Візит і дії патріарха Кіріла об'єктивно працюватимуть супроти нього самого та тих ідей, які він пропагував

Виглядає на те, що візит патріарха Кіріла в Україну матиме значно більше наслідків для майбутнього релігійного простору України, ніж це традиційно обумовлюється візитом духовного пастиря до своєї пастви. Очевидно тому, що попри всі попередні запевнення з боку православних
ієрархів про те, що візит матиме винятково пастирський характер, подорож патріарха Кіріла була насичена політичними гаслами, які залишають для нас силусиленну знаків питань, а подекуди - відчуття здорового обурення та протесту. Проаналізувати можливі наслідки цього візиту "Пошта" попросила Андрія Юраша, доцента ЛНУ ім. Івана Франка, релігієзнавця.

- Патріарх Кіріл чітко показав, що ніякого толерування українства як окремішнього церковнокультурного явища з його боку немає і не може бути. Зауважте, Папа Римський, який приїжджав до України 2001 року, звертався до суспільства українською мовою. Вселенський патріарх Варфоломій вітався і прощався теж українською, засвідчуючи цим свою повагу до українців. Натомість патріарх Кіріл навмисно і з погордою виступав тільки російською, а у східних областях навіть уникав слова "український", підтримуючи в такий спосіб позицію митрополита Одеського та Ізмаїльського УПЦ МП Агатангела, який замість слова "Україна" вживає "Малоросія". Красномовним є також і факт нагород від патріарха Кіріла для журналіста Васілія Анісімова та науковця Петра Толочка. Це дві одіозні фігури, які кожен у своїй галузі сповідують крайню проросійську позицію.

- Ці важливі сигнали від патріарха Кіріла, очевидно, дозволять частині українофобів, які є в лоні УПЦ МП, діяти тепер більш активно. Особливо після того, як для всіх стало зрозуміло, що патріарх Кіріл жодним чином не підтримує тих проукраїнських настроїв, які поступово почали формуватися після Помаранчевої революції в середовищі УПЦ МП. Тому його поведінка може справді стати сигналом до змін у керівництві та політиці УПЦ МП.

З одного боку, у підсумку цей візит нагадує нам про українофобські настрої в РПЦ загалом та про антиукраїнську й антиавтономістську налаштованість одесько­донецького клану всередині УПЦ МП. Якщо політика патріарха і надалі буде такою жорсткою, то може відбутися переформатування УПЦ в керунку ще більшої русифікації.

Проте, з іншого боку, в самій УПЦ МП існує і починає все більше впливати на ситуацію потужна група, яка підтримує митрополита Володимира (Сабодана) і зорієнтована на концепцію об'єднаної Української православної церкви, утвореної на базі УПЦ МП, але реформованої в канонічно­юрисдикційному сенсі на засадах якщо не автокефалії (повної незалежності), то принаймні повносилої автономії (фактично, а не номінально, як зараз, затвердженої самоправності з формальним підпорядкуванням Московській патріархії). Це середовище розуміє, що якщо УПЦ МП справді хоче стати всеукраїнською Церквою, то повинна відповідати тому, чого прагне суспільство, а отже, розвиватися у напрямку українізації. До речі, загальний соціологічний зріз показує, що відсоток тих, хто хоче бачити українську церкву помісною, щороку зростає.

- У парадоксальний спосіб візит і дії патріарха Кіріла об'єктивно працюватимуть супроти нього самого та тих ідей, які він пропагував. Якщо до Папи Римського приходило понад мільйон вірних, причому кожен йшов до нього як до символічного уособлення духовності, любові і віри, то патріарх Кіріл збирав навколо максимум тисячі вірних, як це було у Почаєві, півтора десятка тисяч. При цьому людей переконували, що вони не стільки християни і послідовники Христа, як члени так званої православної московської цивілізації і воїни Московського патріархату. Показовою є та агресія, з якою патріарх відстоював свою позицію. В його інтонаціях не було нічого спільного з християнським смиренням, ані - з повагою чи з любов'ю. Таким чином патріарх показав, що між словами і діями в РПЦ існує велика прірва.

Патріарх Кіріл постійно говорить про єдину культуру, церкву, історію, традицію, отже, про ментальну єдність. І це зовсім не випадково, бо від єдності ментальної до єдності політичної - один крок. Своїми висловлюваннями і діями патріарх Кіріл так радикалізував думки тих, хто раніше був дуже обережним у висловлюваннях щодо РПЦ, що тепер вони налаштовані зовсім поіншому. Насправді, формально об'єднавча риторика патріарха Кіріла спрацьовує на роз'єднання об'єктивно плюралістичного суспільство через закріплення у свідомості ідеї примату, монополії лише однієї думки, однієї свідомості, тобто - однієї Церкви. Але, може, в цьому якраз і полягає далекоглядна стратегія цього церковного діяча? Відразу відкинути своєю агресивною антиукраїнською риторикою одну частину суспільства, щоб потім залишитися з іншою - хай меншою, але найвідданішою і добре змобілізованою, тобто воїнами Московського патріархату, здатними топтати опонентів і проклинати все українське?

У цьому контексті цікаво також зазначити, що очікувана організаторами кількість вірних, які мали б вітати патріарха Кіріла, і реальне число людей, які прийшли послухати його проповіді, - суттєво відрізнялися. Скажімо, у Севастополі чекали сотень тисяч вірян, а з'явилося близько десяти тисяч. У Почаєві мало бути 150 тисяч, а прийшло лише 15. Ця статистика, до речі, красномовно свідчить про очевидний провал візиту. Причому провал рівно у стільки разів, у скільки УПЦ перевищила свої очікування напередодні приїзду патріарха Кіріла.