– Найкраще розповісти дітям дошкільного віку про ліки у формі казки. У формі казки ми можемо робити будь-яку корекцію. Це не обов’язково має бути якась написана кимось казка, краще самому придумати її, творити казку разом із дитиною. Таку інформацію дитина буде набагато краще засвоювати. У кожної дитини є улюблена іграшка, і саме вона може стати героєм нашої казки. Наприклад, лялька Аля зранку пішла у садочок і там вона зустрілася з друзями, бавилася, було весело (багато позитиву), а ввечері мама забрала її додому і зауважила, що вона прихворіла, в неї підвищилася температура, вона кашляє, тож її треба лікувати. Що будемо робити? Зателефонуємо лікарю. А хто в нас лікар – виберемо ще одну іграшку. Він прийшов, послухав, запитав, що болить, призначив ліки. А де вони? А ось вони – заховані, тому що для ліків має бути спеціальне місце, адже вони можуть бути небезпечні, дітям брати їх без дозволу не можна, бо кожні ліки мають своє призначення і прописати їх має тільки лікар! Тому якщо напряму казати «не можна», «туди не лізь», дитина обов’язково це спробує. Окрім того, має бути усвідомлення, що дитина схильна копіювати дії дорослих. Тож слід бути дуже уважними, коли самі вживаєте ліки. Якщо ви зауважили, що дитина за вами спостерігає в цей момент, скористайтеся такою нагодою. Наприклад, «поговоріть» із татом, не звертаючись напряму до дитини: «Цю таблетку не можна брати – це бабусині ліки, а ось цю лікар прописав мені, і саме час її вжити». Не варто припрошувати дитину вживати ліки, вмовляючи, що це цукерка, переконуючи, що вітаміни допоможуть їй швидше вирости, бути сильною, аби дитина не захотіла їх з’їсти самовільно. Можна пояснити, що ліки солодкі, щоби дітям було приємніше їх вживати. Однак головне їхнє завдання – лікувати, тому не можна їх уживати більше, аніж призначив лікар. А якщо ти захочеш чогось солодкого – ми тобі купимо. Дорослі повинні знати, що ліки мають бути заховані в недоступному для дітей місці. Бо дитина у п’ять років це зрозуміє, а от у три – хоч, може, й розуміє, однак ця інформація може в неї не відкластися, вона не усвідомить, наскільки це важливо. Кожен із нас не є ідеальним. Може статися так, що хтось забув заховати ліки. І якщо дитина їх побачила, варто скерувати її увагу на те, що так бути не повинно. Це також нагода включити дитину в гру: «Дивись, яка я забудькувата – ліки не заховала! Ти пам’ятаєш, що ліки завжди треба ставити на місце? Якщо ще коли таке помітиш – обов’язково скажи мені». Можливо, наступного разу, якщо таке трапиться, дитина сама вам нагадає або скаже, що бабуся не заховала свої пігулки. Адже діти дуже люблять бути відповідальними. Не забудьте похвалити дитину за це і розказати їй, яка вона розумна й доросла.

– Ми завжди переживаємо за наших дітей і часто намагаємося контролювати все заради їхньої безпеки. Звісно, цілий світ не є нам підвладний, та й ми досить безпорадні в цьому питанні, бо дитина поступово виходитиме з-під нашої опіки, і ми будемо мати щораз менше впливу на неї. Тож варто не тільки намагатися створити максимально безпечні умови зараз, а й навчити дитину турбуватися про себе потім. Для початку просто забираємо з її поля зору всі небезпечні речі, зокрема медикаменти. З часом пояснюємо, що це не іграшки, що брати їх дозволено тільки дорослим. Показуємо, що в таблетках немає нічого для неї цікавого. Не варто купувати ліки, які будуть подобатися дітям і викликати в них зацікавлення (кольорові, у вигляді ведмедиків, солодкі тощо). Ліки мають виконувати роль ліків, і в нормі діти не повинні їх любити. Якщо ми вживаємо певні препарати, то не розкладаємо їх на всіх домашніх поличках і не створюємо навколо них атмосферу табу чи інтриги. Дитині молодшого шкільного віку вже точно можна пояснити, навіщо мама, тато, дідусь п’ють такі таблетки, щоб задовільнити її цікавість. Бо якщо питання виникає і залишається незакритим, дитина може вдаватися до експериментів, щоб самотужки знайти відповідь для себе. Якщо ж говорити про більш свідомий вік дитини, то не такими небезпечними є необачність чи інтернет, як суб’єктивне переживання самотності підлітком. Щаслива дитина, яка знає, що її люблять і цінують, не підпишеться на «ігри смерті» чи сумнівні челенджі. Дитина має відчувати, що її люблять і завжди підтримають, що коли вона звернеться по допомогу до батьків, то не отримає осуду, звинувачень, присоромлення, знецінення своєї проблеми. Підлітки, які планують вчинити самогубство, завжди повідомляють про це і просять про допомогу. Не прямо, але якщо бути уважними й зацікавленими, то можна зауважити зміни в настрої та поведінці дитини, захоплення «похмурою» музикою, віршами, згадки, жарти про суїцид або ж маніпуляції цією темою, фрази на кшталт «я не хочу жити», «без мене всім буде краще», «я нічого не варта» тощо. Депресивні підлітки, що перебувають в групі ризику, переконані, що поганими є вони, їхнє оточення та весь світ, і краще ніколи не стане. Що й не дивно, бо перед підлітком справді стоїть безліч випробувань, які не варто недооцінювати. Це період становлення особистості, пошуку свого соціального місця, нещасливого кохання, захоплення авторитетами та, можливо, булінгу чи несприйняття кимось або ж самого себе. Важливо, що навіть коли дитина намагається чогось досягти маніпулятивними погрозами, накласти на себе руки або робить відверто демонстративну спробу самогубства, це не означає, що вона не в зоні ризику справжнього суїциду. Головне для батьків – не боятись обговорювати з дитиною будь-яку тему. Корисно буде подивитись якийсь популярний підлітковий серіал, де порушується ця тема, і спробувати в такий спосіб зрозуміти почуття і мотиви, які керують дітьми в такому стані. Але це все одно, звісно, не замінить розмов із дитиною. Тільки розмови мають бути не в авторитарному, а в більш дружньому стилі.