Вулиця Сербська у Львові потрохи перетворюється на такий собі місцевий варіант славетної брюссельської Рю де Буше, всуціль заставленої столиками ресторанів на будьякий гаманець і смак. Зпоміж кількох нещодавно відкритих "крапок" на Сербській кафебар "Ностальгія" можна вважати справжнім ветераном. Щоправда, пік своєї реклами, а відтак і популярності, заклад пережив, схоже, кілька років тому. Сьогодні ж тішиться напрацьованою репутацією і авторитетом серед справжніх львівських гурманів. Як пересвідчилася "Смачна пошта" - недаремно.

"Повернення погрецьки - nostos. Algos означає страждання. А отже, ностальгія - це страждання, спричинене невтоленою спрагою повертань", - писав Мілан Кундера у своєму "Невіданні". Висока поезія страждань навряд чи має багато спільного із кулінарними емоціями, проте в "Ностальгію" таки варто повертатися: хоча б тоді, коли запланували ділову зустріч із колегами чи романтичну вечерю вдвох. І спрагу тут втамувати також вдасться.

У "Ностальгії", що, хоч і позиціонує себе як кафе, є по суті таки рестораном, є три зали. Найбільший для тих, хто палить, і два менших - вільних не лише від диму, але й від зайвого галасу. Зрештою, тут рідко буває гамірно: вишколені офіціанти неохоче споглядають на тих, хто забіг лише "на каву". Й у цьому, як не дивно, мають рацію. Атмосфера "Ностальгії" аж ніяк не відповідає тій, що панує в неповторних, оспіваних у фольклорі львівських кав'ярнях. Тобто, своє еспресо ви, звичайно, отримаєте, як і капучино чи чай (навіть із ромом), проте дещо надміру помпезний та водночас стандартний інтер'єр навряд чи сприятиме нескінченним бесідам за одним горнятком. Такі ресторації можна відвідати у Києві та Варшаві, Відні чи Празі: рококо з легкою патиною міщанства ХХІ ст., важкі дубові меблі та панелі на стінах, зворушливі гіпсові скульптури та види Львова - мабуть, із сфери альтернативної історії. Втім, у даному випадку цей антураж не дратує, а радше й справді викликає ностальгію - за епохами, коли кількість рюшечок­завитушечок ще не вважалась ознакою поганого смаку, а вільного часу в гурманів було набагато більше.

Час вам і справді знадобиться, принаймні для того, аби вповні насолодитися принадами кухні "Ностальгії". Чи не кожна страва (вартість у середньому в межах 30 гривень) переконує вишуканими, хоч деколи й несподіваними поєднаннями інгредієнтів. Вочевидь, основ­на "фішка" шеф­кухаря - дуети м'яса або риби із фруктами, а також соуси - володіння їх мистецтвом, ознака доброго тону для будьякого кулінара. Окремих згадок заслуговує свинина "Екзотична" - рулети, начинені сухофруктами під яблучним соусом, м'ясо під апельсиновим чи рубіновим (із гранатовим соком) соусами, у вині тощо. Для прихильників більш простої та ситної їжі - "Сковорідочка" з картоплі, грибів та шматочків м'яса, смаковито запечена під сиром, або деруни.

Переконливо виглядає і вибір перших страв, включно з супом­пюре із лисичок та низкою інших апетитних кремових альтернатив звиклій "зупі". А для шанувальників салатів - справжні сувеніри смаку на кшталт "Леді М" (зелений салат, виноград, мариновані фрукти, сир дорблю) чи "Оливковий", з акцентом на перепелиних яйцях, а також чимало інших гармонійних несподіванок.

На жаль, на десерт "Смачній пошті" вже забракло сил, хоча ця сторінка в меню виглядала не менш спокусливо й, слід сподіватися, виправдає сподівання ласунів. Що стосується напоїв, то карта вин є доволі стандартною для сучасного ресторанного Львова (географія - від Франції до України через Грузію), натомість варто звернути увагу на алкогольні коктейлі у більш як десяти варіантах. У тому числі й фірмовий, із лікером "Бейліз".

А ще, як засвідчив менш приємний досвід, увагу варто звернути й на рахунок, який вам принесе учинна офіціантка. У випадку "Смачної пошти" він чомусь відрізнявся від реального аж на 35 гривень, що, втім, відвідувачам ані настрою, ані смаку не зіпсувало. Тільки от персонал ми залишили без чайових. Наразі тільки з ностальгією.