Усі батьки прагнуть, щоб їхні діти виросли мудрими і добрими, щоби були щасливими в житті. Як християни вони теж мають обов’язок передати дітям віру, навчити їх жити з Богом. Проте більшість нинішніх батьків не отримали якогось спеціального навчання, а ще належать до того покоління, яке переймало віру вдома, переважно від бабусь, які навчали молитви, розповідали, як уміли, про Бога, про свій досвід Божої помочі. Згодом дехто поглиблював свої знання з книжок, отримував свій досвід спілкування з Богом через молитву і участь в богослужіннях, через життя таїнствами. Але нерідко відповісти на питання дітей про віру непросто. З відродженням Церкви відновилося й навчання дітей при парафіях. І нині вони мають нагоду отримати системні знання про свою віру в катехитичних школах. Цього року Патріарша катехитична комісія УГКЦ почала впроваджувати нову програму для навчання дітей віри і видавати нову серію посібників «Стежками Божого саду».

Про те, чого діти навчаються в катехитичних школах при парафіях, в чому особливість нової програми, яка роль батьків у вихованні у вірі, де вони можуть поглибити свої знання, «Львівська Пошта» запитала Назара Дуду, заступника голови Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, директора Катехитично-педагогічного інституту Українського католицького університету.

Передавання віри – дуже важливий процес у Церкві, який триває від її заснування. Для декого саме слово «катехизація» і його похідні може бути незрозумілим. Воно походить від слова «катехиза», вчення про віру, себто ознайомлення із засадами християнської віри. Спершу воно було призначене для дорослих – людей, які готувалися до хрещення, їх називали катехуменами. Згодом, коли християнство поширилося і хрещення почали уділяти переважно в ранньому віці, таке навчання почали проводити для дітей, коли ті доростали до відповідного віку. Здобувши такі знання і розуміючи, чого Бог від неї хоче, а чим вона Бога ображає, дитина приступає до першої сповіді. І оскільки це важливий етап, то усталився звичай, що після неї дитина приступає до урочистого Причастя, яке стало особливим святом у родині. Тому таке навчання стали сприймати як підготовку до першої сповіді й урочистого Причастя. 

Насправді ж катехизація – це супровід людини у вірі, який починається змалечку і триває все життя. Вже у перші роки життя дитина в своїй сім’ї починає отримувати основи віри, вчиться разом із нею молитися, ходить до церкви в неділі та свята, бачить спосіб життя батьків і ті цінності, якими вони живуть. 

А Церква, щоби допомогти батькам у вихованні дітей у вірі, створює при парафіях катехитичні школи, де діти можуть поглибити ці знання. Мовиться про те, щоби на місцях створювати спільноти для дітей різного віку, навіть ще з дошкілля, в яких діти зростають у вірі разом зі своїми ровесниками. Щоби це не була тільки однорічна програма, щоб не обмежуватися, так би мовити, експрес-курсом, а щоб це був органічний тривалий процес. Щоби такі групи були для молоді, для батьків, для людей золотого віку, де б вони збиралися, щоби поглиблювати, зміцнювати свою віру. Бо немає такого етапу, коли людина може сказати, що вже все знає, бо щодня перед нами постають нові проблеми і виклики, нові труднощі, на які ми повинні знайти відповіді. І найкраще це робити в християнській спільноті, де ми читаємо слово Боже – Святе Письмо, роздумуємо над ним, актуалізуємо його в наших конкретних ситуаціях, ділимося своїм розумінням і досвідом. 

Коли Церква вийшла з підпілля, пріоритетом стало дати дітям можливість отримувати розуміння найголовніших правд віри, тому були засновані такі спільноти, впроваджена практика підготовки до першої сповіді. Вона набула дуже значного поширення, але водночас, на жаль, дуже часто не має продовження. Однак треба розуміти, що один рік – це замало, щоби навчити дітей жити у вірі, жити з Богом. До школи ж ми не даємо сина чи доньку на один рік. Зрештою, наше розуміння світу, того, що відбувається, людських взаємин дуже різниться у сім, у 12, у 17 років…

Але катехизація має бути не тільки навчанням, а й сприятливим середовищем, де дитина зростає, бо відповіді на питання віри завжди пов’язані з життям і мають мати приклад, як вони реалізовуються в житті. І тому ми вивчаємо не якусь правду чи молитву, а вчимося жити, вчимося у нашій спільноті, вчимося, як справді бути щасливими. Бо віра дає відповіді, як стати щасливим у житті: якщо буду жити чесно, любити інших, виявляти цю любов у своїй поставі та вчинках, то й мене любитимуть, я перебуватиму в Божій любові, а отже, буду щасливий.

Однак Церква ніколи не замінить в християнському вихованні батьків. Неправильно думати, що ось ми привели сина чи доньку до церкви, і катехит чи священник має навчити. Дуже часто батьки очікують мало не чуда, що дитина стане інакшою, замало не святою. Насправді ж ті школи Церква творить, щоб допомогти батькам, але відповідальними є саме батьки. І дуже добре, коли є співпраця, коли те навчання є співзвучним з тим, що дитина чує і бачить у своїй сім’ї, коли вдома пізнає всі ті правди віри, про що мовиться на зустрічах. Дуже важливо, щоби батьки не тільки казали, що можна, а чого не можна робити, а жили тими цінностями. Дитині не треба буде вивчати Символ віри перед іспитом, якщо вона щонеділі з батьками ходить до церкви і на кожній літургії його чує, якщо сім’я практикує спільну щоденну молитву, тоді наука не є чимось новим. Церква тільки підсилює, конкретизує, підсумовує те, що є щоденною практикою. Але, на жаль, не у всіх сім’ях є така практика, тоді для дитини це навчання, і Церква загалом може бути чимось відірваним від життя. 

Нова програма – це відповідь на вимогу часу. Патріарша катехитична комісія реалізовує ті постанови Синоду єпископів УГКЦ, що стосуються передавання віри. Синод дбає про те, щоби катехизація була доступною для кожного. Наша ж комісія намагається створити такі програми, подати матеріал в такий спосіб, щоб він був якнайзрозумілішим для відповідної вікової категорії, щоб ця подача відповідала вимогам часу і була цікавою для дітей. Зараз відбувається реформа. Змінюємо програму, яка була написана вже доволі давно, у США. Це була серія «З нами Бог» для дітей від першого до 8 класу. Періодично її дещо оновлювали, але настав час розробити нову програму. Наразі маємо видані посібники для першого і другого класів, для третього і четвертого – в роботі, з’являться невдовзі. Згодом буде і для п’ятого – дев’ятого класів, а відтак і для старшої школи. 

Це якісний матеріал, який дитині приємно взяти до рук. Зошити повністю кольорові, містять багато цікавих завдань, кросвордів. Ми давали мінімум тексту, бо не тільки діти, а й дорослі нині не хочуть читати багато. Кожен клас передбачає три посібники – для катехита, додатки і власне зошит для дітей. 

Програма для першого класу називається «Джерело», для другого – «Зустріч». Другий клас – це якраз той вік, сім років, коли треба розпочати підготовку до сповіді, яка має тривати рік. І як би ми не заохочували, щоб усі перейшли на тривалу цілісну програму, яка починалася б із дошкілля, розуміємо, що однорічна програма значно поширеніша. Тож програма «Зустріч» є також для однорічної програми підготовки до першої сповіді та урочистого Святого Причастя. У ній зібрані основні акценти, щоби підготувати дитину до розуміння правд віри, щоденних молитов. Вона складається з чотирьох частин, а точніше з трьох і однієї. Перша – це основи розуміння віри, яка стисло викладена в Символі віри. Друга – про наше виявлення віри у спілкуванні з Богом і святих таїнствах. Третя – про наше життя вірою: як жити заповідями. Також ця частина містить саму підготовку до сповіді: як потрібно до неї приступати, на що звернути увагу. Четверта, додаткова, розповідає про річний літургійний цикл, про наші свята – Різдво, Великдень, Благовіщення і так далі, а також про Великий піст та інші. Кожна частина має сім тем – шість вивчаємо, сьома підсумкова. Наприкінці – загальний тест. 

Ба більше, створений інтерактивний курс з катехизації, почали його наповнювати, адже нині без інтернету ніяк. Зараз діти більше часу проводять в телефоні, аніж читають. Тож з огляду на цю реальність в зошиті є мало тексту. Першою інтерактивності набуде ця однорічна програма, другий клас. Учні зможуть зайти, прослухати за кілька хвилин теоретичний матеріал, найважливіше, що дитина повинна знати з того уроку. Відтак можна перейти до виконання завдань. Катехити можуть використовувати цей ресурс у своїй програмі. Особливо корисним він буде у разі дистанційного навчання чи коли виникне необхідність самостійного опрацювання теми, наприклад після хвороби, для тих, що виїхали за кордон, а поблизу немає парафії. За задумом такий інтерактивний курс буде для всіх років навчання і навіть для підготовки до подружжя. А наразі на нашому сайті розміщуємо електронні версії наших посібників, щоб навіть той, хто нині перебуває далеко і не має змоги придбати їх, міг пізнавати нашу віру. 

Готуватися до першої сповіді, як уже мовилося і як визначає наша Церква у своїх документах, варто починати у сім років. Це вік, у якому дитина починає розрізняти добро і зло. Якогось вираженого обмеження, до якого віку вона має отримати таке навчання, нема. Однак, за наукою Церкви, людина може приступати до Причастя, будучи без гріха, тому перед тим іде до сповіді, щоб очиститися. Дитина, поки не усвідомлює гріха, є чистою, і вже від хрещення батьки приносять її до Причастя, згодом вона приходить сама, бо це нормальний триб життя християнина – у неділі, свята брати участь в літургії, а та участь є повною, якщо єднаємося, приймаючи Причастя, з Богом, з Христом, з Церквою. Але коли дитина стає старша і вже розрізняє, що є добре, а що зле, то виникає проблема, може чи ні вона приступати до Євхаристії. Звісно, якщо дитина не почала готуватися в сім років, то може почати у вісім чи навіть у дев’ять. Завжди є винятки, наприклад через хворобу, карантинні обмеження або ж на парафії мало дітей, тому об’єднують. Однак важливо не переривати єдності з Богом. 

Але не так важливо, коли це потрібно зробити, як те, що дитина має прагнути приймати Причастя, має бути свідомість потреби бути з Богом, щоби Бог благословив її життя. Це вирішальний чинник. Дитина має від батьків розуміти, що вона втратить можливість єдності з Богом. І важливішим є саме духовний аспект, а не формальний.

Тому хочу застерегти від того, щоби сприймати підготовку до першої сповіді і урочистого Причастя як якусь формальність, яку треба виконати. Якщо це так, то краще не мучити дітей такою наукою. Якщо немає прагнення бути з Богом, а все лише задля формальності, бо так усі роблять, щоб зробити гарні фото чи відео для соцмереж, то це неправильний підхід. Катехизація – це відповідь на спрагу бути з Богом. Тому перш ніж вивчати катехезу – науку Церкви, потрібно пережити керигму – головну звістку про Бога, Добру Новину, пізнати Бога і відкритися на нього. Якщо немає відкриття на Бога, то Сповідь не має сенсу. 

Те саме стосується інших таїнств, зокрема хрещення, шлюбу. Не варто того робити тільки тому, що всі так роблять. Таїнства приймаємо, якщо хочемо отримати Божу благодать, хочемо, щоби Він нас супроводжував. Батьки мають розуміти, що через хрещення Христос дає благодать, вона сходить через нас, через нашу молитву, через віру хресних батьків, бо вони запевняють християнське виховання і те, що та дитина перебуватиме в єдності з Богом.

Нерідко батьки кажуть, що досить одного року, мовляв, дитина ходить на різні гуртки, а ще йти на катехизацію, а ще кілька років, а вона й так дуже завантажена. І навіть у той один рік не завжди приходить на зустрічі, бо є інші справи… Якщо для вас важливіше все інше, а не цінності, не те, що Бог вас провадить до щастя, то на те нема ради. 

У нинішньому світі батьки мають особливо задуматися, яка користь із того, що дитина знатиме кілька мов, що матиме більше шансів для успішної кар’єри, якщо не матиме цінностей, того стрижня, який втримає її у випробуваннях. І навіть з грішми та позірним успіхом її життя може бути дуже нещасливе. Бо щастя ми отримуємо від перебування з Богом, усвідомлення, що Бог нас любить, бо найважливішою у світі є любов.

Діти дуже уважні й чутливі до фальшу. В нас ще чимало подвійних стандартів: кажемо, що віримо в Бога, а чинимо зовсім інакше, аніж навчаємо. Діти хочуть справжності, реальних взаємин, у тому числі й з Богом, вони відразу розпізнають, що це тільки роль. На жаль, ми ще часто маємо позицію, що, мовляв, Святе Письмо – це добре, але в нинішньому житті все по-інакшому, доводиться чинити часом і всупереч. Насправді ж Святе Письмо – це те джерело, яке має надихати. І якщо я вірю в Христа, то завжди буду ставити питання, як би Він чинив у тому чи тому випадку. І якщо я роблю інакше, то стаю фальшивим. І це відвертає дітей, особливо в підлітковому віці. Вони кажуть: перестаньте брехати і бавитися в якісь ігри. 

Джерелом нашого знання про Бога і наше життя з Ним є Святе Письмо, тому заохочуємо в кожній сім’ї мати практику читання Божого слова, це основа, джерело, на яке покликаються всі інші книжки. Матеріалів нині дуже багато, але немає єдиного рецепта, одної книжки, де є готові відповіді на всі питання. А хочеться простіше чи докладніше. 

Вчення нашої Церкви зібране в документі Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха». Синод доручив його написати, супроводив цей процес, відтак затвердив його текст. У цьому документі викладені всі засадничі вчительські речі про нашу віру і Церкву. Він ґрунтовний і досить складний, легких відповідей і пояснень там шукати не варто. 

Катехизм для молоді «Ми йдемо з Христом» був виданий торік, у ньому можна знайти значно простіший виклад, поданий у формі розповіді, відповідей на запитання, але в ньому теж викладені головні засади, він багато ілюстрований, містить чимало цитат з літургійних текстів, які допомагають пізнати нашу віру. Дуже заохочую дорослих прочитати цю книжку. 

Зараз ми розпочали працю над написанням нового посібника, робоча назва якого «Катехизм для молодих сімей». Ідея в тому, щоб зібрати питання дітей про віру та Бога і дати на них відповіді, щоб діти разом із батьками могли читати й обговорювати це в родині. Зараз ми почали збирати питання – діти питають про віру: про її засади, про молитву, про те, як жити вірою. Окрім цих питань та відповідей, за задумом, будуть і думки для батьків, щоб вони могли заглибитися трохи далі, рекомендації, де можна знайти матеріал на ту чи ту тему. 

Наша Церква напрацювала програму для катехуменату – підготовка дорослих до прийняття таїнств християнського втаємничення. Напряму це стосується неохрещених, але насправді ця програма розрахована й на тих, що були охрещені, бо насправді тоді ми не були підготовлені до цього таїнства, тож зараз, у дорослому віці, варто ще раз переосмислити все це. Зрештою, навіть якщо хто в дитинстві мав катехизацію, можна актуалізувати свої знання. Ця серія містить кілька книг, зокрема «Євангелізація» – це впровадження у віру, фундаментальні речі про те, як пізнати Христа і відкритися на Божу любов. Ця книжка є у вільному доступі на сайті Патріаршої катехитичної комісії, можна придбати й друкований примірник.

Наступні книжки цієї серії про зростання у вірі: «Символ віри. Історія спасіння», яка в світлі Святого Письма показує, як Бог провадить людину до щастя, і «Божі заповіді та євангельські блаженства», яка розповідає, як жити вірою. Бо, щоб розповісти і пояснити дітям про віру, треба самому пережити, зрозуміти. 

Але важливо не тільки прочитати, щоби знати, а й подумати, що Бог до мене промовляє, якої переміни хоче і як я можу відповісти, що сьогодні можу змінити в своєму житті, щоб жити з Богом, жити в любові, бути щасливим, і прищепити це своїм дітям.