ми з чоловіком два лідери.

- Це непросто... Я публічний лідер. Чоловік - більше вроджений. Коли є два лідери, ще має бути мудрість.

- Це вміння знайти вихід із будьякої ситуації, але не ціною приниження іншої особи. Це вміння жінки зрозуміти того, з ким живе та працює. Свою мудрість, якщо Ви так уже висловилися про мене, пов'язую з дуже сильною внутрішньою інтуїцією, за що дякую Богу. Стараюся жити комфортом своєї душі та розуму, але ніколи лише емоціями. Завжди слухаю свій внутрішній стан. Недарма кажуть: живи так, щоби мати духовний комфорт. Те, що ззовні виглядає мудрістю, всередині є бажанням шукати внутрішній комфорт.

Хто, як не я!

- Так. Моє суспільне життя пов'язане з проблемами жінок, сімей. Торік закінчила навчання на кафедрі "Соціальної роботи" КиєвоМогилянської академії (це вже третя вища освіта Любові Максимович - "Пошта"). Коли під час навчання ми говорили про проблеми сімейного насилля й кривдників, з'ясувалося: науково доведено, що у дитини основне закладається до п'яти років. Психологи кажуть, що шукати, скажімо, причини злочинного нахилу людини, варто у дитинстві. Діти повторюють стереотип поведінки батьків: якщо в родині було насилля, є ймовірність, що така поведінка повториться у їхніх сім'ях.

- Усе розпочалося зі створення та роботи в бізнесінкубаторі. У 1992 році закінчила Інститут менеджменту... Допомагала порадами, як розпочати власний бізнес. В основному допомагала чоловікам. Не сподівалася, що згодом займатимуся жіночими питаннями. Коли у 1997 р. стажувалася у США за програмою, вперше ознайомилася з діяльністю жіночих громадських організацій. Повернувшись додому, побачила, яка велика кількість жінок є безробітними, менш адаптованими до соціально­економічної ситуації в ті часи, аніж чоловіки, які пішли у бізнес. Зрозуміла: жінки потребують підтримки, розуміння, і щоби щось зробити, треба об'єднуватися. Отож, усе розпочалося з підтримки жіноцтва у бізнесі. Згодом побачила, що не кожна з них прагне починати бізнес. Більшість просто хотіла знайти роботу. Також з'ясувалося, що велика частина з них має проблеми - невпевненість у собі, розгубленість у ситуації, насилля в родині. Безробітні чоловіки не реалізувалися й агресію виливали на сім'ї. Так є, на жаль, і нині. Проблема насилля у сім'ях - епідемія в Україні, аналогічно як СНІД і туберкульоз! Якщо не будемо з цим боротися, то матимемо трагічну ситуацію у майбутньому! Передусім це психологічно скалічені діти.

- Їх багато... Чимало розгублених жінок. Надаємо їм психологічну та правову підтримку. Тісно співпрацюємо з обласним центром зайнятості. Виїжджаємо в райони області, де проводимо тренінги. У селах (спрацьовує "український менталітет") жінка боїться винести сміття з хати, хоча все село знає, що її б'є чоловік. У таких випадках вони не шукають якоїсь правової підтримки щодо захисту своїх прав. Ламаємо ці стереотипи.

- Звісно, величезна проблема міграції. Якщо жінка п'ять років працює в Італії, а чоловік є в Україні, і навіть за умови, що він правильно використовує надіслані нею гроші (себто, витрачає на благо сім'ї, а не на алкоголь), важко сказати, чи ця сім'я буде міцною, коли дружина повернеться додому. Друге - проблема виховання дітей. Чомусь деякі батьки думають, що виховувати має школа. Передусім - сім'я і на власних позитивних прикладах. Із заробітчанством пов'язана і проблема споживацького попиту юного покоління. Кожна людина має зробити щось позитивне у своєму житті. Більше доброти - і комфортніше стане жити. Тішуся, що є абсолютною оптимісткою і людиною, яка прагне все нових знань.