Актори театру ім. М. Заньковецької Назар Московець та Наталя Поліщук­-Московець, про справжнє кохання, сімейні цінності та улюблені вистави

На сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької він зіграв вже понад три десятки ролей, вона - більше десяти. У кількох виставах, як­от, "Два дні, дві ночі" обоє виконали головні ролі. Власне цю виставу про кохання вважають найбільш улюбленою. "Пошта" спілкувалася з молодим подружжям талановитих та перспективних акторів - Назарієм Московцем та Наталією Поліщук-­Московець. Щаслива та неймовірно красива творча пара нещодавно відсвяткували річницю шлюбу. У театрі вони знайшли один одного, себто справжнє кохання. Співрозмовники кажуть, що їм цілком комфортно як у родині, так і в театрі. Свою акторську сім'ю впевнено називають міцною.

Симпатія
з першого погляду

- Розкажіть, будь ласка, свою історію кохання.

Наталя: Із Назаром ми знайомі вже п'ять років. Він був молодим актором, коли я розпочала навчання в ЛНУ ім. І. Франка на факультеті культури та мистецтв.

Товаришували­товаришували і, коли я завершувала навчання в університеті, 31 травня минулого року ми одружилися. Загалом весна­літо 2008го був дуже насиченим періодом - наше весілля, моя дипломна вистава, випускний в університеті. У театрі готувалася вистава "Два дні... Дві ночі", де ми грали головні ролі.

- Це було кохання з першого погляду?

Назар: Це була симпатія з першого погляду, яка потім переросла у справжнє кохання!

Наталя: У нас з Назаром відкрилося дуже багато спільних тем для розмови. Нам було цікаво спілкуватися.

Основний фундамент

- Що найбільше потрібно, аби жінка була щасливою?

Наталя: Кохання, повага до неї чоловіка, розуміння та хоча б трошки терпіння чоловіка до жінки. Мудрий чоловік зрозуміє, що терпіння потрібне, а розумна жінка згодом подякує за це. У сім'ї важливо, аби обоє йшли на компроміси, вміли слухати та поступатися. Хоча актори дуже амбітні та емоційні люди. Зрештою, все гладко буває лише у казках...

- Як гадаєте, чим особливе Ваше подружжя?

Назар: У таких питаннях хочеться вірити, що наше подружжя не є особливим. Коли у тебе все добре, сподіваєшся, що є люди, у яких також все гаразд... Завжди мріяв мати сім'ю, побудовану на християнській вірі в Бога. Це найміцніший та основний фундамент, який може бути. Свого часу закінчив католицький ліцей ім. Климентія Шептицького. Там зрозумів, що тільки так треба жити. Особисто я вірю у справжнє кохання. У нас воно є!

- Однак зараз мало чоловіків, які у це вірять. На Вашу думку, чому так знівелювалося поняття кохання?

Назар: Виховання чоловіків сьогодні дуже слабеньке. Можна сказати, що справжні чоловіки скоро переведуться взагалі. Такі мужчини, які колись змагалися за серце дами, які дотримували слова. Колись дав чоловік слово і його дотримувався. Зараз цього немає. Це спричинено вихованням. Батьки ставлять неправильні акценти у вихованні синів. Чоловіки втрачають мужність, упевненість, що вони можуть добиватися чогось, що вони можуть зрозуміти жінку. Це дійсно важко, але це не є неможливим. Це можна зробити - ніжністю, турботою, лагідними словами. На жаль, нині маємо безліч негативних прикладів. Скажімо, у транспорті молоді хлопці не поспішають дати місце бабусям, вагітним, дітям. Колись щойно дама заходила, всі піднімалися і сідали лише після жінок. Було б дуже класно, якби це збереглося. Утім, все це відходить. Мені здається, що тому й кохання чоловіка також змінилося. Коли матимемо сина, то виховуватиму його як справжнього чоловіка. Дівчинку ж виховуватимемо як справжню жінку.

- Не лише чоловіки, але й багато жінок також не вірять у кохання. Пріоритетом є матеріальні блага, що, на жаль, згодом призводить до розлучень та психологічних травм дітей.

Наталя: Важливими мають бути віра і духовність. І в мене, і в Назара віруючі родини. Бог є любов... Маємо одну історію. Ми одружилися 31 травня, а 1 червня мене терміново викликають до Тернополя на "Сільву", бо актриса, яка мала грати, втратила голос. Дорогою зі Львова до Тернополя сталася аварія. Слава Богу, всі живі та здорові. Я дуже перелякалася і не могла говорити. Виставу перенесли на інший день... Коли ж ми роздрукували весільні фотографії, то на одній зі світлин над нами з чоловіком літали два голуби (на фото).

- Як Ви потрактували це фото?

Наталя: Так, що 1 червня ми знову святкуємо свій день народження.

Назар: Аварія була дійсно серйозною - зіткнулися дві вантажівки та два легкові автомобілі на вузькій дорозі. Наслідки могли бути серйозні. Нас оминули травми.

Прекрасний стан

- Чи часто йдете на компроміси?

Назар: Бачимо у всьому безліч компромісів, на які ми згідні йти, згідні вислухати один одного. Тепер поступаюся швидше я, бо повинен.

Наталя: Ми чекаємо на первістка. Тепер у "нас" багато забаганок (сміється). Загалом мені дуже важливо, що чоловік мене розуміє, підтримує, заспокоює.

- Наталю, чим зараз займаєтеся, у такому прекрасному стані?

Наталя: Читаю цікаву інформацію. Спілкуюся через Інтернет з молодими матусями. Після повернення татка з роботи, ходимо на прогулянки. Свіже повітря нам корисне! Більше часу присвячую, скажімо, плетінню. Звісно, за театром сумую.

Назар: Емоції досі мене переповнюють, відколи дізнався, що у нас буде дитина! Це неможливо словами передати, коли дружина сказала, що вагітна! Я відчуваю всі ті ж симптоми, що і дружина. Пояснити це неможливо. Їй погано - і мені також, у неї печія - аналогічно і в мене.

Про матусь

- Назаре, як складаються стосунки з тещею?

Назар: За рік подружнього життя все ж не розумію, як виникають анекдоти про тещу (сміється). Теща мене більше аніж любить, а я її більше, аніж поважаю. При цьому мешкаємо в одній квартирі.

Наталя: Моя мама дуже добра людина. Вона дуже сердечна... Свекрухи у мене, на жаль, немає... Але впевнена, що ми б з нею жили в мирі. Царство їй небесне.

Назар: Я відчуваю заступництво своєї мами. У моєму житті було багато таких речей, які мені допомагали. Після школи мені наснився сон, де я бачив світло з неба. Згодом вступив у католицький ліцей. Опісля Бог як за руку взяв і привів мене до університету - тоді відкрили перший набір акторської майстерності. Після навчання потрапив на роботу до театру ім. М. Заньковецької. Тут і з майбутньою дружиною познайомився... Щодня відчуваю постійну підтримку своєї мами.

Про сюрпризи

- Як часто один одному робите сюрпризи?

Назар: Наталя мені подарувала найкращий сюрприз, завершення якого чекаю з нетерпінням. Знаю, що треба складати великі сумки. Загалом вона мені часто робить приємні несподіванки, які одразу стають дуже дорогими. Один із них зараз є в автомобілі - на ньому вишитий напис "З Богом у добру дорогу". Довгий час також носив при собі вишивку з дуже теплими та милими словами.

Наталя: Назар майже весь свій вільний час присвячує нам! Досить багато уваги приділяє, бо розуміє, наскільки це важливо зараз.

У театрі
їм комфортно

- Яка з вистав є найбільш улюбленою з­поміж тих, у яких граєте разом?

Назар: "Два дні, дві ночі" молодого режисера Богдана Ревкевича. Це молодіжна вистава про кохання. Тут не треба нічого вдавати. Треба бути просто самими собою. І глядач за це вдячний (сміється). Також разом граємо у "Сільві", "Дамі з камеліями", "Сестрах Річинських", "Суботній вечері". Ми обоє співочі артисти... Вдячні театру ім. М. Заньковецької - тут ми знайшли один одного. У цьому театрі великі традиції, хороший колектив та сприятлива атмосфера. Мені як актору тут дуже комфортно.

Наталя: Маємо хорошу роботу, яка нам подобається, і яку ми любимо.