Трапляються унікальні випадки, поза стереотипами, коли світ мертвих є сильнішим, пульсуючим, енергетичнішим джерелом життя, почуттів, ніж світ реальний. У ситуації з Варшавою найстаріший цвинтар Повонзки фактично є концент­рацією тієї історії, яку вже почасти втрачають з пам'яті навіть найповажніші поляки. А якщо взяти до уваги факт, що під час Другої світової війни місто було знищено майже на 90 відсотків, старі цвинтарі стають єдино справжнім і реальним втіленням минулого, твореного не через уяву, а через реальність. Тут справді можна відчитати значно більше, ніж у відновлених старих картах чи навіть особистих листах.

Але ця польська пам'ятка насправді для нас є цікавою не стільки в історичному аспекті, скільки в духовному - протяжності людської історії. Сьогодні ця точка приєднання до загальної пам'яті вже не стільки в конкретному родинному склепі, скільки у душах самих поляків, які сотнями приходять сюди для впорядкування могил і спільного мовчання з мертвими. Багато поляків здатні зберегти у собі не лише раціональний обов'язок, але і живу, людську увагу до власних родин, значно сильнішу від усіх раціональностей.

Проте, окрім втіленої історії в контурах малих скульптур над родинними гробівцями, цікавим нам є оцей зв'язок психологічний - крізь кілька поколінь - відчуття приналежності до одного роду, що, власне, і символізують родинні склепи. Чи не в цьому схована основна внутрішня безпека людини? Принаймні наш страх перед смертю втрачає ту сильну гостроту, яку має людина в собі від народження і втрачає, зокрема, через "скульптурну" гарантію нерозривності з близькими людьми. Якщо не у житті, то у смерті...

Можливо, ці моменти поляки відчувають у собі хоч і напівсвідомо, але глибоко.

Повонзки насправді цікаві ще й з погляду естетики. Найрізноманітніші у виконанні скульптури Ісуса, вирізьблені руки Діви Марії над кам'яними брилами, "готика" брами до того чи іншого склепу. Традиція передбачала індивідуальність підходу, а гроші дозволяли родині реалізувати найцікавіші помисли. Попри військові експансії, час і столітні вітри, цвинтар хоч і потребує відновлення, але все ж перебуває у задовільному стані. Цьому сприяє увага поляків, причому зовсім не надумана. Окрім істориків і дослідників, туристів, значна частина мешканців часто приходить сюди.

На Повонзках поховано 2,5 мільйона осіб - учасники Варшавського та інших національних повстань, відомі поети, мислителі, лікарі, адвокати, священики, монахи, музиканти, письменники. У мавзолеї також останки вбитих у концентраційних таборах.

Цвинтар було засновано 1790 року. Відтоді його площу збільшували 19 разів, востаннє - 1971го. Зараз Повонзки займають 43 гектари, тоді як, для порівняння, площа Ватикану - 44 га. Офіційно опікується цвинтарем Варшавська митрополича курія.

Історія цього цвинтаря починається з історії села. Частина землі навколо села була подарована католицьким парафіям як територія майбутнього цвинтаря. У час Другої світової війни цвинтар сильно постраждав. Німці, які за наказом Гітлера "очищали" Варшаву від місцевих мешканців, також переписували назви вулиць на німецький лад і знищували надписи на гробівцях, а також самі скульптури. Частина надгробків досі лежить у звалищах, біля вулиці Окопової. В часі окупації тут також діяла Армія Крайова.

Сьогодні цвинтар Повонзки, котрий називають ще Старими Повонзками, є найдавнішим кладовищем польської столиці. Під час всієї німецької окупації гробівці на Повонзках були одночасно таємним арсеналом зброї підземної Варшави, а також місцем сховку для тих, за ким полювало гестапо.

У катакомбах ховалися також євреї, а один із працівників цвинтаря, пан Мощинскі перебув усю окупацію у гробівці родини Герце. Звісно, що до найбільших руйнувань знищень дійшло у 1944 році, коли гітлерівська офензива, спрямована проти Варшавського постання, була скерована власне на Старі Повонзки. В костелах тоді було зроблено військові осередки.

Над історією Повонзок зараз працюють багато польських молодих істориків, які самостійно торують собі шлях, обираючи між дорогою поховань відомих митців, письменників, музикантів чи шляхом національних героїв, політиків.

В освітній системі Варшави вже кілька років триває проект, згідно з яким учні шкіл і гімназій самостійно досліджують певну ділянку цвинтаря, пізніше опрацьовують біографії обраних письменників - через бібліотеки, розмови зі свідками. А після цього пробують себе у ролі екскурсовода, запросивши на екскурсію батьків, родичів, учителів, друзів.