Нещодавно моя донька-третьокласниця запитала, коли цього року прийде святий Миколай, бо у школі багато хто казав, що цього року він прийде вже 6 грудня, а не 19-го. А молодша, першокласниця, додала, що в них теж про це говорили, а дехто навіть казав, що не має значення коли, бо все одно батьки подарунки роблять. Тож до традиційного дитячого питання, чи справжній святий Миколай, додалося ще одне. На котре з них відповісти складніше, важко сказати.

Відразу ж постало запитання, а чому й до нас додому він не може прийти вже 6 грудня, може, б ми його запросили скоріше. Розумію нетерплячість дітей, адже хто з нас не чекав цього свята? Але вважаю за потрібне пояснити, що це не свято подарунків і його не можна просто перенести, бо святий Миколай приносить їх у день, коли Церква вшановує його, і цей день визначений у календарі так само, як кожен із нас має свій день народження. Здавна виникла традиція не просто мати день святого, а й мати у цей день свято, йти до церкви. А оскільки вранці діти йдуть до школи, то в багатьох храмах уже склалася традиція, що напередодні ввечері діти приходять на вечірню свята. Розповідаю, що святий Миколай – реальний чоловік, який жив 1700 років тому, про те, що за земного життя був щедрим та співчутливим, але приносив дарунки таємно. І що, окрім молитви, в цей день ми вшановуємо його, намагаючись наслідувати, бути щедрими і співчутливими, робити щось добре для інших, не очікуючи подяки. Тому, можливо, не всі подарунки приносить сам святий – їх передають батьки, бабусі й дідусі, хресні, родичі, але всі вони насправді від Святого Миколая, бо саме він надихає всіх творити добро. Тому й не можемо «запросити» його на інший день, аніж той, коли є його свято. І насправді воно таки 6 грудня, однак наразі припадає на 19-те, бо наша Церква послуговується календарем, укладеним більш ніж 2000 років тому, недосконалим, який «запізнюється» на 13 днів, і якщо цього не змінити, то в 2100 році різниця становитиме вже 14 днів. 

Діти легше зрозуміли, легше прийняли те, що святий Миколай має багато помічників, аніж те, що наш календар неточний. Довелося відповідати на ще багато запитань, як-от за чим визначають, чи календар точний? Чому Церква не змінить календар? А чи всі свята тоді змінять дату? А коли Свята вечеря і Різдво? А чому іменини теж будуть у інший, аніж тепер день…

Діти справді цікавляться, і найбільше їх дивує, як можна так довго використовувати щось неправильне й не намагатися це виправити, чому дорослі такі дивні – вчать у школі і вдома, що все треба робити правильно, що помилки треба виправляти, а самі роблять інакше… 

І від нас залежить, чи й надалі ми і наші діти вшановуватимемо святого Миколая, чи це стане лише гарним звичаєм, святом подарунків, які приносить казковий персонаж Святий Миколай, наш варіант Санта Клауса. Бо за цією літерою – маленькою чи великою – наше сприйняття. Бо святий Миколай – це реальна особа, яку вшановує Церква, а Святий Миколай – казковий персонаж. Бо якщо ми не зможемо вирішити так зване календарне питання на рівні українських Церков, то цей сумнів у мудрості дорослих, ця роздвоєність життя повсякденного і релігійного може перерости у прірву недовіри, яку буде важко подолати. 

Звісно, дітям свято Миколая нині найактуальніше, але вже те, що вони ставлять ці запитання, обговорюють їх між собою, свідчить, що це календарне питання нині справді важливе й актуальне для багатьох, його обговорюють не тільки на круглих столах, у соцмережах, а й у родинах, транспорті, при зустрічах.

Нагадаємо, розмова про те, що необхідно повернутися до астрономічного календаря, який використовуємо в повсякденному житті та в житті релігійному, триває вже певний час і з кожним роком стає гучнішою. Щороку вже восени постає питання, чи готова Україна святкувати Різдво Христове разом з усім світом, бо ж не тільки Римо-католицька церква, протестантські церкви, а й більшість Православних церков святкують його 25 грудня. І лише Церкви, які перебувають у сфері впливу російської церкви, дотепер додержують юліанського календаря, який відстає від астрономічного на 13 днів. 

Війна, яку Росія веде проти України, для багатьох українців, навіть тих, що були прихильниками традицій і вважали таке святкування нашою особливістю, ледь не національною рисою, стала спонуканням перейти на новий календар. Одні мають за мотивацію бажання відійти від москви, вийти зі сфери впливу «русского міра», другі не бажають жити за принципом «какая разніца», жити в неправді, називаючи 7 січня 25 грудня. 

Львів’янка Богдана каже, що цього року в родині робитиме Святвечір 24 грудня, бо діти – військовослужбовці та волонтери – наполягають на цьому, кажучи, що саме час щось змінювати, розуміють, що були історичні причини триматися старого календаря, що це допомогло зберегти нашу ідентичність, але нині нам загрожує не латинізація, а росія, і час виходити з-під її впливу. «Якщо буде нагода піти до церкви на різдвяне богослужіння, підемо, а як ні, то пошукаємо онлайн. Однак 25 грудня – це неділя, тож, звісно, підемо до свого храму. А позаяк у нашому храмі, як я розумію, святкове різдвяне богослужіння таки буде 7 січня, то зроблю ще й Вечерю 6 січня, можливо, скромнішу, але зроблю. Гадаю, нічого страшного не станеться, що в нас буде три вечері – 25 грудня, 6 січня і 18 січня, та все ж сподіваюся, що провід українських Церков щонайшвидше наважиться на цей крок, як уже наважилися на це багато українців. І війна є радше стимулом, аніж перешкодою. Бо мовиться не про гучне святкування чи пишне застілля, а про те, щоби зібратися родиною, прийти до храму, сповнитися надією, що все так не буде, що ми переможемо, бо з нами Бог і за нами правда», – каже вона. 

Львів’янка Наталя запевняє, що готова повністю перейти на новий стиль, але Вечерю цього року готуватиме теж 24 грудня і 6 січня, а Різдво святкуватиме, дасть Бог усе буде добре, двічі. Її син і чоловік – військовослужбовці. Син наразі проходить лікування і мав би повернутися в свій підрозділ на сході України в кінці грудня, а чоловік ще не був у відпустці і сподівається, що саме на початку січня матиме її. Тож для неї ця невизначеність з календарем – нагода відсвяткувати це велике свято хоч і порізно, але з дорогими людьми. Молиться лише, щоби все вдалося. 

Натомість пані Оксана каже, що в її родині буде все по-старому, хоча практично всі вже готові до того, щоби перейти на новий календар. І якщо будуть проводити якісь опитування, то вони голосуватиму «за». «Усі наші домочадці уже погодилися, що час переходити, хоча чоловік донедавна був проти цього. Однак будемо чекати на рішення проводу Церкви, бо ми звикли, що має бути якийсь порядок, а не коли сам хочу, тоді й святкую. Переконана, що має бути різдвяне богослужіння. Сподіваюся, що це не відкладуть на невизначений час, бо, як на мене, що більше людей святкуватимуть по-новому, а цей процес уже не спинити, то більшою буде розгубленість серед вірян. Мусить бути певна система, правила – чи всі переходимо, чи окремі парафії, яка процедура», – каже вона.

А Ярина Брилинська-Трояновська написала на своїй фейсбук-сторінці таке:

«Ставлюся до цього питання спокійно. Розумію, що це не справа одного Різдва, що в календарі посунуться всі релігійні свята, і мій день народження, наприклад, уже не буде на Покрови. Що Церкві треба вирішити багато своїх внутрішніх питань. Розумію також, що Різдво – це не просто вечеря. Це святкове богослужіння в церкві, де всі радіють, моляться і колядують. І для мене вечеряти, а потім не піти до церкви на різдвяну літургію буде трохи дивно… Не розумію лиш одного: як можна не скористатися такою можливістю, коли нарешті ціною великої крові, ми відриваємося від цієї «колибєлі православ’я», і не почати жити за новим стилем оновленим життям? Далі чуємо, що треба ще трохи почекати, ще рік-два, ще треба домовитися всім Церквам... Тільки ж ті чекання невідомо чим закінчаться, а момент, коли Церкві можна здобути більше довіри людей, особливо молодих, буде втрачений. Звісно, все це емоційне. Але часом треба додати спонтанності у важливі справи, щоби досягти успіху».

Говорячи про дату Різдва Христового, маємо розуміти, що це лиш одне зі свят літургійного року, який має свою логіку, що необхідна реформа всього календаря, і тоді всі так звані нерухомі свята повернуться до дат, під якими вони значаться у богослужбових книгах. 

Православна церква України зробила перший невеличкий, але дуже значний крок у цьому напрямку, дозволивши звершувати 25 грудня святкове різдвяне богослужіння, а власне участь у ньому, за вченням Церкви, є головною складовою християнського святкування. Деякі парафії, зокрема парафія в знаному селі Криворівня на Івано-Франківщині, де проводять щороку «Гуцульську коляду», вже зголосилися. Цікаво, що у Львові нема такої жодної. Чи є в області – ще не відомо. Чи й справді мало охочих, чи не набралися сміливості… 

Проте чимало поодиноких вірян ПЦУ почали звертатися теж щодо свята Миколая та інших свят. Проте в ПЦУ зазначили, що не було ухвалене рішення про зміну календаря, хоча обговорення цієї можливості триває. «Дати відзначення всіх зимових свят залишаються тими ж, що й торік: 19 грудня – вшановуємо святителя Миколая Чудотворця, 7 січня – Різдво Христове,

14 січня – вшановуємо святителя Василія Великого, 19 січня – свято Хрещення Господнього. Водночас, враховуючи всі обставини (зокрема війну) та суспільний запит, Священний синод Православної церкви України постановив, що в окремих громадах богослужіння за чином свята Різдва Христового може бути звершене 25 грудня. Це можливе лише за спільним рішенням настоятеля і громади. Таке богослужіння не заміняє служб різдвяного циклу, визначених традиційним календарем, а є лише додатковою можливістю прославити подію Христового Різдва тим, хто бажає це зробити 25 грудня. Також, у разі прийняття такого рішення та звершення богослужіння, через єпархіальні управління до Київської митрополії має бути передана письмова інформація про число його учасників. Цю інформацію вивчатимуть при розгляді реальної церковної потреби в переході на новоюліанський календар. Тож цього року продовжуємо відзначати церковні свята у звичні нам дати. А можливі календарні зміни можуть відбутися за запитом вірних, вираженим не лише у словах, але й у діях», – мовиться в поширеному роз’ясненні.

У контексті активного обговорення в українському суспільстві можливості святкування Різдва Христового за новим календарем глава УГКЦ Блаженніший Святослав окреслив три засади, необхідні для проведення календарної літургійної реформи в Українській греко-католицькій церкві. 

З його слів, УГКЦ має багатолітній досвід переходу на григоріанський календар, оскільки більшість єпархій і парафій за кордоном уже впродовж тривалого часу відзначають свята за новим стилем. В Україні ж наразі вивчають можливості переходу. Необхідні три засади, щоби це було можливе. 

Перша – річ не лише в Різдві. «Різдво – це цілий період літургійного року. Тому його потрібно відповідно організовувати й переживати. Не можна змінювати дату лиш одного свята. Нам потрібна всеохопна, цілісна реформа, що потягне за собою зміну всіх інших дат нерухомих свят у літургійному році. Миколая буде 6 грудня, а День українського війська на Покрову – 1 жовтня», – пояснив Патріарх.

Друга – календарну реформу потрібно робити разом з іншими Церквами України. «Не можна такого типу зміни робити одноосібно, окремо від церковної спільноти. Різдво – це свято цілого народу, всієї Церкви. Дуже важливо святкувати разом, радіти разом», – зазначив глава УГКЦ.

Третя – війна не є зручним часом для календарної реформи. «Коли горить хата, то не час дискутувати, на яку стіну вішати ікони. Нам так важливо всі сили спрямувати на перемогу України!» – наголосив він.

Про те, як українські Церкви можуть розв’язати календарне питання, мовилося під час дискусії в Українському католицькому університеті на тему «Календар реальний чи символічний: коли будемо святкувати Різдво?». Зустріч ця зібрала повний зал охочих більше довідатися щодо цього питання, які активно долучилися до обговорення. 

Учасники говорили про важливість та роль календаря в житті людини, літургійний календар, чому важливо, щоби він був правильний, як мудро підійти до розв’язання проблеми з переходом на астрономічний календар, бо мовиться не про назву календаря – юліанський, григоріанський чи новоюліанський, не про те, хто його запровадив, а про те, щоби він був відповідний і правильний.

Модератор зустрічі Олег Турій, історик і проректор УКУ, зазначив, саме суспільно-політичні причини зумовили те, що українські Церкви донині послуговуються застарілим юліанським календарем. То чому ж такі самі суспільно-політичні причини не можуть стати стимулом до вирішення, врешті-решт, цього питання. З його слів, коли Папа Григорій впроваджував календарну реформу, Константинопольський патріарх виявив готовність прийняти його, однак тоді цьому перешкодила Османська імперія. Та й пізніше саме не богословські, а суспільно-політичні причини обумовлювали додержання цього календаря. 

Декан філософсько-богословського факультету УКУ бібліст Юрій Щурко розповів про те, що відлік часу – це людський винахід, щоб якось орієнтуватися, у Бога ж є вічність. Але саме Бог створив небесні світила, орієнтуючись на які, люди ведуть відлік часу. І тому отець Юрій вважає доброю справою привести церковний календар у відповідність до астрономічного. «Календар не є догмою, яку ми не можемо змінювати. Адже людина творить календар, щоби мати пам’ять про щось дуже важливе, значуще», – зазначив він і нагадав, що у Святому Письмі нема вказівок щодо дати народження Христа, навіть сам рік його народження, від якого ми ведемо відлік, не є точним. Тому, святкуючи Різдво Христове, ми святкуємо саму подію, а не відзначаємо день народження Ісуса Христа, актуалізуємо її, переживаємо в своєму серці. Зрештою, це стосується кожного християнського свята. 

Літургіст отець Василь Рудейко наголосив, що саме таке розуміння свята і спонукає все поставити на свої місця. Тому й не вітаємося «Христос Народився!», а «Христос Рождається!», бо сама ця подія, яку святкуємо в цей день, належить до вічності та відбувається щодня, щомиті. Однак якщо звернутися до історії, то перші покоління християн не мали такого свята. Його почали святкувати лише в IV столітті, а дату – 25 грудня – затвердили на Вселенському соборі в Ефесі у 431 році. Донедавна побутувала думка, що цю дату обрали, щоби викорінити традицію римського поганського свята Непереможного Сонця, яке відзначали під час зимового сонцестояння. Проте літургіст запевнив, що традиція іменувати Христа Сонцем Правди є давнішою за цей час, тож дуже логічно було для тогочасних християн святкувати Різдво саме тоді, коли день починає зростати, а що вже у той час календар «запізнювався», то й маємо дату – 25 грудня.

Він теж зауважив, що розуміє, чому в радянський час офіційна Церква не перейшла на новий календар, як це зробили більшість православних Церков, адже режиму було вигідно показувати християнство як щось відстале від життя. Однак не може знайти пояснення, чому українські Церкви мають донині зберігати цю накинену їм доктрину. На його думку, неспроможність вирішити це питання свідчить про серйозну кризу в переданні віри. «Якщо помилкова традиція є аргументом супроти доведеної наукою правди, то щось суттєве не працює в нашому християнстві. І наслідком цього буде недовіра вірних спочатку до Церкви, а відтак до християнства, яке ця Церква проповідує», – переконаний він.

Також мовилося про те, що часто владики покликаються на те, що люди не готові, що треба вивчити ставлення вірян. І справді, якогось соціологічного дослідження серед вірян не проводили. Як мовилося під час зустрічі, класична соціологія тут не працює, бо є дві категорії вірян – воцерковлені, тобто ті, що беруть активну участь в релігійному житті, хоча б у неділі й свята приходять у храми на молитву, а є християни, які приходять на літургію лише раз чи двічі на рік. Як адекватно вирахувати, хто має який вплив на вирішення цього питання? Зрештою, як зазначив Олег Турій, важливо, щоби таке опитування не стало подібним до того, якби у часи СРСР людей запитали, що їм більше смакує – авокадо чи маракуя. Важливо, щоб люди розуміли саму суть питання. 

На думку Василя Рудейка, достатньо трьох простих кроків до вирішення календарного питання українськими Церквами:

1. Офіційно визнати юліанський календар помилковим. Це легко, бо всі знають, що він об’єктивно помилковий, запізнюється на 13 днів.

2. Дозволити тим парохіям, які вже готові перейти на астрономічний календар, зробити це перед 25 грудня. Це теж легко, бо є значне пожвавлення, чимало парохій уже виявили таке бажання.

3. Тим парохіям, які вагаються, доручити провести стільки пояснювальних заходів, скільки треба, для того, аби з 1 вересня вони могли перейти на астрономічний календар.

«І не треба переживати за те, що різдвяний піст уже почався. Навіть діти у вірі знають, що найкращим постом є не утримання від їжі, а виправлення помилок. Особливо тих, які стосуються духовного життя. А саме такою є святкування з двотижневим запізненням», – вважає він.

Отець Юрій Щурко зазначив також, що різдвяне богослужіння у ніч з 24 на 25 грудня буде в каплиці на філософсько-богословському факультеті, що на Хуторівці, а можливо, й у інших університетських храмах. А отець Василь Рудейко повідомив, що таке богослужіння буде і в храмі Блаженного Климентія Шептицького, що на вулиці Кривоноса.

Додаткових вихідних цього року на свята не буде ні в грудні, ні в січні з огляду на воєнний стан, який в Україні уже вчетверте продовжили на 90 днів, до кінця лютого. За календарем 25 грудня 2022 року припадає на неділю, 1 січня 2023 року – теж на неділю, а 7 січня – на суботу. 

Такі нормативи стосуються державних підприємств, установ і організацій. Приватні ж компанії можуть встановлювати свої графіки роботи і вихідних.

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав поділився думками та порадами про те, як українцям у цей драматичний і складний час відсвяткувати Різдво Христове.

Маємо створити простір Різдва у воєнних обставинах, бо всі ми потребуємо різдвяної радості й маємо на неї право. «Народження Спасителя між нами, навіть у воєнних обставинах – це небесна радість, не створена людиною задля розваг, а подарована Богом із небес. Саме тому радість Різдва ми покликані прийняти і нею ділитися», – зазначив Блаженніший і пригадав розповіді своєї бабусі про досвід воїнів УПА у криївках, які завжди святкували Різдво та колядували.

Різдвяна ялинка – осердя солідарності та взаємопідтримки. Відповідаючи на запитання, чи доречно у воєнний час на площах міст ставити ялинку, глава УГКЦ зазначив: «Нам треба вміти радіти і прикрашати ялинку навіть у час війни, але шукати відповідний для цього спосіб, щоби вона не перетворилася на місце розваг, а стала осердям солідарності та взаємопідтримки, простором для спільної коляди».

Світло наших облич і сердець. Заторкуючи важку й болючу для українців тему відсутності світла і тепла під час цьогорічної зими, доречності освітлення ялинки та інших декорацій, Патріарх вказав на важливість розуміння суті різдвяного світла. «Не так електричні лампочки на ялинках повинні світитися, як наші обличчя, серця та уми. Тоді ми знайдемо спосіб, як освітлити простір нашого села чи міста навіть за браку електроенергії. Багато разів нам бракувало чогось, але ми все одно вміли радіти і святкувати», – вважає він.

Різдво – взаємообмін не тільки радістю, а й земними достатками. «Різдво – це великий простір взаємної солідарності та підтримки. Ми ходимо від хати до хати, щоби побажати добра, щоби зло зникло з наших домівок і сердець. Добре слово має свою велику силу», – запевнив архиєрей. У час Різдва, продовжив думку глава Церкви, ми не тільки співаємо, але й жертвуємо чимось.

Різдво – нагода чинити добро. «Не можна комерціалізувати коляду – це нагода комусь вчинити добро: сумного потішити, нагого одягнути, змерзлого зігріти, голодного нагодувати, того, хто втратив рідну домівку, прийняти у свій дім», – заохотив Блаженніший Святослав до благодійності.

Колядуймо разом із нашими воїнами! Розмірковуючи над тим, як створити різдвяний простір для захисників України, які святкуватимуть на передовій, Блаженніший розповів, що знає чимало колядників, які готують вертепи та інші дійства, з якими поїдуть на фронт. А відтак закликав: «Колядуймо, готуймося до коляди! Колядуймо разом із нашими воїнами, тоді станемо сильнішими. Коляда перетвориться на гімн перемоги України, перемоги світла над темрявою, перемоги українців над російським агресором і окупантом».

Пригадую, сказав предстоятель, що в радянських обставинах коляда була навіть своєрідною формою суспільно-політичного протесту проти безбожницької комуністичної влади. Тому цілком можливо, що в умовах теперішньої війни вона може перетворитися на особливий духовний гімн, який надасть нам сили, розвіє смуток, залікує рани.

Різдво – нагода для радості навіть у важкі часи. «Ми не можемо весь час жити в депресивному смутку. Господь Бог із небес посилає нам свого Сина і саме Його народження є причиною великої радості!» – наголосив глава УГКЦ і закликав: «Стараймося гідно разом пережити весь різдвяний час, оновити наші сили для перемоги України над російським агресором».

За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ