Із перших днів відкритого вторгнення рф в Україну на Головному залізничному вокзалі Львова працює команда волонтерів – Медико-психологічна допомога. Уже 26 лютого вони почали допомагати тим, що прибували до Львова потягами. Серед них багато неймовірних людей: лікарі, психологи, юристи, студенти і просто волонтери – люди, які хочуть допомагати і роблять це щиро, віддано, безоплатно.

Зустріти, заспокоїти, підтримати, перенести валізи, а іноді й самих евакуйованих, надати першу медичну та психологічну допомогу, поселити й супроводити людей з інвалідністю або маломобільних осіб, надати всю необхідну інформацію про можливість поселення, виїзд за кордон… За ці місяці тисячі людей, які втікають від жахіть війни, отримали все це тут, щойно зійшовши з потяга. 

Ці люди й надалі працюють, допомагаючи іншим, бо вірять, що в єдності, взаємній турботі та підтримці наша сила. Запрошують всіх охочих долучатися до їхньої праці, якої стало не надто менше, адже люди ще прибувають. Вони вдячні кожному, хто допомагав їм упродовж цих місяців. 

Нині ж волонтери з вокзалу звернулися до львів’ян: потрібна допомога з гарячим харчуванням двічі на день як для волонтерів, так і для тих переселенців, які чекають на потяг!

«Львівська Пошта» поспілкувалася з керівницею волонтерської групи «Медико-психологічна допомога на львівському залізничному вокзалі» Галиною Бордун та розпитала про роботу служби сьогодні, про виклики і потреби, а також про те, хто і як може долучитися.

Загалом сьогодні, після більш ніж п’яти місяців роботи, служба волонтерів на вокзалі не змінилася: ми як волонтерили цілодобово, так і волонтеримо. Наші зміни як тривали з сьомої ранку до сьомої вечора і з сьомої вечора до сьомої ранку, так і тривають. Медико-психологічна допомога на львівському залізничному вокзалі – це ініціатива волонтерів, яка сьогодні має підтримку різних служб, напевне, за рахунок того, що люди, які тут працюють, роблять це щиро і віддано. Наша служба працює з 26 лютого.

Багато хто, мабуть, не повністю розуміє, що війна триває, що люди, які від неї втікають, і тепер потребують допомоги. Так, зараз нема тієї хвилі людей, яка була в березні, але запити, з якими прибувають люди з місць, де тривають активні бойові дії, набагато важчі та значно глибші. Багато з них – особи похилого віку, яких треба нести. І це та категорія людей, яка потребує значно більшого супроводу і значно більшого пошуку рішень, бо переважно їм нема куди їхати далі, вони потребують, окрім іншого, медичного скерування і виготовлення документів. Тож якщо раніше на львівському вокзалі за годину проходило декілька тисяч людей, і їхали вони транзитом до Польщі, то сьогодні люди, які приїжджають, переважно залишаються тут, у Львові, та потребують значно більшої допомоги.

Скільки людей прибуває? Чимало. Треба рахувати правильно. Наразі є два евакуаційні потяги. Це ті, що перевозять людей безкоштовно. Але треба чітко розуміти, що люди приїжджають і звідти, де немає евакуаційних потягів. Вони дістаються сюди, придбавши квитки. За останніми даними, коли в червні ми комунікували із залізницею, кількість людей не надто зменшилася. Хоча коли люди читають сторінку голови ЛОВА Максима Козицького, то там мовиться, що за добу прибуло 200-300 осіб евакуаційними поїздами і ще 70-100 автобусами. Але й усі інші, які прибувають звичайними потягами чи то з Одеси, Харкова, чи ще звідкись, так само потребують допомоги. Тому тут про статистику говорити важко. Ми стоїмо коло кожного потяга, який прибуває, і наші старші зміни мають інформацію від керівника поїзда, в якому вагоні є люди, що потребують допомоги і якої саме. Ми завжди знаємо, скільки потрібно крісел-візків, до якої допомоги маємо бути готові, де потрібні «швидкі», а де не потрібні. 

Останні три тижні вночі приїжджають автобуси з евакуйованими людьми із Херсонщини – звідти, де нема залізничного сполучення. У цей час кількість допомоги й підтримки менша, але люди прибувають і так само очікують допомоги. Для них ці психологи та медики, просто волонтери є першими комунікаторами, щоби не втратити надії, можливістю отримати правильну інформацію, щоб зорієнтуватися, що робити далі. 

Треба бути готовим і до того, що евакуація з настанням холодів збільшиться з тих місць, де не буде опалення. Тож волонтери, які працюють на вокзалі, нікуди не поділися, можливо, їх стало трошки менше, але в нас щодня працює 60 людей, по 30-ть у зміну. На тиждень – майже 500 волонтерів. Це їхня сьогоднішня місія – попри основну діяльність, попри навчання, пропри всі інші виклики в житті залишатися з нами.

Мене тішить те, що серед наших волонтерів є сім’ї з дітьми, є мами, які не бояться, що їхня дитина побачить різну, я б сказала, іншу реальність, дуже непросту, побачить виклики, з якими сьогодні стикаються люди. Є серед них і люди, яким за 60-ть, які не сказали, що їм важко, що вони не можуть ходити, а «бігають» так само, як і всі інші, і роблять те, що можуть. Я вдячна всім людям, які просто приходять і допомагають тим волонтерам, що втомлені, роблять для них канапки чи приносять із дому харчі!

Із перших днів роботи до нашої служби входить група медиків, група психологів, а також людей, які не мають такого фаху, але вирішили поволонтерити. Часто долучаються молоді медики чи початківці-психологи. Старші зміни, люди з добрим управлінським досвідом, координують роботу своєї групи. Починають свій день із того, що знайомляться зі старшим зміни на вокзалі, старшим із поліційного відділення, бо співпраця з поліцією дуже важлива. Багато людей приїжджає без документів, і перш ніж ми їх скеруємо до медичної служби, маємо перевірити особу кожної. На жаль, ситуації бувають різні. Якщо після перевірки поліцейською службою все добре, то ми цю людину супроводжуємо далі. Якщо ж виникають певні проблеми, є й таке, то це вже клопіт правоохоронних органів – вони знають, що робити далі. 

Відтак керівник зміни комунікує зі всіма медиками, психологами і волонтерами, формує пари, комунікує з вокзалом, дізнається, в яких потягах, у яких вагонах потрібно більше допомоги. Окрім того, щоб охопити увагою всю територію вокзалу, ми розробили зонування, і кожен знає свою ділянку відповідальності, свою локацію. Щогодини волонтери збираються, проговорюють ситуацію. В кінці зміни обов’язково підбиваємо підсумок дня, під час якого обговорюємо непрості ситуації, що виникли. Старший зміни щоразу подає звіт: що зроблене, які є виклики, де потрібен інший рівень втручання, часом навіть у комунікації з Обласною військовою адміністрацією. Періодично збираємося на зустріч із керівниками департаментів ОВА, аналізуємо поточну ситуацію, виклики, з якими стикаємося, звертаємо увагу на ті, де потрібне втручання на рівні області. 

Загалом наша база налічує близько півтори тисячі волонтерів, але активних на сьогодні близько 500. Комусь може здатися, що це багато, але це не так. Ми не дозволяємо волонтерити більш ніж тричі на тиждень з тієї причини, що люди виснажуються, окрім того, не можна, щоби в людини це стало своєрідною залежністю. Окрім волонтерства, люди мають ще чимось зайнятися. Зміни стабільні. Має бути 30 людей у нічну та 30 людей у денну зміну. Цього наразі вистачає. Звісно, в березні – травні у нас було 120-130 людей на добу. Зараз такої кількості не потрібно, але не знаю, що буде далі, яка буде ситуація восени. 

Тож людей потребуємо, особливо лікарів і волонтерів. До нас приходять переважно дуже відповідальні особи. Багато тих, що приїхали зі сходу України і прийшли до нас волонтерити, нині пішли служити, є військовими. І коли я чую від багатьох людей нарікання, чому внутрішньо переміщені особи не йдуть служити в армію, то кажу: «Вони йдуть, можливо, не всі, не всі про це говорять, але відповідальні люди йдуть, як це часом не боляче!» 

Завдяки цій праці я бачу дуже хороших людей. Мені щастить працювати з найкращими, але дуже часто вони йдуть до війська, і ми щоразу в пошуку. Сьогодні дуже багато лікарів із комунальних та приватних закладів охорони здоров’я долучені до ЗСУ. Серед них є й ті, що працювали з нами. Тому ми завжди в пошуку людей, особливо лікарів. 

Волонтерство у нас є дуже доброю школою для тих, що хочуть себе випробувати. Це шлях до дисципліни, відповідальності. В нас дуже чіткі правила, є навчання. До наших психологів та волонтерів стараємося залучати різних тренерів, щоби була нагода до «перезавантаження», щоб і надалі вони могли працювати. 

Для багатьох молодих лікарів це надзвичайна нагода. Коли вони приходять до нас уперше, то розуміють, що це зовсім інше, аніж сидіти в кабінеті і вести прийом: треба йти до потяга, до людини, нерідко вирішувати завдання, до яких вони навіть не були готові. Для психологів це теж дуже добра нагода попрактикуватися в кризових умовах. 

Люди без фаху медика чи психолога теж можуть стати нашими волонтерами. Запрошуємо долучатися до такої праці. Вони комунікують, консультують з різних питань, де можна виготовити ті чи ті документи, як вирішити те чи те питання. Кожен проходить дуже чітке навчання у наших юристів, бо людей, які прибувають, потрібно консультувати з багатьох питань, треба знати, де які документи можна виробити, адреси ЦНАПів, яка служба за що відповідає. Вони ж носять сумки, а часом і людей. Але нести людину треба правильно, і цього у нас теж навчать, як також правильно зустріти, почати розмову, спілкуватися з людиною, адже в кожного своя непроста історія, свої потреби та виклики. 

Ледь не кожен волонтер має чимало складних ситуацій із людьми похилого віку, з жінками. Розкажу одну історію (з подібними історіями стикається тепер майже кожен психолог). Жінка, мама чотирьох дітей. Двоє було з нею – найменша і середуща, старша залишилася з чоловіком у Краматорську, а ще одна дитина раніше евакуаційним потягом поїхала до Німеччини. І коли наші психологи її зустріли, а вже потім я з нею працювала, вона була в тяжкому психологічному стані. У Львові ця жінка пробула півтора дня, одна її дитина плакала, бо хотіла до тата в Краматорськ, друга плакала, бо хотіла до сестри в Німеччину, а мама була в шаленому розпачі, бо там її чоловік і старша дитина, а там ще одна дитина… Вона приїхала до Львова, щоби їхати далі – в Німеччину, але вже купила квиток, аби вертати назад, в Краматорськ. Люди в такому стані часто роблять багато необдуманих кроків. Ми з нею сіли і спробували розібратися. Кажу: «Дивися, одна дитина в Німеччині, а двійко з тобою. Якщо ти повернешся у Краматорськ, не факт, що твоя дитина в Німеччині матиме маму і сестер». І це була ключова фраза, що вона таки поїхала до Німеччини.

Якщо ви готові волонтерити, треба розуміти, як ми працюємо. Ви пройдете добрий вишкіл із добрими керівниками. Старші зміни – це підприємці, які мають свою бодай невеличку справу. Це щирі та віддані цій праці люди, які переживають не тільки за тих людей, які прибувають, а й за кожного, хто з ними працює. Для прикладу, віднині немає гарячих обідів, а я дивлюся на фотографії і серце щемить, бо старші зміни між собою скинулися і привезли все, що могли, щоби волонтери, які на зміні, впродовж дня не були голодні. 

Усі, що хотіли б долучитися до нашої служби чи допомогти в той чи той спосіб, можуть звернутися через наші сторінки в соцмережах. У нас є сторінка на фейсбуці «Почуй лікаря», де є анкета для охочих приєднатися, в інстаграмі є сторінка «Медико-психологічна допомога». Можна написати мені через мою особисту сторінку у фейсбуці «Галина Бордун». Практично кожен мій пост має посилання на анкету. А з минулого тижня інформацію про нас розмістив сайт із назвою «Паляниця». Там теж є інформація про «Медико-психологічну допомогу». 

Ми вдячні організаціям, грантовим програмам і людям, які допомагають у той чи той спосіб. Наприклад, привозять воду для волонтерів, сухпайки, корми для тварин, необхідні речі для тих, що прибувають. Ось учора з «Карітасу» написали, що готові привезти на вокзал корми для тварин. Для нас це важливо, бо багато хто приїжджає з тваринами, і часто цих тварин ми скеровуємо на перетримку до Львова, бо люди далі з ними їхати не можуть. І поки ця тварина в нас, її треба чимось годувати. Також «Карітас» привозив воду для волонтерів. А за минулу ніч у нас було кілька жінок практично без нічого. Їх спершу треба було вдягнути в підгузки, знайти у що взути і зодягнути, і лише тоді кудись везти. 

Ми не працюємо ані з готівковими коштами, ані не оголошуємо збір коштів через благодійний рахунок. Якщо люди готові допомагати, приходять сюди. Зараз шукаємо когось, хто допоміг би нам із вирішенням, здавалось би, простого питання. Наші жилетки, за якими нас впізнають, зносилися. Може, хтось займається пошиттям одягу і зміг би їх нам оновити?

Сьогодні ми маємо нагальну потребу знайти рішення щодо харчування, бо якщо на перших порах була велика хвиля охочих допомогти: зголошувалися грантові програми, ресторани, то сьогодні багато людей втомилися. Але наші волонтери щодня 12 годин на ногах, половина з них – внутрішньо переміщені особи, які приїхали, ми їм допомогли, і вони сім’ями долучилися до нас. Допомагаючи іншим людям, я, як керівниця цієї волонтерської спільноти, маю так само подбати про них і допомогти їм. У п’ятницю ті, що нам допомагали, повідомили, що, на жаль, не зможуть надалі привозити харчування. Ми почали шукати рішення, і чи не вперше за всі ці місяці я попросила допомоги. Наша служба велика. Окрім того, що маємо своїх людей, які не просто приходять, коли хочуть, а працюють по 12 годин і мають бути саме з сьомої ранку чи вечора, працюють парами, мають окреслену ділянку роботи, конкретну відповідальність, щодня вирішують не завжди прості кейси, з якими стикаються, ми ще просимо допомоги психотерапевтичних спільнот у вигляді супровізії наших психологів, звертаємося до навчальних програм. 

У нас є дві зміни – денна та нічна. І оскільки ми починаємо о сьомій ранку, то волонтери виїжджають з дому о шостій. Цілком зрозуміло, що встають о п’ятій і не завжди встигають поїсти. І було б добре, якби наші волонтери приблизно в полудень мали змогу скуштувати якоїсь каші, теплої страви. Ми маємо приміщення на другому поверсі, є мікрохвильова піч, але ми точно не можемо там готувати. Зрештою, і фізично не маємо на це часу, бо психологи працюють з людьми, які мають травми, лікарі надають їм медичну допомогу, а волонтери супроводжують і допомагають тим, що прибувають. Так само було б добре мати вночі гарячу страву, адже в цей час роботи не меншає. Тож будемо дуже вдячні тим, що зголосяться допомогти нам вирішити це питання!

Попри всі виклики наша волонтерська Служба медико-психологічної допомоги на львівському вокзалі продовжує працювати, бо й нині сюди прибуває багато людей, які потребують допомоги. І ми зробимо все, щоби їх підтримати у цей непростий час.