Юнус­-Бек Євкуров не влаштовував ні чиновників, ні силовиків, ні ісламістів

Президент Інгушетії, замах на якого було скоєно у понеділок уранці, досі непритомний. У нього важкі травми черепа, грудної клітки та печінки, хоча лікарі запевняють, що життю пацієнта наразі нічого не загрожує.

Нагадаємо, що 22 червня на трасі "Кавказ" між містами Назрань та Магас чорна "Toyota" з московськими номерами, яка рухалася у попутному напрямку із кортежем інгуського лідера, вибухнула у той момент, коли наздогнала броньований "Mercedes", в якому перебував Євкуров. У результаті інциденту, крім президента, постраждали три його охоронці, один з яких помер. Однією з основних причин того, що терористшагід зміг скоїти задумане, вважають недотримання правил супроводу VIPперсон. Крім того, слідчі впевнені, що злочинці добре знали схему охорони Євкурова, розташування машин у кортежі, а також були впевнені у тому, що глава республіки перебував саме у "Mercedes".

Принагідно зазначимо, що замах на Юнус­Бека Євкурова збігся з п'ятою річницею найбільшого в історії Інгушетії теракту: саме 22 червня 2004 року терористи на чолі з Шамілем Басаєвим атакували і фактично захопили інгуську столицю Назрань. Точна кількість жертв того нападу не відома досі - російська влада вперто занижує трагічну статистику, натомість самі інгуші кажуть про сотні вбитих. Експерти наголошують, що цей збіг зовсім не випадковий. Якщо попередні напади на дрібніших чиновників не мали гучного резонансу, то замах на президента Інгушетії, найімовірніше, мав на меті наочно продемонструвати слабкість федерального центру та спростувати заяви Кремля про "втихомирення" Північного Кавказу.

До речі, це вже не перший замах на президента Інгушетії. В лютому силовики знешкодили групу з трьох заїжджих бойовиків (причому один з них - етнічний росіянин), які примудрилися привезти до інгуської столиці тонну (!) вибухівки. Бойовиків заблокували в новобудові і під час штурму знищили. Тоді ФСБ не мала сумнівів, що вибухівка призначалася для Євкурова. Тому й бойовики були заїжджі: не кожен інгуш погодиться підривати інших інгушів.

Лютневій історії передував заплутаний і досі не з'ясований до кінця епізод - ліквідація Магомеда Аушева, правої руки командувача так званим Інгуським фронтом аміра Магаса. Євкуров начебто планував особисто зустрітися з Аушевим для переговорів, але керівники силових структур фактично підставили президента. Доки сторони узгоджували деталі майбутньої зустрічі, силовики, посиливши радіообмін, вирахували місцезнаходження Аушева й знищили його, унеможлививши переговори між керівництвом республіки та командуванням Інгуського фронту.

Оглядач російського "Ежедневного журнала" Юлія Латиніна вважає, що ця темна історія добре ілюструє пастку, в якій опинився президент Інгушетії: федеральні силовики не менше, ніж бойовики, зацікавлені у продовженні війни на Північному Кавказі. "У крові зірочки краще ловляться", - робить висновок Юлія Латиніна.

Призначений у жовтні минулого року президентом Інгушетії генерал військової розвідки Юнус­Бек Євкуров одразу став поперек горла багатьом. По­перше, він почав активно боротися з корупцією: літав економкласом, особисто виганяв з кабінету доброзичливців, які "від душі" пропонували йому сотні тисяч доларів "за сприяння", всіх без винятку чиновників змусив подати заяви про звільнення з непроставленою датою. Слід зрозуміти, що корупція на Кавказі - це не звичні нам хабарі, це фактично матеріальна підтримка терористів. За часів попередника Євкурова Мурата Зязікова всі корупціонери ділилися з бойовиками: "а то вб'ють!". Завдяки президентові Зязікову тероризм в Інгушетії став вигідним фінансовим підприємством з переробки бюджетних коштів у гроші "на справу Аллаха", а Євкуров цю систему порушив.

По­друге, президент Євкуров дійсно боровся з бойовиками. Всі спецоперації в Інгушетії відбувалися під контролем місцевого МВС і особисто президента. А місяць тому почалася спільна операція МВС Чечні й Інгушетії, під час якої було завдано дуже серйозного удару по групі Доки Умарова, а самого Умарова поранено. Фахівці кажуть, що спільна операція силовиків двох закавказьких республік разюче відрізнялася від колишньої тактики не знищувати будьщо виявлених сепаратистів, а витісняти їх на територію сусідньої республіки. Така манера нагадували стиль недобросовісних міліціонерів, які підкидають труп"висяк" до дверей чужого райвідділу - нехай ним там займаються.

Таким чином Юнус­Бек Євкуров перебіг дорогу багатьом: і корупціонерам, які розкрадали бюджет, усе списуючи на війну; і силовикам, яким не потрібні переговори, так само, як і зайва відповідальність за боротьбу з конкретними загонами терористів; і, зрештою, самим ісламістам, яким ніяк не вдавалося ні купити президента, ні залякати. Юнус­Бека Євкурова було простіше вбити. Що, зрештою, і спробували зробити. Треба сказати, що своєї мети замовники замаху досягли - навіть якщо Євкуров виживе, він ще довго не зможе повноцінно виконувати свої обов'язки.