Подорожувати екзотичними країнами - це дешева туристична екзотика, адже з вікна автобуса можна побачити не набагато більше, ніж переглядаючи репортаж по телевізору, а кілька днів інтенсивних відвідин музеїв свідчать про країну не більше, ніж розглядання її поштових марок. Аби щось зрозуміти у житті людей далекої країни, потрібно пожити там хоча б деякий час. Це я знав давно. Але якщо моя подорож до Японії була підготована заздалегідь студіюванням мови і культури цієї країни, то про Перську затоку був інформований лише на рівні кількох речень із "Вікіпедії" - затока між Іраном (Персією) та Аравійським півостровом. Прибережні країни: Іран, Оман, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Катар, Бахрейн, Кувейт, Ірак. Саме тому ми з дружиною Беттіною зібрали речі і поїхали працювати до АбуДабі. Від знайомих ми чули, що ціни на житло нас шокують, а під час Рамадану в Еміратах ведеться дуже активне нічне життя.

Моя дружина Беттіна - вчителька німецької мови, тож їй надзвичайно просто знайти роботу в будьякій країні світу. Ми переглянули довідник німецьких шкіл за кордоном - у більшості зазначених там країн ми вже побували. Але АбуДабі нас зацікавила найбільше.

А особливо привабливим було те, що ми не змогли б назвати жодної конкретної причини, яка б привела нас саме до цього куточка світу. Навпаки, ми обоє абсолютно нічого не знали про тамтешню культуру, хоча і дуже хотіли довідатися якнайбільше. Єдине, в чому ми вирішили переконатися, була інформація про те, чи не ведуться там військові дії і чи не існує заборони вільного пересування для жінок. Ми одружилися у серпні 2008го і через два тижні вилетіли.

Відразу ж після прибуття нам довелося відчути на собі, що означає мешкати в арабському світі. Саме тривав Рамадан, тож їсти і пити вдень у громадських місцях було заборонено. А це не дуже просто, якщо хочеш в умовах страшної спеки подорожувати країною.

Мешканці Арабських Еміратів мають звичку найважливіші справи залагоджувати вночі. І нам також довелося призвичаїтися до такого режиму. Одного разу до нас о другій ночі подзвонили в двері - виявилося, що це привезли замовлені нами у магазині меблі. Потім їх ще зібрали у нашому помешканні. Усі дзвінки до офіційних інстанцій нам також доводилося робити вночі.

Те, що робітники мають тут інші звичаї, ніж у Європі, ми збагнули, коли в нас зламалася розетка. Ремонтувати її прийшло відразу восьмеро чоловіків. Один відкручував її, інший - зазирав досередини, шукаючи причини неполадки, решта озиралася довкола. Незважаючи на обсяг роботи, виконувати її завжди приходить не менше трьох людей.

Нам не довелося самим шукати собі помешкання, цим займалася школа, до якої влаштувалася на роботу Беттіна. Іноземцям тут прийнято допомагати в усьому. Адже головним завданням цієї пустельної країни є привабити до себе якомога більше мешканців - понад 80% населення тут - емігранти. Ясна річ, настарчити на всіх житла дуже не просто.

Оплату за наше помешкання також взяла на себе школа, поіншому прожити в АбуДабі нам би не вдалося. Ціни на житло тут неймовірно високі, і, винаймаючи помешкання, потрібно заплатити на рік наперед. Наші знайомі змушені були заплатити за своє помешкання понад 100 000 євро за рік. Для місцевих на весілля найпоширенішим подарунком є будинок, іноді - від самого шейха.

Нове приміщення німецької школи, у якій працює Беттіна, - це також подарунок від шейха. Умови її роботи просто казкові - у класах по 14 учнів, і вони походять із різних куточків світу.

Вільний час тутешні мешканці найбільш охоче проводять у велетенських торговельних центрах, які тут називаються за американським зразком "шопінґмолами". Тут завжди прохолодно, навіть у розпал літа, коли надворі температура перевищує 40 градусів за Цельсієм.

Хоча робити закупи тут не завжди просто. Наприклад, ви можете натрапити на широкий асортимент пилососів, але по мішки до них доведеться їхати за 150 км до сусіднього емірату Дубаї. Про те, де потрібно купувати газові балони до нашої газової плитки, ми довідувалися близько місяця. Якщо ви плануєте харчуватися поєвропейськи, вам доведеться запасати продукти, бо від моменту, коли закінчуються їх запаси в супермаркеті, до наступного завозу, іноді минає немало часу - чекають, аж допливе корабель. Ми завжди тримаємо на полиці не менше десяти пачок макаронів про запас.

Наші німецькі звички і харчові пріоритети обходяться нам тут дуже дорого. Яйця не з супермаркету, а з приватних фермерських господарств тут возять лише з Франції і коштує таке яйце не менше одного євро. Бракує європейської випічки, немає молочного сиру. Довший час ми їли тільки арабську їжу, але іноді хочеться і чогось більш звичного.

Зате поскаржитися на вибір різноманітних культурних подій не вдасться. Концерти класичної музики, кінофестивалі, виставки. Арабські Емірати витрачають багато грошей на такі речі і постійно возять до своєї пустелі всесвітньо відомих діячів культури. Щоправда, довідатися про всі ці події не завжди просто, адже переважна більшість інформації поширюється усно, від знайомих до знайомих, знайти рекламні брошурки чи інформаційні буклети вкрай складно. На щастя, я знайшов роботу як асистент проекту Ґьотеінституту, тож маю можливість перебувати у курсі подій, а багато чого і сам організовую.

На жаль, тутешній пуб­ліці рідко вистачає терпцю дослухати цілий концерт або додивитися увесь фільм. Уже через півгодини після початку часто можна спостерігати, як хтось витягає з кишені мобільний і починає перебирати пальцями по клавіатурі. Це нервує.

Але загалом місцеве населення дуже миле і готове допомогти у разі виникнення проблем. Хоча уявлення про дружбу відрізняються від європейських. Знайомий розповідав нам, що його дружина не знає його найближчих друзів.

До жінок тут ставляться дуже добре, перед ними запопадливо відчиняють двері, а у разі суперечок переважає думка жінки. Іноді це, щоправда, має дивний вигляд. Наприклад, коли ми проходили медогляд, обов'язковий для всіх емігрантів, то бачили на стіні оголошення: "Перевага надається інвалідам та жінкам".

Нам подобається тут жити і ми ведемо набагато активніший спосіб життя, ніж раніше. Якщо вдома ми переважно проводили вечори перед телевізором, то тут ми майже щодня кудись ходимо. Має значення, ясна річ, і погода: коли взимку надворі плюс 20, люди рідше скаржаться на поганий настрій.

З 60х років XX століття деякі арабські країни почали називати Перську затоку "Арабською затокою" . Ця назва майже не використовується неарабськими країнами і не визнана ООН. До того ж Арабська затока - це стародавня назва Червоного моря. З серпня 1990 по лютий 1991 року в Перській затоці стався збройний конфлікт між Іраком та коаліцією збройних сил на чолі із США та за згоди ООН з метою звільнення Кувейту від анексії Іраку. Цей конфлікт, відомий як "війна в затоці", "війна в Перській затоці", "перша війна в районі Перської затоки" (розрізняючи поточну війну в Іраку), "друга війна в районі Перської затоки" (розрізняючи іраноіракський конфлікт
1980 - 1988 рр.).