У жовтні 2022 року в Україні розпочала роботу Служба військового капеланства як окрема структура в складі ЗСУ, про що повідомила заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

«Систему капеланства в Збройних силах України запущено, і це вкрай важливо. Ми запускаємо її тоді, коли вона потрібна найбільше нашим захисникам і захисницям. Всі вони стали прикладом вірності, незламності та мужності, однак нашим воїнам також необхідна підтримка. Бувають моменти, коли їм потрібно, аби їх вислухали, аби з ними говорили про сенси – тобто про те, про що можуть говорити тільки капелани», – зазначила вона. 

У цей же день голова Верховної Ради Руслан Стефанчук у Софії Київській вручив грамоти українським капеланам, які звершують служіння серед військових. Бо хоч сама Служба створена лише тепер, інститут військового капеланства активно діє в Україні вже тривалий час. Розмови про необхідність присутності священника у війську велися ще від часу створення Українського війська з відновленням незалежності України. Однак знадобився тривалий час, щоб цей інститут був офіційно запроваджений. Спершу священнослужителі були серед військових на волонтерських засадах, приходили у військові частини, до курсантів. Багато залежало від командирів підрозділів. Ситуація змінилася з початком російсько-української війни вісім років тому. У 2014-ому Кабінет міністрів України видав розпорядження, яке регламентувало служіння військового духовенства в Збройних силах, Нацгвардії та Державній прикордонній службі України. Але штатні посади військових священників з’явилися лише у 2016 році: до того вони їздили на фронт провадити душпастирське служіння як волонтери. Тепер, за даними видання АрміяInform, близько 100 священників є штатними капеланами в Збройних силах України, майже 300 священнослужителів працюють із військовиками на громадських засадах. Загалом від 2014-го капеланську місію в Українському війську здійснювати понад 600 священників. 

У листопаді минулого року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Службу військового капеланства», яким передбачено, що гранична чисельність Служби військового капеланства не може становити менш ніж 0,15 відсотка граничної чисельності ЗС України, Нацгвардії, ДПСУ та інших військових формувань, визначених законодавством України.

«Сьогодні, відповідно до чинного Закону України «Про Службу військового капеланства», військовий капелан повністю стає військовослужбовцем – як і будь-який інший військовослужбовець у ЗСУ, Нацгвардії чи Державній прикордонній службі України. Мабуть, найпомітніша відмінність військового капелана, зазначена в цьому законі, це заборона на використання зброї. Йому не можна її видавати, а він не може її застосовувати як військовослужбовець ЗСУ, НГУ чи ДПСУ. Стосовного всього іншого військовий капелан є військовослужбовцем», – розповів нещодавно в програмі «Відкрита Церква» за участі глави УГКЦ Блаженнішого Святослава один зі співавторів Закону, заступник керівника Департаменту військового капеланства УГКЦ отець Андрій Зелінський.

Отже, військовим капеланом може бути громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні релігійної організації та отримав від керівного центру (управління) відповідної релігійної організації мандат на право здійснення військової капеланської діяльності. Гасло капеланів – «Бути поруч», тобто вислухати, підтримати, розрадити чи просто бути поруч у всіх випробуваннях, уприсутнювати Бога, який ніколи не полишає людину.

«Через служіння військового капелана Церква стає дуже близькою до українського воїна, може поділитися своїми дарами. Ми говоримо про забезпечення духовної стійкості, про задоволення духовно-релігійних потреб, як це визначає закон. Звичайно, ці потреби можуть бути різними в представників різних конфесій, релігій. Чи, можливо, хтось вирішить, що у нього нема релігійних потреб. Але існують якісь загальнолюдські, духовні потреби, і тут капелан також має бути озброєний цілою низкою спроможностей, аби допомогти, підставити плече, бути справді якісно й ефективно поруч із українським воїном», – вважає о. Андрій Зелінський.

Обов’язковою вимогою для обіймання посади військового капелана є наявність вищої богословської освіти. Інформація про особу, що стала відома військовому капелану під час здійснення військової капеланської діяльності, є конфіденційною. Військовий капелан має право не відповідати на запитання щодо фактів та обставин, які стали йому відомі під час сповіді.

«Військова служба сама собою потребує певної особистої підготовки, готовності та відповідності нормам закону, які визначають спроможності військовослужбовця. Це і стан здоров’я, і граничний вік, який існує, коли ми говоримо про військову службу, і багато інших вимог. Церква ж має подбати про духовну, священничу формацію людини, яка зголошується до капеланського служіння і має забезпечити відповідність кандидата вимогам закону. Згодом ці документи подають для того, аби кандидат отримав те, що в чинному законодавстві називається мандатом. Мандат на право здійснення капеланської діяльності – це і є механізм, передбачений українським законодавством, який дозволяє священнослужителеві стати військовослужбовцем і здійснювати своє служіння на посадах офіцерського складу», – пояснює о. Андрій Зелінський.

Із його слів, з 2014 року, коли капеланство в Україні набуло особливої популярності, капелани здобули великий досвід, навіть порівняно з іноземними партнерами. Однак цей досвід потребує певної систематизації й узагальнень, адже тепер це вже повністю державна служба.

«Сьогодні ми говоримо про інституційне і професійне військове капеланство в Україні, яке відповідає принципам НАТО, говоримо про контекст війни і про дуже динамічну функцію військового капелана, якщо він перебуває у бойовому підрозділі. Тобто мовиться про певну фізичну форму, яка необхідна й духівникові. Але понад фізичну форму, понад його розуміння військової справи, для ефективності його особи в українському війську важливішим залишається його духовний гарт, духовний вишкіл. І це відрізняється від пропаганди та «промивання мізків», це турбота про найсокровенніше в людині, про людське в людині, про те, що має силу розпізнати добро, правду і знайти в собі достатньо волі їх захищати, інколи дуже дорогою ціною. Ми говоримо про служіння, яке має допомогти зберегти в людині людське, звільнити в людині ту Богом дану силу, яка дозволяє стати на захист іншого, захистити найважливіше. Це, до речі, теж одна з вимог духовності капеланського служіння – вміти розпізнати найважливіше у тих, кому служиш», – наголошує отець Зелінський.

За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ