Вона володіє мистецтвом надихати – надихає дітей творити. І робить це добре, якісно і з душею. Львівська художниця Наталія Павлюк малює з дітьми – у локаціях, де зараз живуть внутрішньо переміщені діти, лікарнях, притулках. 

Наталія та її родина з початком повномасштабного вторгнення залишилися в Україні. «Я залишилися в Україні і роблю те, що вмію найкраще – малюю з дітьми, надихаю їх до малювання. Якщо і їду за кордон, то лише заради того, аби там представити Україну. Влітку 2023-го ми разом із донькою Юстиною возили виставку дитячих робіт до США, зокрема проєкти було представлено у Вашингтоні в Українському домі. Тішимося, що там ці роботи дуже сподобалися. Це цінно і це надихає! Світ має бачити, чим ми живемо, що і як малюють діти України. Наші діти не здаються і творять – малюють прекрасні картини з вірою у воїнів і перемогу», – зазначає «Львівській Пошті» Наталія Павлюк.

У Львові у «Дзизі» (вул. Вірменська, 35) до 25 жовтня триватиме експозиція виставки «Портрет нації». Респект авторкам проєкту – художниці Наталії Павлюк та її доньці Юстині за світлий і натхненний задум в часі війни! Це проєкт з вірою у Воїнів світла і добра, з вірою у перемогу України. Це варто побачити і уважно все роздивитися – як діти малюють Героїв, незламну Україну, бджілок-волонтерів, які кольори обирають. 

«Портрет нації» – ця ідея виникла несподівано після відкриття серії виставок у Сполучених Штатах Америки. «З часом ми змінюємося, наші погляди та бачення еволюціонують, а проєкт плавно набуває нових форм і сенсів. «Війна. Рефлексія. Діти», «Квіти перемоги», «Незламні», «Діти війни», – такі глибокі й важливі теми для нас. Які ми вже втілили в попередніх проєктах. Ми присвятили їх дітям війни, які стикаються з викликами цих часів. Проєкт, який ви зараз бачите – це наша присвята Героям. Тим, хто створює сучасний портрет нації», – зазначають авторки проєкту.

– Цінність арттерапії є дуже великою. Те, що ми робимо зараз разом із донькою Юстиною, – це радше про мистецтво лікування кольором. Це різні речі. Арттерапія – це і робота з психологом. Коли ми працюємо самі з донькою, то більше є акцент на колір. Дитина може виявляти свої емоції і їх промалювати на картині. І фарби, олівці та фломастери дуже добре до цього спонукають. Діти, змішуючи кольори, багато для себе відкривають. Це зовсім інший всесвіт. 

Працювали з дітьми, які перебували в окупації. Ці діти пережили багато, на жаль. Малюючи, вони відкривають для себе зовсім інший світ. І що важливо – вони обирають такі кольори! 

– Яскраві! Їх тягне на яскраві кольори. Чорним кольором вони не малюють. Ці діти люблять малювати жовтим, яскраво-зеленим, помаранчевим кольорами. 

Малювали з дівчинкою Веронікою з Вугледара – це дитина, яка втратила всю свою сім’ю через війну. Дівчинка намалювала маму, тата, тітку, дядька, бабусю – всі вони з крилами як ангели. Вона єдина, хто вижив в родині. Дівчинка зараз перебуває у дитячому притулку у Львові. 

Загалом малюємо з внутрішньо переміщеними дітьми в сиротинцях, притулках, лікарнях. Приходжу до дітей у їхні середовища і ми малюємо.

– Дуже хочуть. Вони так чекають, аби помалювати. Звісно, є такі, які спочатку не хочуть. Та коли бачать процес, то також долучаються до малювання.

– Так. Починають усміхатися! Це так цінно. Вони хочуть обійняти. Їм цікаво малювати. Що більше з тими дітьми працюєш, то більше світ мистецтва вони для себе відкривають.

– Жовтий. Бо це колір сонця і світла.

– Це роботи і внутрішньо переміщених дітей, і роботи дітей Львова. І не тільки дітей, а й дорослих. Загалом понад 250 картин. Зокрема, є робота, яку намалювала дружина міського голови Львова мистецтвознавиця Катерина Кіт-Садова разом із переселенцями. Ця робота – це дерево життя. 

Є тут і робота пані Тетяни з Лисичанська – це одна з найстарших учасниць цієї виставки, їй понад 70 років. Жінка намалювала себе як маму, яка тримає в руках лілію. Ця лілія має квітки різних кольорів. Це її троє дітей, які залишилися в окупації. Вона єдина з родини, яка змогла виїхати. Жінка лежала в лікарні і її евакуювали. Ця картина – це її біль. Вона сподівається побачити своїх доньок і їх обійняти.

Практикуємо, коли роботу малюють мама, бабця і онука. Це дуже добра практика. Загалом відвідувач виставки побачить тут картини різних вікових категорій. 

Дітям розповідала, що робимо виставку, присвячену українцям і Україні, Героям і волонтерам. Одні малювали, хто для них Герої, хтось питав поради, кого намалювати. Тоді я запитувала дітей про їхню мрію. І радила намалювати її дівчаткам і хлопчикам. Малювали звичайні дитячі мрії, зокрема море, футбол, велосипед тощо.

– Звісно, що буває таке. Є робота восьмирічного Кості з Маріуполя. Його тато військовий і він вже понад рік у полоні. Його батько потрапив у полон з «Азовсталі». Хлопчик дуже хотів намалювати свою сім’ю. Спочатку Костя намалював маму, яка була поруч біля нього і вони трималися за руки. Потім він маму намалював далі від себе. 

Почала аналізувати його роботу. Хлопчик не хотів бути тільки з мамою, але без тата. Він зробив однакову відстань між мамою і татом і намалював себе посередині. Нагорі намалював серце, яке вібрує і ангелів, які їх охороняють. Коли він малював будинок, то вже плакав. Костя з мамою зараз у Львові. Ця дитина багато чого бачила у Маріуполі. Побратим тата, якого звільнила з полону у травні, розповідав родині, що їхній тато живий – і вони живуть надією! Загалом малюнок Кості – потужна робота, він її важко прожив, але він дуже хотів намалювати свою сім’ю.

– Завітайте у «Дзиґу» до 25 жовтня – це прекрасна локація для нашої виставки. Тут варто побачити світ дітей, як його бачать діти. Є життя і ми живемо, дякуючи нашим захисникам. І виставка «Портрет нації» – це подякам нашим мужнім, сміливим і незламним Воїнам. Також є сильні картини про волонтерів. Разом із донькою маємо можливість робити цей світ кращим, добрішим, людянішим і кольоровим.

– Моя мрія – зробити музей історії дитячих робіт! Аби це мистецтво, яке створено в часі війни, було зафіксоване. Це дуже важливо.

– Насамперед мистецький простір у Львові. Сподіваюся, що ця мрія втілиться у життя і нам все вдасться. 

фото: Любомир Савчинський, Ірина Цицак

Івона Лобан: «Вітаю з відкриттям виставки «Портрет нації» моїх дорогих друзів Наталію і Юстину Павлюк. З перших днів повномасштабного вторгнення весь свій вільний час ви віддаєте дітям, які постраждали від війни. Ваша любов, ваша доброта, уважність і високий професіоналізм допомагають їм хоч трошки забути про всі жахи війни. На їхню долю в такому малому віці випало так багато страждань, але їхня любов до життя є непереможна! Саме завдяки вашій арттерапії ви помагаєте їм відкрити цю їхню силу і віру! Величезна подяка вам за виставки у США!»