Усі твори українських умів та рук, усі місця, в яких протягом віків кувалася українська історія, належать до нашої спільної національної скарбниці. Належить до неї й те, що поза сьогоднішніми державними межами України, а на всіх нас спочиває обов'язок пам'ятати і дбати про це все, що успадкували від минулих поколінь. Але, щоб ця спадщина стала частиною нашої свідомості, мусимо про неї знати та вміти її віднайти - у просторі часу та у краєвиді. Саме для того, щоб почати складання свого роду історичнокраєзнавчого путівника по "закерзонській" частині українського історичного і культурного простору, починаємо друкувати цикл статей історика, літератора та фотографа Юрія Гаврилюка, уродженця та мешканця Підляського краю, головного редактора українського часопису "Над Бугом і Нарвою".

Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя - землі, які рішенням Ялтинської конференції 1944 року опинилися на захід від українсько­польського кордону, визначеного на основі т. зв. лінії Керзона. Ця територія, заселена приблизно 750тисячною громадою етнічних українців, була відрізана від материка - стала "Закерзонням" - країною, яка мала опинитися за українським обрієм.

Усе ж землі над Бугом і Сяном - невід'ємна складова всеукраїнської історії. За цю територію перед тисячоліттям переможно змагалися Володимир Великий і Ярослав Мудрий - зміцнюючи західний кордон давньоукраїнської державності. Саме тут - Перемишль, з якого почалося становлення могутнього Галицького князівства; саме тут - Холм, заснована Данилом Романовичем столиця Галицько­Волинської держави; саме тут -Дорогичин, місто, в якому князь Данило прийняв вінець короля Руси. Також у пізніших віках основ­ні центри "Закерзоння": Сянік, Перемишль, Ярослав, Холм, Красностав, Володава, Біла, Дорогичин, Мельник, Більськ - постійно присутні на карті подій доленосних для всієї України. А коли на початку ХІХ століття стала підійматися хвиля новітнього національного відродження України, його першим вогнищем став саме "закерзонський" Перемишль, а сторіччям пізніше тутешні українці не побоялися стати в бій за національну свободу - "від Сяну до Дону"... Отже, хоч зараз "Закерзоння" - це частина державної території Польщі, невідмінно вписане воно в український національно­культурний простір, а біографії уродженців цієї землі стали цеглинами величного храму нашої історії.

У 1940х роках, а навіть і пізніше, "Закерзоння" стало зоною, в якій винищувалося все українське - людей силоміць виганяли на Схід і Захід, їхнє майно грабувалося, а історичні пам'ятки руйнувалися. Все ж краса, створена поколіннями українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя, хоч і понівечена злою рукою та часом, значною мірою вціліла. Зрозуміло, найкраще збереглася вона у недоторканих для новітніх геростратів творах духовної культури - у мелодії національного гімну, написаній сином Перемиської землі Михайлом Вербицьким, у кантатах Станіслава Людкевича, уродженця княжого Ярослава, чи у насичених ароматом диму з лемківської ватри віршах БогданаІгоря Антонича, якого столітній ювілей відзначатимемо цьогоріч.

По всьому "Закерзонні" розкинуті також пам'ятки матеріальні, зокрема церкви. Їхньою красою багаті особливо Лемківщина і Надсяння, де збереглися дерев'яні храми (найдавнішим із них більш як півтисячі років), котрі захоплюють архаїчністю архітектурною форми та майстерністю мистецького втілення духа у матерію. З черги на Холмщині, де місцеве українство зазнало найбільших втрат, найкраще збереглася мурована архітектура князівської доби - це оборонні вежі і церкви ХІІ - ХІІІ сторіч та стіни Данилового палацу, які притаїлися всередині городища на Холмській горі.

Отже, попри всі лиховії, які нищили як людей, так і плоди їхньої праці, "закерзонська" земля над Сяном і Бугом надалі "говорить поукраїнськи". По­українськи надалі говорять, хоч вже відносно малочисленні, мешканці цієї землі, отже, українство на "Закерзонні" - це не лише пам'ять минулого, але й творче сьогодення, бо надалі народжуються тут українська краса й українська думка. Відбуваються тут українські культурні заходи та живуть і діють трудівники культури і мистецтва. Отже, є всі умови, щоб кожен охочий зміг віднайти те, що українське, у краєвиді "Закерзоння", збудувати його образ у минулому та сьогоднішньому - щоб повернути цю землю в український духовний обрій.

Наполегливе зацікавлення з боку громадськості України потрібне й для того, щоб "допінгувати" суспільство східного пограниччя нинішньої Польщі підняти труд кращого зрозуміння історичних і культурних обумовлень формування обличчя цього регіону. Надалі ж бо залишені українцями пам'ятки дуже часто показуються у відірванні від їхнього історичнонаціонального контексту, як свого роду випадкові екзотичні знахідки, а не елементи, які входили у склад українського етнокультурного масиву. А саме ж на польській нації спочиває зараз головний обов'язок урятувати та зберегти цю частину українських надбань, які внаслідок етнічних зачисток 1944 - 1947 років втратили своїх натуральних користувачів і опікунів.

Більськ на Підляшші, Польща