Ігор Корнієнко, президент Асоціації практикуючих психологів Львівщини

Кожен із батьків ладний зробити навіть неможливе, аби тільки їхнє чадо почувалося добре, комфортно, не проливало сліз, відвідуючи садок. Але далеко не всі знають, як це зробити, аби не травмувати дитячу психіку, аби батьківська наука була корисною для малюка. Тому у мамусь та татусів доволі часто виникають запитання, на які вони не знаходять відповіді. На них може відповісти лише фахівець. Як краще дитину адаптувати до нового середовища? Чому в дитячих садочках одні малюки почуваються вільно уже через місяць, а в інших лише одна згадка про садок викликає сльози впродовж місяців?

Чому деякі дітки, пішовши у дитсадок, роблять крок назад: перестають говорити повними реченнями, хоча до цього вільно розмовляли, не вміють самостійно одягнути штанці, хоча до цього вміло це робили і т.д. На ці та інші запитання "Пошта" попросила відповісти президента Асоціації практикуючих психологів Львівщини Ігоря Корнієнка.

- Віддавати. Це однозначно. Адже адаптація дитини у новому колективі стане унікальною школою життя для неї. Що швидше дитина адаптується до садочка, то легше у майбутньому вона буде адаптуватися до нових соціальних умов, в яких опинятиметься і які постійно будуть змінюватися. Але сина чи доньку до садочка треба готувати. До нового колективу, обстановки діти звикають порізному: одні адаптуються за місяць, а іншим потрібно півроку. Батьки про це повинні знати і бути готовими до цього.

Все залежить від індивідуальних особливостей дитини, її нервової системи, наскільки вона сильна чи слабка, вродженого темпераменту, вихователів у садочку тощо.

- Період підготовки може тривати три­чотири місяці. Батьки мусять зрозуміти: йдучи в садок, дитина відчуває тотальний страх. У новій обстановці вона бачить загрозу для себе. Нові люди, з якими треба спілкуватися або які від неї щось хочуть. А найголовніше, дітки вважають, що мама чи батько про них забули, бояться, що вони можуть за ними не прийти. Страх - це основна емоція, яка переповнює дитину в період адаптації. Щоб цього уникнути, дітей треба готувати.

Передусім залишати з хорошими знайомими на годинудругу, щоб звикали бути з іншими людьми. Ходити гуляти на дитячі майданчики, в пісочницю, щоб син чи донька звикали бавитися з іншими дітьми. Привчати, що іграшки не можна відбирати, їх треба попросити в іншої дитини. Дуже важливо говорити, що син чи донька є дуже хорошими, тому їм пощастило - їх беруть у садок. А там збираються найкращі хлопчики й дівчатка, які разом будуть гуляти, робити багато цікавого. Проговорювати з дитиною ті правила поведінки, які будуть у садочку, й привчати до них. Бажано перед садочком домашній режим встановити такий, як у садку.

- Тут думки психологів розходяться. Одні вважають, що у 3-3,5 року. Бо у два роки дитя ще дуже прив'язане до матері і йому важко буде відірватися. У чотири - дитина більше прив'язана до домашнього середовища і їй складно буде його поміняти. Інші вважають, що у три роки (матері, мабуть, про це знають) настає період дитячої кризи. Дитина певною мірою починає усвідомлювати себе як особистість. Психіка у цей час дуже напружена. І якщо у цей час віддати її в садок, нове середовище, може виникнути перенапруження. Тому вважають, що відправляти слід пізніше.

У будьякому випадку дитина хоч рік перед школою повинна відвідувати садок.

Ще хотів би ось на чому наголосити. Віддавання до садка - це для дитини стрес, і може відбутися так званий регрес. Скажімо, дитя вже говорило повними реченнями, зав'язувало шнурки, самостійно чистило зубки тощо, а в період адаптації ці навики призабуло. Це нормальна реакція, яка не повинна батьків лякати. І дитячі сльози також, бо це цілком нормальний вияв емоцій. Набагато гірше, коли дитина замикається у собі, забивається в куточок і уникає спілкування з рідними.

А ось сльози матері можуть дитині нашкодити. Діт­ки інтуїтивно відчувають невпевненість мами. Якщо малюк при розлуці розплачеться і мати у відповідь також, то краще, щоб дитину в садок повів батько чи бабуся, які уміють контролювати свої емоції.