Нашу незалежність здобуваємо щодня
За що маємо дякувати Богові у День Незалежності та про що просити у своїх молитвах
Упродовж століть змагань за нашу державність і суверенність голос Церкви завжди був голосом сумління та закликом до справедливості та пошуку правди. Пам’ятаємо, як наші священники стояли на Майданах, як у перші дні війни організовували людей на допомогу війську, а багато з них вирушили на передову, щоб супроводжувати наших захисників. І сьогодні військові капелани є підтримкою та розрадою для наших воїнів.
Нині українські Церкви є тими інституціями, до яких наші громадяни мають найбільшу довіру, а їхні предстоятелі – визнаними авторитетами для всього суспільства. За даними нещодавнього дослідження Центру Разумкова, українці найбільше довіряють ЗСУ (68%), волонтерським організаціям (64%) та Церкві (63,5%). Знаковим є й те, що саме до 30-річчя незалежності приурочений чотириденний візит в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія, який прибуде до Києва у суботу, 21 серпня. Наступного дня, у неділю, Вселенський Патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України Епіфаній очолять літургію у Святій Софії. Повідомляється також, що Вселенський Патріарх буде присутнім на параді з нагоди Дня Незалежності.
Вже традиційно у День Незалежності в українських храмах молитимуться за нашу державу, її громадян, владу, військо, за тих, хто віддав своє життя, здобуваючи нашу державу і боронячи її суверенітет. Також у цей день о 18.00 за київським часом відбудеться всесвітня синхронна молитва за Україну. Організатори створили інтерактивну мапу, де охочі доєднатися можуть заявити про свою участь у цій події. У призначений час усі заспівають твір Миколи Лисенка «Боже великий, єдиний, нам 
Україну храни», написаний у 1885 році, який вважають церковним гімном України.
Україну храни», написаний у 1885 році, який вважають церковним гімном України.А в центрі Львова о 16.30, біля пам’ятника Тарасові Шевченку, священнослужителі християнських церков Львова разом з хоровою капелою «Дударик» та громадою міста молитимуться Акафіст до Богородиці та проситимуть про ласку та мир для української землі. До речі, це вже 30 років поспіль з ініціативи хорової капели «Дударик» відбувається така молитва.
Тож «Львівська Пошта» розпитала священнослужителів, за що маємо дякувати Богові у цей день і чого просити для себе та для держави.
Владика Димитрій Рудюк,митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ:
– Наша державна незалежність подарована нам Богом. І хоча упродовж століть за неї пролили кров, та, власне, й тепер проливають, найкращі сини і доньки України, я ще раз стверджую, – це дарунок з Неба, за який маємо дякувати. Упродовж тридцяти років – на початку і наприкінці цього періоду ми отримали два важливі для кожної людини документи, бо часто говоримо про Україну як живу істоту: свідоцтво про народження – акт про незалежність України і Томос – паспорт про автокефалію, про зрілість Її [України] душі – Церкви. Однак думаю, що період відновлення української державності ще не завершився.
Чому відновлення? Насамперед хотів би наголосити на тому, що нашій державі аж ніяк не 30 років. Століттями народ зберігав у собі свою самобутність та ідентичність, підґрунтям яких була народна сугестія за державницькими князівськими і гетьмансько-козацькими часами, в яких, хоч і недовго, але існувала наша виплекана віками незалежність, тож краще говорити про відновлення незалежності.
В нашій українській історії було чимало таких трагічних етапів, де ми розгубили нашу суверенність. Якщо ми сягнемо своїми думками у князівські часи, то питання державності та єдності теж були актуальними для величезної за просторами Києворуської держави. Князі, нащадки Володимира Великого та Ярослава Мудрого, не змогли втримати єдності Руси-України, і наша державність в оточенні більш організованих та сильніших стала упадати. Те саме повторилося через чотири століття в добу так званої Руїни, коли на завершальному етапі розпаду гетьманської держави Іван Мазепа сумно заспівав: «Всі покою щиро прагнуть, та не в єден гуж всі тягнуть, той направо, той наліво, а все браття, тото диво».
100 років тому, в добу Української революції 1917 – 1921 років, наша еліта знову розгубила свій державницький національно-свідомий ресурс у боротьбі між собою. Тож, як бачимо, деякі речі в історії мають тенденцію до повторення. Присмак і тривога від згадування нашої трагічної минувшини завжди бентежать, коли екстраполюєш думки з тих трагічних часів на наше сьогодення, на наші реалії. Інколи здається, що у нас відсутнє глибинне, аналітичне, державницьке мислення в ухваленні надважливих і сутнісних для країни рішень. А воно мало би бути. На жаль… Ми багато розтратили. Зробили нашу Україну бідною. Корупція стала рисою нашого національного менталітету, за ці три десятки років на тому рівні, на якому спілкувався, бачив небагато щирих уболівальників за долю України серед тих, хто вважає себе політичною елітою. Як підсумок – втрата територій і війна.
Чи можна було цього всього уникнути, адже ми мали на початках величезний потенціал? Ці думки адресую не ворогові. Він для нас і так видимий та очевидний. Звертаюсь до наших керманичів: у чому ж причина і що треба було робити, щоб цієї катастрофи не відбулося? Відповідь для себе шукаю у глибинах духовної катастрофи. Нещодавно я проїхав три області України – Хмельницьку, Тернопільську та Львівську. Останню міг би виключити з того списку, бо того, про що хочу сказати, не помітив. А що ж побачив? Україна готується до святкувань. Турботами голів ОТГ все підчищається та фарбується. Це добре. А що вразило? На рекламних щитах розміром з будинок красується наша «еліта», яка вітає з 30-річчям Незалежності. На тлі отого всього, що діється з тарифами і не тільки. Не зовсім приємно таке бачити, ба більше – в душі підіймається гнів: ця країна пережила дві революції, а в мізках «еліти», в її поведінці нічого не помінялось. Панове керманичі, багато хто з вас народився у 1991 році і вже керує державою, будьте скромнішими, це прикрашає людину!
За що буду молитися 24 серпня 2021 року? За Україну, проситиму перед іконою Божої Матері «Додання розуму»: «Господи Ісусе, Мати Божа і всі святії землі української! Додайте розуму нашим керівникам на усіх щаблях влади. Вселіть у них страх відповідальності за долю вручених їм людей, українського народу!».
Отець Орест Фредина,настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці:
– Для мене дуже символічним є те, що відновлення нашої державності тісно пов’язане з відродженням Церкви: в жовтні 1989 року наша Церква вийшла з підпілля – це була одна з перших маніфестацій, де ми засвідчили перед цілим світом, що ми люди мирні, але водночас відповідальні, що ми за добро готові стояти до кінця. Згодом, у 1991-ому, так склалися обставини і Бог подарував нам державність, але маємо пам’ятати, що наша земля скроплена кров’ю мучеників та ісповідників, людей світлих і чистих. Вони не сумнівалися, що ми можемо бути вільні, незалежні, добрі – тоді коло нас буде добре.
У 1991 році я служив у Преображенській церкві. На празник Преображення тоді і під Львовом, і під Києвом вже стояли танки. На початок богослужіння ситуація була дуже гнітюча, а коли ми завершили його, стало відомо, що путч провалився. Отже, 24 серпня ми отримали незалежність, а 28 серпня святкували Успіння Пресвятої Богородиці. Так само інші знакові періоди нашої історії тісно переплетені з нашими святами: Помаранчева революція і Революція гідності розпочалися на свято Архистратига Михаїла та розгорталися у передріздвяний та різдвяний час.
Вже з самої природи людини, з Божої вимоги у першій заповіді випливає, що ми не маємо ні перед ким, окрім Бога, хилитися, згинатися. Господь Бог, виводячи з неволі народ, який сам того не хотів, провадить його до правдивого богопізнання. Я вірю, що бути вільним – це одна з найхарактерніших ознак нашої богоподібності, це дар від Бога, і за це треба змагатися всіма силами, бо лише вільна людина здатна поступати по правді, жити чесно, відкривати для себе Бога та творити добро для інших.
Ще хотів би всім пригадати таку гарну фразу Блаженнішого Любомира Гузара з часу, коли відбувалася Помаранчева революція. Тоді він зібрав священників і звернувся такими словами: «Дорогі отці, ми мали можливість побачити людей світлих, сповнених натхнення. Вони розмовляють різними мовами, живуть різними культурами і навіть різними вірами, але вони добродушні, привітні, здатні ставати разом, щоб будувати спільну державу. Це вогонь, що приходить з неба. Я так вас прошу, працюйте, щоб той вогонь в нас не виявився солом’яним». І для мене ці слова є дуже важливі.
Звичайно, можна говорити, що дуже нерідко вогонь у нас виявився солом’яним. Час до часу в нашій новітній історії зимне брало верх над полум’ям, над тим, до чого ми покликані. Але й здобутків є багато: ми отримали і нову школу, і новий закон про мову, він таки справді необхідний, і попри те, що по-різному складаються обставини, якось вдається досягати цілей. Ми щораз більше починаємо усвідомлювати себе як українці. Навіть тепер, хоч ми маємо війну на сході України, бачимо бажання забрати в нас незалежність, але ми бачимо також нове покоління добрих людей.
Важко сказати, що ми досягли якихось економічних здобутків, один період був надзвичайно гарний – було значне економічне зростання, велика народжуваність, але ми виявилися тоді нерозумними, нас вчергове повело не туди. Мені здається, що ми живемо за принципом маятника: раз – туди, раз – туди. Але я певний, як будемо добре працювати, то триматимемося тої стежки, якою є Христос.
Окрім того, ще в часі свого візиту в Україну Іван Павло ІІ застерігав нас, щоб ми, вирвавшись з одного тоталітарного режиму, не потрапили в інший, ще страшніший, бо він хоч і не воює відкрито проти людини і проти Бога, але він поневолює страшною неволею споживацтва, байдужості та легковажності. І про ці небезпеки теж маємо пам’ятати.
Нам дуже важливо не лише думати про себе, що ми народ побожний і добрий, а таки справді старатися ним ставати. Чого загалом вимагає від нас Бог? Щоб ми були привітні та добродушні, щоб ми були мужні та відважні, щоб ми завжди стояли за правду і були чесні, щоб ми трудилися, а не лінувалися, щоб ми бачили інших людей не як фізичне явище, а як тих, за кого Бог віддав своє життя, щоб вміли для них потрудитися і так мали Небесне Царство вже тут – і в благословенні, і в здобутках. Вважаю, це та мета, до якої нам всім треба прямувати.
Отець Петро Політило,завідувач кафедри церковно-історичних та практичних дисциплін Львівської православної богословської академії ПЦУ:
– Завжди і найперше ми повинні дякувати Господу за все: і за добро, яке отримуємо, і за випробування, які з допомогою Божою долаємо, утверджуючись в істині. Ми, християни, святкуємо День Незалежності як вияв вдячності Господу Богу за дар свободи, який наш народ заслуговував так, як, напевно, ніякий інший. День Незалежності – це день подяки Богові за відновлення Української Держави. Наша країна не постала 30 років тому, її історія сягає прадавніх часів, а традиції державотворення розгортаються з IX століття. Дякуємо Господу, що Він благословив буття нашого народу, дарував нам свободу, благословив мати державну й духовну незалежність. Ми також повинні схилити голови і подякувати тим, хто поклав своє життя на вівтар Батьківщини в боротьбі за її свободу і незалежність впродовж всіх часів наших визвольних змагань, а особливо під час цієї війни, яку зараз веде наш народ проти східного агресора. Адже «немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…» (Від Івана 15,13). А любов полягає на ділах, а не на словах. Хто на своєму становищі працює для добра народу, виконуючи сумлінно свої обов’язки, той є кращим патріотом, ніж той, що багато говорить, а мало робить. Тому ми повинні найбільше просити у Господа правдивої любові до нашої Батьківщини.
Особисто я у цей день буду дякувати Богові за мирне, спокійне життя, за те, що живу у вільній та незалежній Україні. У молитві проситиму в Нього справедливого миру та відновлення єдності України.
Напевно, що до 30-ї річниці Незалежності України 24 серпня буде організовано і проведено багато різноманітних заходів, але нам, як християнам, доцільно розпочати цей важливий та урочистий день, долучившись до традиційної молитви за мир, злагоду, добробут і процвітання України. Традиційно у цей день, з благословення Митрополита Київського та всієї України Епіфанія будуть звершені молебні за Україну у парафіях і монастирях Православної церкви України.
Усім українцям хочу побажати, щоб ми розбудовували Україну, беручи за зразок істину Господнього закону, справді відчуваючи відповідальність перед Богом, як про це сказано в перших словах української Конституції, якщо кожен до оточення, до родини та до всього українського народу ставитиметься за заповіддю «Полюби ближнього твого, як самого себе», тоді держава наша матиме успіх.
Отець Тарас Михальчук,військовий капелан, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла:
– Безумовно хотілося б у цей день подякувати Богові за можливість жити у незалежній країні. Маємо зізнатись самим собі, що після розпаду Радянського Союзу Господь подарував нам неоціненні можливості. До прикладу, після 1991 року українці вже без жодних побоювань могли молитися, дбати про духовний розвиток, зокрема УГКЦ, яка незадовго перед тим вийшла з підпілля, отримала змогу відроджувати свої громади, розбудовувати структуру. Усі отримали нагоду в неділю вільно, без жодних обмежень, іти до храму на молитву, а не в кінотеатр дивитися незрозумілий контент без жодних цінностей, що було тоді звичною практикою. За 30 років незалежності можемо з певністю радіти, що великий пласт нашого нинішнього суспільства – це люди, які не знають гніту поневолення, зокрема культурного. На підтвердження цих слів пригадаймо, що саме нове покоління українців стали рушійною силою Революції гідності. Сьогодні ми є свідками творення нових еліт в українському суспільстві.
Водночас дуже важко спостерігати байдужість багатьох людей, які немовби пливуть за течією настрою. Байдужість – це велика проблема сьогодення, як і нерозуміння того, що кожен зокрема є співтворцем нашої рідної України. Болить, що часто ми забуваємо про війну з Росією, яка триває уже багато років, що сьогодні й надалі хтось за нас віддає на передовій своє життя, часто таке молоде, захищаючи власне ту незалежність, яку ми отримали тоді без жодного пострілу.
Хочу побажати усім українцям, щоб пам’ятали про те, що ми висококультурні, духовні та інтелектуальні люди. Ми повинні якнайшвидше позбутися комплексу меншовартості, який нам намагались нав’язати впродовж століть північні сусіди. Ми сильні та непереможні. Але не маємо права, як свого часу пророче писав Тарас Шевченко, бути байдужими, приспаними, аби раптом ми вкотре не опинилися «окраденими».
Тримаймо у молитві наших воїнів, адже вони тримають мирне небо для нас.
Отець Роман Прокопець,голова Центру опіки сиріт УГКЦ:
– Що таке незалежність, коли Україна її здобула, я відчув передусім з реакції своєї бабці, яка дуже вболівала за це й передавала нам любов до своєї держави та своїх національних героїв, які виборювали дорогою ціною цю незалежність, зокрема дуже часто розповідала про воїнів УПА. Тоді, на початку дев’яностих, коли Верховна Рада проголосила незалежність нашої держави, бабця казала, що це далося нам дуже легко, без крові, і важливо, щоб люди не змарнували того дару, який Бог нам дав. Тоді для всіх було дивиною, що без жодного пострілу постала наша держава, яка багато століть потерпала від різних окупантів, за яку так багато людей страждало століттями. І за цей подарунок ми всі, хто вважає себе українцями, хто проживає на території нашої держави, маємо дякувати Богові.
Також у цей день маємо просити, щоб ця незалежність прийшла до кожного з нас, до нашого розуму і нашого серця, щоб ми почали працювати задля добробуту нашої держави та нашого народу. Напевно, залишилось ще в нас почуття меншовартості, недосконалості, але маємо розуміти, що саме ми є тими, хто кожного дня здобуває нашу незалежність, і саме там, де ми є. Нашою роботою, нашим словом, яке промовляємо, ми або скріплюємо її, або навпаки розхитуємо.
Хочу подякувати всім воїнам, усім людям, які різною ціною – чимало й своїм здоров’ям, а навіть життям – сьогодні відстоюють нашу незалежність. За них ми молимося щодня, за їхні сім’ї та родини, щоб Господь їх скріплював і дав нагороду, якої вони заслужили, жертвуючи свій час, свої сили задля того, щоби ми мали цей дар незалежності. Хочу подякувати й матерям, дружинам, дітям, які втратили своїх найдорожчих через війну, справжніх і мужніх героїв, які для нас є прикладом. Хочу попросити кожного українця цінувати та пам’ятати про цю жертву – хтось віддав за нас своє життя, своє здоров’я, і ми не можемо змарнувати цей дар, тож маємо й надалі працювати. 30 років – це доволі великий термін, але, на жаль, ми ще сьогодні не можемо вільно дихати на повні груди, не можемо сповна відчути смак справжньої свободи, але маємо до цього стриміти.
І як християни, як громадяни своєї держави маємо обов’язок молитися за неї. Для цього маємо чудовий скарб – молитву Митрополита Андрея за наш народ. Цією молитвою ми супроводжували людей, які їхали на Майдан, проводжали на війну. Це молитва спрямована на єдність в нашій державі, на єднання всіх українців, на те, що кожен українець має працювати, щоб наша держава була незалежною та успішною. Без Бога буде дуже важко знайти правильний вектор розвитку України. І коли щодня ми просимо в Бога благословення для нашої сім’ї, родини, держави, то молимося за те, щоби Господь дав нам мудрість ухвалювати правильні рішення в нашому щоденному житті, щоби вони були на славу Божу, на розвиток і добробут нашої держави. Тоді ми будемо певні, що навіть важко трудячись, щодня перемагаючи несправедливість, ми будуємо правильне і добре майбутнє, а передусім даємо добрий приклад для нових поколінь. Безпосередньо працюючи з дітьми, ми намагаємося закладати їм це зерно віри і правди, допомагати усвідомлювати, що вони направду є українцями. У такий спосіб ми помалу передаємо в їхні руки майбутнє нашої держави. І нам би дуже хотілося, щоб наші діти жили у вільній державі, щоб вони цінували її, щоб прагнули для неї доброго майбуття, щоб жили в мирі, без війни і були справді незалежними.
Отець Павло Дроздяк,прессекретар Львівської архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міськради:
– Найперше мусимо бути свідомі того, що незалежність, яку ми здобули, далася нам не так просто, як нам здавалося. Ми насправді багато чого пережили, і в час, коли, здавалось, мали б відчувати піднесення від того, що живемо у своїй країні, отримали черговий виклик. Ми це відчули і в подіях, які відбулися під час Революції гідності, і після окупації Криму, і коли розпочалася війна, яка триває на сході України. Усі ці моменти вказують нам, якою дорогою ціною ми до сьогодні відстоюємо нашу незалежність.
Водночас з перспективи цих 30 років бачимо, як ми як нація ростемо. Ми відчуваємо великий внутрішній патріотизм, який проявляється в дуже багатьох зовнішніх речах, наприклад, у гордості за своїх співвітчизників. А скільки наших науковців чи спортсменів прославили нашу країну, скільки справді гідних достойних людей з різних галузей засвідчували цю любов до Батьківщини.
Вважаю, що це святкування є дуже доброю нагодою дякувати Богові за все, пам’ятаючи, однак, що незалежність сьогодні ще не є доконаним фактом. Вона здобувається і досягається щодня. Наша незалежність – у нашому розумі, в наших вчинках, у наших діях. Ми чимало нарікаємо на владу і на багато іншого, але мусимо розуміти, що ця влада – це ми. Ми, які обираємо цю владу, і ми, які стаємо цією владою. Тому передусім маємо просити в Бога про дар мудрості, щоби Господь дав нам мудро провадити та господарювати у своїй хаті, як писав свого часу Митрополит Андрей у його шедевральному, я вважаю, доробку «Наша державність. Як будувати Рідну Хату». Перед нами ще довга дорога, яку треба пройти, але разом, тримаючись пліч-о-пліч, ми подолаємо все, ми зможемо все, адже ми українці!
Дуже важливо зрозуміти, що держава – це не щось абстрактне, це кожен з нас. Ми є державою, ми її творимо, тому дуже важливо застановитися, на яких цінностях ми її будуємо, що визначає наше життя. Чи це цінності високої культури, моральності, чесності, чи не є це часом цінності споглядання самого себе через екран телефону і переконаності, що я сам для себе авторитет. Не потрібно постійно вмикати селфікамеру свого життя і дивитися лише на себе й, окрім себе, нікого не бачити! Мусимо дивитися назовні, мусимо бачити своїх братів, мусимо діяти згідно з принципом, якого нас вчив Христос: не роби своєму ближньому нічого, чого б ти не хотів, щоб тобі зробили. Маємо зрозуміти, що цей принцип безкорисливого служіння одне одному може багато чого. Зараз стираються всі кордони, нівелюються цінності, і це стає, мабуть, найбільшою небезпекою, ми не розуміємо і не цінуємо жертв, на які йдуть наші захисники, які дбають про збереження цілісності нашої держави. На превеликий жаль, ми звикли до статистики смертей і всякого негативу. Тож маємо повернути свій погляд в інший бік і зрозуміти, що Господь нам дав свобідну волю і можливість до дії. Дуже часто кажемо: не обмежуйте мою свободу. Але свобода – це не свобода від чогось, від морального добра. Свобода завжди є для того, щоби свобідно обирати Господа Бога, обирати справді моральні християнські цінності, які були засадничими від початків нашої державності, від моменту, коли великий князь київський Володимир впровадив ці християнські цінності в наше життя. Ця християнізація України триває до сьогодні, але думаю, що вона є надважливою для того, щоб ми ставали державою справді доброю, демократичною і свобідною.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
