Чому далеко не кожна пара святкує разом срібне та золоте весілля, а деякі розбігаються в різні боки навіть на першому році подружнього життя

Літо-осінь - традиційна пора весіль. За п'ять місяців цього року на весільний рушничок, як повідомила "Пошті" начальник відділу статистики Головного управління статистики у Львівській області Людмила Івасів, стали 5464 пари. Але, як це не прикро, розлучень також не меншає. Цьогоріч (за п'ять місяців) майже 2500 пар розбіглося у різні боки. Деякі з них у перший же рік спільного життя.

Чому серед молодих пар так багато розлучень? Як молодому подружжю краще та швидше адаптуватися один до одного? Як налагодити нормальні стосунки зі свекрухою чи тещею? Допомогти розібратися у складних ситуаціях, що виникають у подружніх пар, "Пошта" попросила сімейного психолога з майже 25-річним стажем, доцента кафедри психології Львівського національного університету ім. І. Франка Ларису Дідковську.

- Збудувати міцну сім'ю може лише те подружжя, яке вміє слухати свою половину, - каже Лариса Іванівна, - яке не замовчує непорозуміння, проблеми, що виникають, а говорить про них, яке пам'ятає, що сімейні стосунки ніколи не можуть бути збудовані кимось одним. Тому в перші місяці, роки подружнього життя молоді пари проходять через три важливі фази, і залежно від того, як вони їх пройдуть, можна говорити, вдасться їм звити своє гніздечко чи ні.

Перша: адаптація один до одного. До весілля молоді люди виступали зовсім в інших ролях - закоханої дівчини і закоханого хлопця, що дуже відрізняються від ролі чоловіка і дружини. Коли вони бігли на побачення, то все найкраще, що у них було, брали зі собою: макіяж, настрій, почуття, очікування, а ту не вельми привабливу частину: неприбрану кімнату, немитий посуд, брудні шкарпетки тощо - залишали вдома. А коли молоді люди починають жити разом, то тоді у них вже немає місця, де можна залишити те погане, що є у кожного з них. Воно випливає на поверхню. І перші неприємні слова, якими докоряють молодята одне одному: "Який ти став!" чи " Якою ти стала!".

Друга: відмінність у моделях батьківських сімей, з яких вийшли молодята. І ті моделі вони принесли у свою сім'ю. Лариса Іванівна пригадала молодих людей, що прийшли до неї на консультацію, сім'я яких уже була на межі розлучення. А причина, яка робила двох близьких людей чужими, виявилася банальною. У родині жінки, якщо хтось із членів сім'ї хворів, йому приділяли максимум уваги: найкращі ліки, найсмачніша їжа - усе йому. Кожен член родини вважав за потрібне запитати про самопочуття, опікуватися хворим, у всьому допомагати. У сім'ї чоловіка також дбали про хворого, але в інший спосіб. Йому приносили необхідні ліки, їжу, пиття, але вважали, що не треба зайвий раз йому надокучати - тиша, спокій, можливість відпочити сприяють швидшому одужанню. І ніхто без потреби в кімнату недужого не потикався. Тож коли дружина захворіла, чоловік піклувався про неї, але діяв за моделлю, яка виробилася у його родині. А жінка, що звикла до іншого, розцінила це по-іншому: "Якщо ти не можеш мене підтримати, коли я хворію, то як я можу з тобою далі жити?" А чоловік ніяк не міг збагнути, у чому ж його провина.

Третя: зміна почуттів. До одруження стосунки закоханих будувалися за принципом: "Ти - найкраща", "Ти - найкращий". А коли вони почали жити разом, їхні стосунки згодом уже будуються за іншим принципом: "Якщо я тебе таким придумала ( чи такою придумав), то стань таким (такою), як я хочу". А ставати таким, як хтось хоче, жоден з дорослих не готовий та й не бажає. І тоді зриваються фрази: "Хіба з ним (нею) можна жити".

Уникнути цих трьох фаз, каже сімейний психолог, не може жодне подружжя, але кожне може зробити так, аби проходження через них було ефективнішим і продуктивнішим. Усі на світі подружжя мають проблеми. І це нормально. А діляться сім'ї на щасливі і нещасливі лише за одним критерієм: як вони ці проблеми вирішують. Якщо вони долають конструктивно, тобто підтримуючи, допомагаючи, розуміючи один одного, то обов'язково подолають будь-які перешкоди і кризу першого року життя також. Якщо ж долатимуть перешкоди деструктивно: принижуючи, зневажаючи один одного, ворогуючи між собою, то спільного світлого майбутнього у таких молодят не буде. Якщо дружина говоритиме: "Ти глянь на нашого сусіда. Він такого ж віку, як і ти, а як стоїть на ногах: машину купив, євроремонт в квартирі зробив, влітку сім'я відпочивала в Іспанії. А нам навіть на проживання грошей бракує". Таке звинувачення лише збільшуватиме відстань між подружжям. А можна ту ж матеріальну проблему, за словами Лариси Іванівни, вирішувати в інший спосіб. Скажімо, сісти разом і поговорити: "Знаєш, нам справді бракує грошей на життя. Подумаймо разом, що ми можемо у цьому плані зробити". Сімейні стосунки ніколи не можуть бути збудовані одним з партнерів, у родині не може бути домінантним займенник "Я", лише "Ми".

- Чоловік і жінка - дуже різні істоти, - каже психолог Дідковська. - Вони різні не лише анатомічно, а насамперед психофізіологічно. Жінки імпульсивніші, запальніші, емоційно реагують на будь-які перешкоди, але водночас вони більш гнучкіші, швидше заспо­коюються. Чоловіки - інертніші, вони загоряються не відразу, але зате довше горять. І ці відмінності нікуди не подіти. Про них треба знати і під них підлаштовуватися. Марс - бог війни, Венера - богиня кохання. Тобто, чоловік і жінка живуть на різних планетах. І коли вони починають жити разом, то повинні створити свою, третю планету, на якій обоє почувалися б комфортно.

Безумовно, було б добре, якби після весілля подружжя жило окремо. Бо проживання спільно з батьками - це одна з психотравмуючих обставин, яка викликає багато переживань, проблем. Та така нагода є не у всіх і нерідко доводиться жити під одним дахом. Найважливіше і для молодят, і для батьків - намагатися не порушувати кордонів один одного. А щоб їх не порушувати, треба про них знати, треба їх обумовити. І зробити це треба під час спільної розмови: це моя кімната, це важливі для мене речі, у мене такі-то побажання. І відразу бажано обговорити фінансові питання: скажімо, молоде подружжя певну суму сплачуватиме за комунальні послуги і вноситиме свою долю у спільний бюджет. Тоді молода пара почуватиметься вільною, бо гроші - еквівалент влади над іншим. Недарма на Заході молоді люди з юності намагаються заробити власні гроші, аби почуватися самостійними і незалежними.

Батьки також змушені усвідомити й визнати, що діти виросли. І якщо вони втручатимуться і весь час дорікатимуть: ти не так одягнувся (одягнулася), не там сів, не на те витрачаєш гроші - конфлікту не минути. Батькам здається, що вони хочуть для дітей найкращого і, зважаючи на життєвий досвід, знають, як цього досягти. А насправді це втручання в їхнє особисте життя, нав'язування своїх поглядів.

Ви помітили, скільки анекдотів складено про тещу! Сила-силенна, але усі вони смішні, веселі, добродушні. Анекдотів про невістку і свекруху майже немає, бо це дуже болюча, табуйована тема, якої намагаються не торкатися. І ось чому. Мабуть, багатьом доводилося чути, коли свекруха казала невістці, якщо вона зробила щось не так для її сина: "Та він собі таких, як ти, 100 знайде". У народному фольклорі це звучить так: "На козаку нема знаку". Але немає такої тещі, яка б говорила доньці: "Ти з ним розлучися, залишися з дітьми і ти собі ще 100 таких знайдеш", бо не так просто залишитися жінці одній з дітьми на руках. Стосунки між невісткою і свекрухою дуже травматичні, бо вони обидві претендують на одного чоловіка: свекруха - як мати, невістка - як дружина. Мати повинна зрозуміти, що син уже виріс і не потребує її опіки у такій мірі, як раніше. Якщо вона справді хоче, аби він був щасливий, то мусить змиритися з тим, що він не завжди смакуватиме її вареники, що не так часто провідуватиме її, як хотілося б. Іноді за щастя сина, переконана сімейний психолог, треба заплатити і самотністю. Чи мають мужність піти на такий крок усі свекрухи? Це залежить від рівня їхнього розвитку, освіченості, критичності.

Невістка також має збагнути, що той єдиний і неповторний, який полонив її душу і серце і за якого вона так довго мріяла вийти заміж, став таким завдяки своїй матері. І віддячувати їй за це повагою, увагою, не вважати за зайве, час від часу сказати про це свекрусі.

Як звертатися до свекрухи: називати її мамою чи на ім'я і по батькові? Це як у кого складеться. Але в жодному разі не можна вимагати від невістки, аби та називала свекруху мамою. Нехай краще вона називатиме її на ім'я та по батькові, але говоритиме це з повагою, ніж цідитиме крізь зуби "мама". Якщо звертання "мама" для свекрухи так принципово, то можна поговорити про це, пояснити свої мотиви. Може, невістка і піде назустріч.

Кожне подружжя у сімейному житті мусить пройти кілька криз:

Перша очікує їх у 1-3 рік спільного життя.

Друга - на 6-7 році.

Третя - на 13-14 році.

Четверта - на 25 році, напередодні срібного весілля.

А далі буде легше. У подружніх пар, які успішно подолали ці кризи, є усі підстави вважати, що діти та онуки гулятимуть і на їхньому золотому весіллі.

Чому далеко не кожна пара святкує разом срібне та золоте весілля, а деякі розбігаються в різні боки навіть на першому році подружнього життя