Центр досліджень визвольного руху пропонує серію історій­спогадів про відомих в'язнів сумнозвісної політичної катівні окупаційних режимів - тюрми на Лонцького у Львові. Дружина обласного військового референта ОУН у Львові, командира 1ї Воєнної округи "Башта" УПАЗахід Віктора Харкова"Хмари" та сестра діяча ОУН Богдана Старки ділиться спогадами про героїчні долі своїх близьких. Інтерв'ю записане в Меморіалі пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". В'язнем цього застінку колись був і її брат.

Меморіал пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" розташований у приміщенні тюрми, де знаходились каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та німецької. Це перший в Україні музей­в'язниця. Початкова експозиція меморіалу присвячена найкривавішій сторінці з історії колишньої тюрми на Лонцького - розстрілам кінця червня 1941 року. Виставку підготував Центр досліджень визвольного руху за сприяння Служби безпеки України. Експозицію можна відвідати щочетверга від 14 до 18 години. Для груп понад 10 осіб екскурсії проводяться в будьякий робочий день тижня за попереднім записом (299 45 15, lonckoho@gmail.com). Докладніша інформація - www.lonckoho.lviv.ua

Любов­-Ольга Харків (дівоче пріз­вище Старка) народилася в с. Лани на Львівщині. Ще в 1938 році, навчаючись у школі, вступила до лав Юнацтва ОУН. Жінка пригадує, що до визвольної боротьби її залучила видатна діячка ОУН Катерина Зарицька.

Старший брат Богдан теж був членом ОУН. Він навчався у медінституті, і коли йому було 19 років, його заарештували за т. зв. "процесом 59ти". Під час судового процесу Богдана Старку утримували в сумнозвісній тюрмі на Лонцького. Спершу його засудили на 10 років і запроторили до в'язниці в місті Харків (за іронією долі прізвище Харків мав майбутній чоловік пані Люби), а пізніше, із початком радянсько­німецької війни, розстріляли.

Батько Микита Старка воював за Україну в лавах січових стрільців. Як згадує пані Любов­-Ольга, мав військові відзнаки.

"У свого чоловіка
я була зв'язковою"

Із Віктором Харковим пані Люба познайомилася, коли виконувала обов'язки зв'язкової у Львові. Як вона згадує, "першим прийшов до мене "Хмара" з паролем: "Чи тут мешкає пан Вовк?", а я відповідаю: "Мешкає, але не ночує". Від першої зустрічі ми почали бути разом". У 1942 році через загрозу німецького арешту підпільниця перейшла на нелегальне становище і невдовзі стала зв'язковою у відділах УПА, якими командував її чоловік. Як згадує пані Любов­Ольга, перебуваючи в УПА, вона одружилася з "Хмарою" - в селі Мокротині їх вінчав місцевий священик.

У 1946 році, коли в Галичині у пошуках повстанців орудували загони енкаведистів, через проблеми зі здоров'ям у "Хмари", подружжю Харкових довелося переїхати до Львова. Сім'я планувала переїзд на Захід. Однак довелося переїхати у тюремну камеру Замарстинівської в'язниці у Львові. НКВС вистежило подружжя повстанців.

Не видала нікого

 

Віктор Харків-”Хмара” Народився 1922 року в с. Немилів на Львівщині. Закінчив Львівську рільничу школу. Член ОУН з 1938 року. В 1939 – 1941 рр. перебував у Кракові, працював у службі безпеки та військовій референтурі ОУН, з травня 1941 року – в 3-й сотні “Нахтігалю”, від грудня 1941-го до грудня 1942 року – на службі в 201-му шуцманшафтбатальйоні. У 1943 – 1944 роках навчався в рільничому ліцеї у Львові. З липня 1943 року – військовий референт ОУН у Львові, з листопада 1943 року – командир 1-ї ВО “Башта” УПА-Захід. Військовий ступінь – булавний, з 26 січня 1944-го підвищений наказом Головного військового штабу УПА до хорунжого. У лютому 1944 року організував військово-вишкільний табір для воєнної округи “Башта”, а в травні 1944 року вийшов з усіма львівськими бойовиками зі Львова в ліси і сформував курінь “Холодно ярці”. З вересня 1946 року служив першим військовим інструктором ВО “Буг”. У 1946 році заарештований НКВС, засуджений до 20 років виправних робіт, які відбував у Норильську та Іркутській області. З 1956 року жив у Львові. Помер у 1988 році.

Пані Любов­-Ольга розповіла про своє перебування в тюрмі: "Дуже багато людей було тоді. Камера була невелика. Ми спали на підлозі. Мене викликали на допити тільки вночі. Важко було. Але ми в камері були дуже дружними".

Упродовж слідства у пані Харків намагалися з'ясувати інформацію про інших членів ОУН. Але вона не видала нікого. Одного разу слідчі привели пані Любов­-Ольгу на очну ставку з іншою заарештованою - Марією Калагурою. Пані Любов­Ольга сказала, що знає Калагуру лише зі школи, в якій вони вчилися разом. Насправді ж Марія Калагура безпосередньо працювала разом з Любов­Ольгою Харків зв'язковою в УПА. Роки спільної боротьби та тюремних поневірянь на все життя здружили підпільниць. Тепер пані Люба відвідує щомісяця важкохвору пані Марію.

Пані Любов розповіла, що в тюрмі, куди її запроторили з чоловіком, опинилась і зв'язкова Ярослава Крижанівська, яка мала переправити подружжя Харкових до еміграції. Віктор Харків, щоб врятувати її, передав записку, в якій написав, що вона мала прийти до нього, щоб купити піаніно. Завдяки цій записці, яка, згідно із задумом Віктора Харкова, "випадково" потрапила до рук слідчих НКВС, Ярослава Крижанівська змогла тоді вийти на волю.

"Мій чоловік був двічі засуджений до розстрілу"

Невдовзі Віктора Харкова перевезли до Лук'янівської тюрми в Києві, зважаючи на його високий ранг в УПА. Після закінчення слідства пана Харкова засудили до розстрілу, але у зв'язку зі скасуванням такої форми покарання в СРСР, йому замінили вирок на виправні роботи в таборах.

1953го Віктор Харків був одним із співорганізаторів повстання в Норильських таборах. Пізніше він розповідав дружині, що його та інших організаторів повстання засудили до смертного вироку. Він пригадував, як конвоїри вели їх на страту, і між собою дорогою жваво обговорювали, хто кого розстрілюватиме. Але в останню мить смертний вирок скасували, і їх знову запроторили до тюрми.

Завдяки послабленню радянського режиму після смерті Сталіна Віктор Харків вийшов на волю раніше свого тюремного терміну, відсидівши 10 років. Від 1956 року він проживав у Львові. Пішов з життя у 1988 році.

Україна понад усе

"Процес 59-ти" "Процес 59ти" (Процес Другої екзекутиви ОУН у західних областях України) - судовий процес над групою (59 осіб) українських студентів та учнів, переважно членів ОУН. Відбувався протягом 17-19 січня 1941 р. у Львові в залі будинку управління НКВС у Львівській області. Більшості винесено смертний вирок, згодом частину вироків замінено каторгою. Під час судового процесу обвинувачені, які приходили по цій справі, утримувалися в тюрмі на Лонцького.

Любов­-Ольгу Харків засудили до 10 років ув'язнення в Карагандинських таборах. Після відбуття покарання вона зустрілася із чоловіком і прожила разом з ним близько 30 років. Хоча ще кілька років після виходу на волю пані Любов­Ользі не дозволяли переїхати до чоловіка. Вона могла приїжджати до Львова лише на період відпустки. У таких "відпустках" пані Харків спершу народила доньку, а потім сина. А опісля мусила їхати з першою та другою дитиною назад до Караганди.

Пані Любов­Ольга також згадує, що після виходу з тюрми чоловіка ще не раз викликали до КДБ на допити, хоча й він їм ніколи нічого не розповідав. Як згадує пані Люба про свого чоловіка: "Для нього Україна була понад усе. Він був дуже порядний. Ми були щасливі і чесно прожили це життя".

Сьогодні пані Любі 82 роки. Вона виховує онуків у Львові. Бере активну участь в громадському житті: відвідує урочистості, присвячені річницям визвольної боротьби, є активним членом Львівської обласної організації Спілки політв'язнів України. Пані Любов також пише вірші, згадуючи буремну молодість. Застати пані Любу вдома далеко не завжди вдається - вона постійно в русі: або зустрічається зі своїми бойовими побратимами та посестрами, або ж порається в себе на городі. У розмові пані Люба часто повторює, що її дивує, як вдалося так добре зберегти своє здоров'я, незважаючи на всі життєві поневіряння. І справді - при зустрічах з цією жінкою відчувається неймовірна життєва енергія, її невимушена та щира усмішка свідчить, що вона посправжньому щаслива людина.

Прес­центр ЦДВР