До чийого Храму дорога на Кіровоград? Як міста колись назвали, так у них живуть

У Кіровограді навіть місцевий ієрарх філіалу Російської пра­вославної церкви - УПЦ МП - гидуючи прізвищем "патрона" цього міста, величає себе "Єлисаветградським і Олександрійським".

Таблички на храмах УПЦ МП у Кіровограді запевняють, що це місто знову, як і 75 років тому, називається Єлисаветградом. Цариця Катерина ІІ нарекла його так у 1775му на честь своєї попередниці - доньки Петра І Єлисавети, бо та веліла у 1754 році збудувати на місці нинішнього Кіровограда фортецю Свята Єлисавета.

Але більшовики спершу перейменували Єлисаветград на Зінов'євськ, увіковічивши соратника Лєніна - Грігорія Радомисльського, відомого під псевдо Зінов'єв. Коли ж той зазнав у 1934му в боротьбі за владу зі Сталіним поразки, Зінов'євськ перейменували на Кірове, а у 1939му - на Кіровоград.

Відтоді найбільш центральний з обласних центрів нашої країни й "малу батьківщину" засновника першого українського професійного театру (а ще Володимира Винниченка, Євгена Маланюка, Юрія Яновського, Гната Юри, Олександра й Артема Тарковських) іменують на честь більшовика Сєргєя Кострікова, відомого під партійним псевдонімом Кіров. Є на карті нашої країни ще й Кіровськ (раніше - Голубівка) на Луганщині та три міста Кіровське - на Дніпропетровщині (до 1938го - Обухівка), Донеччині (до 1958го - Нова Хрестівка) й у Криму (до 1945го - ІсламТерек).Чим же прославився більшовик, який жодного разу не був в Україні?

Організацією терору на Кавказі, розстрілами повстанців Астрахані й керівництвом Ленінградським обкомом компартії у часи наймасовіших у СРСР страт і виселень. А в 1920му він, очолюючи більшовицьку делегацію на переговорах із Польщею, домовився про черговий поділ України між Москвою та Варшавою.

На карті нашої країни увічнені й кати, які вкоротили віку значно більшій кількості українців. Наприклад, Грігорій Пєтровскій, на честь якого Катеринослав (у 1918 - 1919 роках - Січеслав) перейменували в 1926му на Дніпропетровськ. Як член Політбюро ЦК КП(б)У в 1920 - 1938 роках, він був одним з організаторів Голодомору українців.

А на честь одного з організаторів Голодомору в нашій країні у 1921му Алєксандра Цюрупи, який відправляв в Україну "продзагони" з наказом вбивати селян за опір пограбуванню, у 1928му на Цюрупинськ перейменували Олешки на Херсонщині. Прізвищем комбрига Червоної армії й кримінального злочинця Грігорія Котовского, який велів 1921го розстріляти 359 учасників вояків армії УНР, у 1935му перейменували Бірзулу на Одещині. Із 1935го Сновськ досі називають на честь білоруса Щорса, який витіснив у 1919му з Києва українське військо.

У 1936му на честь поляка Фєлікса Дзєржинского, якого залишили на другий рік у першому (!) класі гімназії (її він так і не закінчив) і котрий застрелив ще підлітком рідну сестру, на Дніпродзержинськ перейменували місто Кам'янське. Адже саме він мав посвідчення чекіста за №1, бо заснував головний каральний орган більшовиків.

Навіть після того, як у Москві демонтували йому пам'ятник, в Україні його прізвища ніяк не зречуться й мешканці аж трьох міст Дзержинськ - на Луганщині, Донеччині (до 1958го - Щербинівка) та Житомирщині (до 1924го - Романівка). Утім, більшовик Фьодор Сєргєєв, який мав псевдонім Артьом, попри те, що проголосив у 1917му на території Кривбасу та Донбасу окрему від України так звану Кривдонську СРР, теж удостоївся у нашій країні увіковічення аж у чотирьох населених пунктах.

До честі громадян України, містам Ворошиловграду та Жданову, названим свого часу прізвищами соратників Сталіна, таки повернули їхні попередні найменування - відповідно, Луганськ і Маріуполь. Та й Нестерів знову став Жовквою, Комунарськ - Алчевськом, а Червоноармійськ - Радивилівим. Але більшість міст в Україні, які затаврувала свого часу Москва, декомунізуватися не бажає.

Коли в Цюрупинську міська рада вирішила повернути йому історичну назву Олешки, ліві сили домоглися референдуму, на якому перемогла вдячність... організаторові Голодомору. Ще б пак, адже він "зачистив" українську територію для прибульців із російського Нечорнозем'я...

Отже, в Цюрупинську катів українського народу вважають, поперше, "в дошку своїми", подруге, героями?.. Та чи дивуватися після цього рівню злочинності в країні?

Адже з цього приводу цілком можна перефразувати слова капітана Врунгеля з відомого мультфільму: "Як міста колись назвали, так у них живуть і досі"...

Отже, все залишиться так, як писав із цього приводу культуролог Роман Кабачій: "Таблички з написами назв вулиць і населених пунктів ніби мовчать, але їхня статичність промовляє красномовніше за інші незаперечні свідчення програшу українства в Україні. Маса їхнього холодного презирства тисне на свідомість не гірше від будьякого "Великого прання" з екрана телевізора. "Мой адрес - не дом и не улица, мой адрес - Советский Союз"?"

Байдужа більшість громадян України й щодо дописувань до назв їхніх міст принизливих закінчень. Приміром, додавши до Переяслава прикметник Хмельницький, не так вшанували особу невідомо кого з гетьманів, котрі мали це прізвище (Богдана чи його ще сумнозвісного сина Юрася?), як акцентувати увагу на Переяславській раді та "возз'єднанні" України з Росією.

Окрім того, це неабияк девальвувало історичну вагу столиці давнього князівства Переяслава, зрівнявши її з молодшим російським тезком - ПереяславомЗалєським. Так само зробили й з Акерманом, перейменувавши його на БілгородДністровський, аби підкреслити його вторинність, порівняно з містом Білгородом у Росії.

Прецедент такого дописування підказали царські урядовці, додавши у 1795му, після загарбання Росією Правобережної України, до назви стародавнього волинського міста Володимир прикметник Волинський. А водночас з назви російського міста Володимир вилучили елемент "на Клязьмі". Зроблено це було, аби девальвувати "першість" давнішого українського міста перед однойменним російським.

Нарікають філологи й з приводу закінчення "град" у топонімах Новоград­Во­линський, Павлоград та назвах низки інших населених пунктів. Їх теж нав'язав ще уряд Російської імперії - попри те, що наші предки іменували свої міста Ужгородом, Городком, Звенигородом, Вишгородом, Миргородом, Новгородом­Сіверським, Шаргородом, Звенигородкою тощо.

Однак більшовики перейменували у 1953му й Христинопіль на Червоноград. І коли вже мешканцям цього міста на Львівщині не принципово те, що його назва є напівросійською, то які претензії до східних регіонів України?..

Тим паче, що на голоси цюрупінців, артемівців, дзержинців, щорсівців неабияк розраховують на виборах тамтешні політики. А відтак ніхто не поспішає виконувати Указ ще першого Президента України Леоніда Кравчука про усунення усіх знаків тоталітаризму, зокрема - з власних географічних назв.

Коли професори географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, Наукове товариство імені Тараса Шевченка й Львівське відділення Українського географічного товариства звернулися з листами до голови Верховної Ради, прем'єра та міністра освіти України з проханням декомунізувати нашу топоніміку, то отримали на диво однотипні радянського штибу відписки. Мовляв, проблема актуальна, але це "не наша компетенція" - звертайтеся до місцевих органів влади, яким таке право делегував закон України про географічні назви, утім, не... підписаний Президентом.

І добре зробив, бо після показу серіалу "Бідна Настя", у якому вибілюють одного з російських царів, назву на його честь - Алєксандровск - цілком можуть повернути місту Запоріжжя. Причому - саме в російському написанні, адже ми уже маємо міста Южний і Сєвєродонєцк!

Тим паче, що вже "вийшов з окопів" авангард штампувальників великодержавними російськими матрицями - УПЦ МП. Вочевидь, після того, як підлеглі московського патріарха неодноразово уникали справедливого покарання за свій відвертий розбій - захоплення ними храмів в Україні, в УПЦ МП не сумніваються у тому, що толерантні щодо них законодавці й чиновники не ганьбитимуть їх розпорядженням знімати ї хні, як писав російськомовний поет Владімір Маяковскій у вірші про радянський паспорт, "географічні новини" про перейменування Кіровограда на Єлисаветград.

Причому московські попи упевнені в потуранні їм настільки, що ігнорують навіть результати... референдуму щодо перейменування міста, проведеного у ньому дев'ять років тому. Як засвідчила у книзі "Регіональний портрет України. 2003 р., Кіровоградська область" експерт з правових питань Центру миру, конверсії та зовнішньої політики Наталія Пархоменко, "запущена противниками зміни назви чутка стосовно того, що перейменування коштуватиме місту великих грошей, призвела до того, що на міському референдумі з цього приводу громада висловилася проти зміни назви".

Утім, водночас експерт констатувала, що "історія з перейменуванням може слугувати ілюстрацією вкоріненості "совєтизованої" суспільної свідомості у краї".

2004 року тодішній міський голова Кіровограда Микола Чигрин у відповідь на заклик тамтешньої єпархії УПЦ МП "про доцільність повернення до ювілею міста його історичної назви" поспішив запевнити, що питання вирішиться позитивно на засіданні міськвиконкому і буде затверджене міськрадою. Але недооцінив своїх опонентів у них.

А що прихильники питомо української назви найцентральнішого з обласних центрів нашої країни? Доти, поки УПЦ МП ставить перед фактом, вони й досі сперечаються з приводу того, якою саме назвою перейменувати Кіровоград. Вочевидь, мав рацію їхній земляк Винниченко, коли писав, що українці єднаються за п'ять хвилин до... розстрілу. Бо одна частина українських патріотів у Кіровограді закликає перейменувати його на Тобілевичі, інша - на Степоград, третя - на Винниченківськ..

Позаяк фортеця Св. Єлисавети будувалася на місці козацьких зимівників Буго­Гардівської паланки, за іменами колишніх господарів яких - козаків Куща, Лелеки й Завади - низку районів Кіровограда дотепер називають у народі Кущівкою, Лелеківкою, Завадівкою, то одну з цих назв пропонують воскресити у назві обласного центру. А найпопулярніша із назв козацьких слобод, на місці яких виник Кіровоград, - Новокозачин.

Саме його пропонує обласна організація Всеукраїнського об'єднання ветеранів. Тим паче, що ця символічна назва відповідає принципам декомунізації української топоніміки - повертає населеному пункту його історичне ім'я й популяризує через топоніміку як самобутність, так і борців за нашу державність.