Ветеранські простори – це місця, де чують ветеранів, де вони знаходять розуміння та підтримку. Перші ветеранські простори в Україні почали виникати ще з 2014-го – з початком війни і з розумінням, що люди, які повертаються, потребують підтримки. 

У 2021 році ветеранські простори задля посилення своїх спроможностей об’єдналися у Коаліцію ветеранських просторів, яка сьогодні налічує 26 організацій з різних куточків України. Про важливість роботи ветеранських просторів «Львівська Пошта» говорила з Оксаною Колядою, керівницею проєктів ГО «Простір можливостей», координаторкою Коаліції ветеранських просторів України, ексміністеркою у справах ветеранів (2019 – 2020 рр.)

«Послуги, які надають у ветеранських просторах, мають бути стандартизовані, фахівці – навченими, також потрібна добра комунікація з місцевою владою. Тепер ветеранські простори є рушійною силою кардинальних змін у сфері ветеранської політики. Наша коаліція є тією командою, яка розвивала і консультує ветеранські простори в Україні. Ми є координаторами і займаємося розвитком та підсиленням просторів на національному рівні», – зазначає Оксана Коляда.

Зі слів співрозмовниці, ветерани для держави є шансом встояти перед ворогом, бо це питання національної безпеки, ветерани є основою боєздатної армії та основою інших силових відомств. «Держава має це зафіксувати й декларувати. Не те, що вони є ще однією соціально вразливою категорією, а що є основою національної безпеки та оборони України! Держава повинна декларувати, що відновить цих людей та поверне до соціально-економічного життя, бо це цінний людський капітал, без якого не буде економічного прориву після нашої перемоги. І це потрібно зафіксувати на рівні ветеранської політики», – наголошує координаторка Коаліції ветеранських просторів України.

– Проєкт «Простір можливостей» розпочинався ще до повномасштабного вторгнення і це звернення до двох наших цільових аудиторій. Перше – до громадських організацій, які опікуються ветеранськими справами. Ми хотіли через їхній розвиток показати, що вони повноцінні гравці на полі ветеранських справ, що вони можуть робити все, зокрема і розробляти політику національного рівня, змінювати системи, надавати послуги на місцях. 

Друге – безпосередньо до ветеранів, для яких ми працюємо. Після війни життя є, зокрема завдячуючи підтримці, роботі над собою, можливим програмам, послугам, спільнотам, об’єднанням у спільноту. 

Після повномасштабного вторгнення фраза «Ти можеш все. І трохи більше» набула нових сенсів. Наші ветеранські простори, якими ми опікуємося, дуже швидко переформатувалися в потужні гуманітарні штаби. Зараз вони повертаються до діяльності в межах своїх стратегій, зокрема і щодо розбудови спроможності громад опікуватися великою кількістю ветеранів, яких ми очікуємо після демобілізації. 

– Ця історія розпочалася ще у 2018 році, коли я звільнилася зі Збройних сил України. Ми почали думати, а яким чином можемо будувати систему підтримки ветеранів. Вивчали міжнародний досвід, зокрема запартнерилися з ветеранами зі США українського походження. 

Вони розповіли про свій досвід, що після в’єтнамської війни, коли була велика недовіра ветеранів до американського уряду, вони об’єднувалися у центри підтримки ветеранів, у простори, де надавали свої послуги і сервіси. І через певний час держава прийшла у ці простори й почала нанизувати свої сервіси, зокрема з’являлися послуги психологічного супроводу. Згодом навколо цих просторів розросталися ветеранські шпиталі.

Ми подумали, що було б добре, якби і в Україні таких просторів було багато, тож почали їх розбудовувати. З часом їх стало достатньо на рівні кожного обласного центру, об’єднали їх у Коаліцію ветеранських просторів. 

Скажімо, у Львові зараз працює три потужні ветеранські простори – Будинок воїна, Перший жіночий ветеранський простір «Рехаб» та Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій. 

Послуги, які надають у ветеранських просторах, мають бути стандартизовані, фахівці – навченими, також потрібна добра комунікація з місцевою владою. 

Тепер ветеранські простори є рушійною силою кардинальних змін у сфері ветеранської політики. Наша коаліція є тією командою, яка розвивала і консультує ветеранські простори в Україні. Ми є координаторами і займаємося розвитком та підсиленням просторів на національному рівні.

– Це справа мого життя. Це моя професійна діяльність, я багато вчуся. З усіма людьми, які є представниками ветеранських просторів, маємо спільні цінності, тому й об’єднуємося.

– Немає. Нещодавно ми спільно ще з чотирма громадськими організаціями національного рівня презентували своє бачення концепції ветеранської політики. Головне розуміти, що ветерани для держави не є проблемою. Ветерани для держави є шансом встояти перед ворогом, бо це питання національної безпеки, ветерани є основою боєздатної армії та основою інших силових відомств. Держава має це зафіксувати й декларувати. Не те, що вони є ще однією соціально вразливою категорією, а що є основою національної безпеки та оборони України! 

Держава повинна декларувати, що відновить цих людей та поверне до соціально-економічного життя, бо це цінний людський капітал, без якого не буде економічного прориву після нашої перемоги. І це потрібно зафіксувати на рівні ветеранської політики. 

Звісно, що дуже важливим є тісний контакт з цільовою аудиторією і, на жаль, міністерство, яке створене для розробки ветеранської політики, сьогодні немає такого контакту та комунікації з ветеранською наявною та майбутньою спільнотами. Це потрібно посилювати. Ми відкрито про це говоримо з недержавним сектором. Почали зі сили впливу недержавного сектору – він є, він буде. Я вважаю нас повноцінними гравцями на національному рівні. 

– Це залежить від інституційної спроможності Міністерства у справах ветеранів і кадрового потенціалу самого відомства.

– Так. До слова, комітет ВРУ опублікував звернення до уряду щодо кадрових змін у Міністерстві у справах ветеранів, зокрема парламентарі визнали роботу міністерки й відомства неефективними. Спільноту ветеранів треба чути! З ними має бути якісна комунікація. Ветеранам потрібні реальні справи, а не просто слова.

– Це залежатиме від багатьох аспектів, зокрема і від запропонованих реальних механізмів. Для того, щоб кардинально змінювати ветеранську політику, потрібні можливості.

– Звичайно. 

– Так, місцева ветеранська політика має бути. Але повернімося до національної ветеранської політики. Адже без національної місцева ветеранська політика йтиме в різнобій. Все має бути підкріплено бюджетами. Різними: державним, місцевим і від наших донорів. Де розраховуємо на державний бюджет, а де на місцевий? Де розраховуємо на гроші бізнесу чи міжнародних партнерів? Мають існувати механізми реалізації цієї політики. В громаді має бути ветеранський простір чи ні? Якщо так, то який? Які є стандарти надання послуг, як контролюємо надання цих послуг? Хто фінансує психологічну допомогу? Є багато запитань, які потрібно врегулювати на національному рівні. 

– Певна: ветеранських просторів в Україні ще недостатньо. Їх треба більше, їхні діяльність і розвиток потрібно посилювати. В обласних центрах є ветеранські простори, вони мають бути і в громадах, хоча б у районних центрах. Їх варто посилювати мобільними групами. 

Ветеранські простори, які є у Львові, працюють якісно. Коли до мене звертається регіональна влада з проханням запустити роботу ветеранських просторів, я раджу поїхати до Львова. Скажімо, представники Хмельниччини – і місцева, і обласна влада – приїздили на Львівщину. Відвідали Будинок воїна у Львові, познайомилися з командою Першого жіночого ветеранського простору «Рехаб», відвідали Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій. Також подивилися, які реабілітаційні можливості для ветеранів є на Львівщині. Повернулися до мене з відповіддю, мовляв, у нас нічого такого немає. Львівщина є показовою. 

– Це об’єднання з ветеранською спільнотою. Якщо говоримо про Будинок воїна і Перший жіночий ветеранський простір «Рехаб», то це організації, які створені на базі, де ветеранська спільнота збиралася, збирається і буде збиратися. «Рехаб» знайшов свою нішу у роботі з ветеранками. Респект! Зараз вони займаються і підтримкою родин безвісти зниклих військових. Це надчутлива й надважлива тема. Подяка команді за працю. 

Якщо говоримо про Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій, то це запорука дизайну мислення міського голови Львова. Ветеранські програми у Львові підкріплені відповідним фінансуванням, розумінням, що така структура для ветеранів має існувати. 

Спільнота, однодумці, цінності, лідерство, відповідальність, підтримка місцевої влади, відчуття моменту – особливо в контексті роботи з родинами безвісти зниклих – все є важливим. 

– Говоримо часто про відновлення психічного здоров’я ветеранів. Є думка, що це робота психологів чи психотерапевтів. А відновлення психічного здоров’я ветеранів «зашито» у всіх сферах нашого життя. Зокрема, це мають бути навчені спеціалісти, це сімейні лікарі, яких повинні навчити комунікувати з ветеранами, це поліцейські, які комунікуватимуть, якщо ветерани скоять правопорушення і мають розуміти, що було основою, що це сталося, кажу про мотиви. 

Матимемо одну з найбільших хвиль демобілізації з часів Другої світової війни. Як свідчить досвід Великобританії та США, там був колапс систем, зокрема медичної та соціальної. Були страйки ветеранів. Це виклик для нас у майбутньому. Якщо зараз не почнемо активно готуватися, це для України можливий виклик у майбутньому. Готуватися потрібно. Не вистачає загальнодержавної координації. 

– 100%. Немає ідеального досвіду, який би ми взяли, скопіювали і зробили для себе. Навпаки, Україна вже ділиться своїм досвідом, нас запрошують за кордон. І цей досвід є найновішим, на жаль. Війна триває. У багатьох наших напрацюваннях ми є успішні і бачення є правильне. Я б будувала власну історію. Досвід України є унікальним. Адже у нас на фронті служать не лише Збройні сили України, залучені всі силові відомства. Такого немає ніде у світі. Там зазвичай служать контрактники. 

Україна мобілізувала дуже велику кількість людей, це представники різних професій, різної освіти, власники бізнесів. І все це вимагає від нас особливих інструментів реінтеграції.

Звісно, досвід США щодо ветеранських просторів є цікавим і ми його вивчали. 

Загалом мовиться не лише про відповідальність держави, це і питання громадського сектору, і залученості приватного сектору. Зараз бізнес сильно включився. Їх спонукало те, що багато людей з фірм, компаній та підприємств пішли воювати. І в контексті браку трудових ресурсів компанії зацікавлені, аби ці люди повернулися. Вони думають про те, як розбудовувати свої системи підтримки ветеранів. Бізнеси зацікавлені і в зовнішній історії. Мовиться про відновлення реабілітаційних спроможностей у громаді, щоб ветерани могли відновитися і повертатися до роботи, були спроможні якісно працювати.

– Проєкт «Дякую за службу! Готові допомогти» запустили за підтримки Укрнафти. Мета – аби люди у віддалених населених пунктах отримували сервіси, допомогу та підтримку. Було прийнято рішення звернутися до партнерів, аби вони допомогли придбати машини і таким чином посилити наші ветеранські простори. 

У п’яти ветеранських просторах починають працювати мобільні групи у складі психолога, юриста, соціального кейс-менеджера. Тепер такі мобільні групи є на Львівщині, Вінниччині, Хмельниччині, Миколаївщині та Одещині. Мовиться про послуги для ветеранів, родинам ветеранів, родинам військових, які зараз на фронті, родинам загиблих, родинам безвісти зниклим. 

– Пишаюся усіма проєктами. Коаліція ветеранських просторів України – це ще одна моя дитина. Тішуся, що буквально за останній місяць вона збільшилася ще на два простори. Мовиться про 26 ветеранських просторів. Пишаюся однодумцями, пишаюся, що є добрий результат задля підтримки ветеранів. Найбільша цінність просторів в людях, які там працюють! 

– Звісно, що вірю в перемогу України! Силу дають люди, які захищають Україну. І ми маємо зробити все, аби їм там було спокійніше воювати, аби вони були впевнені, що про їх рідних подбали і подбають, забезпечити чесну і правдиву комунікацію з ними, про те, що буде, як вони повернуться з фронту додому. Військові мають знати, що вдома готуються до їх повернення, розуміють їх проблеми, також, що змінюємо систему, розуміючи, яка кількість людей повернеться з фронту.

– надання інформаційно-консультаційних послуг; 

– організація та проведення зустрічей з ветеранами;

– кейс-менеджмент; надання психологічної підтримки; 

– юридичні консультації; організація тренінгів, майстер-класів, презентацій, виїзних заходів; 

– організація та проведення заходів національно-патріотичного виховання; 

– проведення соціальних, культурно-просвітницьких дозвільних заходів; 

– супровід з питань працевлаштування та перекваліфікації; 

– вшанування пам’яті загиблих Героїв.

– надання інформаційно-консультаційних послуг; 

– надання психологічної допомоги; надання юридичних консультацій; 

– послуги з фізичної адаптації; 

– супровід членів сімей загиблих захисників та захисниць України.

– допомога ЗСУ, силам оборони та захисту України; 

– проведення зустрічей з родинами загиблих, родинами полонених та зниклих безвісти захисників; 

– надання психологічної підтримки: індивідуальні, групові консультації, арттерапія, сніданки з психологами; 

– надання юридичної підтримки: первинна, вторинна; 

– надання інформаційно-консультаційної підтримки; 

– кейс-менеджмент; 

– проведення соціальних, культурно-просвітницьких дозвільних заходів;

– організація групових занять з йоги, фізична адаптація; 

– проведення тренінгів з особистої безпеки, першої домедичної допомоги, інформаційної безпеки, вишколи для цивільних; 

– організація виїзних заходів, паломництво, зустрічі з духівниками.