Кожен із нас знає: щоби свято вдалося, до нього треба належно підготуватися. Тож аби віряни мали нагоду в особливий спосіб приготувалися до великих християнських свят, Церква встановила пости. Минулої суботи ми ввійшли у Різдвяний піст, знаний в народі як Пилипівка, бо розпочався він 28 листопада – у день пам’яті апостола Пилипа. Триватиме він до 6 січня включно. Цього посту додержують українські православні та греко-католики. А от римо-католики розпочали Адвент – саме так у них називається цей піст – у неділю, 29 листопада. І триватиме він до 24 грудня.

У давнину християни постували доволі строго. Зокрема, впродовж посту належало відмовитися від усіх продуктів тваринного походження: м’яса, молока, яєць та страв, що їх містять. А оскільки цей піст не належить до суворих, то дозволялося споживати рибу та олію, однак у певні дні обходилися й без них. Не можна було вживати міцних спиртних напоїв, лиш у суботу та неділю дозволялося випити трохи вина.

Але піст – це відмова не тільки від скоромної їжі, але й від гріховних думок, згубних пристрастей і звичок задля того, щоб можна було з чистим серцем зустріти свято Різдва. Тож нині Церква з різних причин досить злагіднила колись дуже строгі пости і не так щось забороняє, як радить уникати речей, які нас узалежнюють, заохочує творити добрі діла.

Варто зазначити, що християн різних конфесій мають різні правила посту. Зокрема, Католицька церква робить наголос на позитивному його аспекті: піст – це не лише стриманість «від», але й зусилля «для». В цьому часі вірних заохочують до частішої молитви та діл милосердя, а харчовий аспект є лише одним із багатьох, бо в сучасному світі він часто перетворюється на різноманітні дієтичні практики, не маючи при цьому жодного духовного змісту.

Згідно з приписами Партикулярного права УГКЦ, варто утриматися від споживання продуктів та страв із м’ясом у всі середи та п’ятниці Різдвяного посту. В інші дні дозволено споживати всі види продуктів і страв. Винятком є Новий рік (31 грудня – 1 січня), коли дозволено споживати всі види продуктів і страв. Також звільнені від обов’язку посту діти до 14 років та особи, яким виповнилося 60 років, важкохворі, вагітні, матері після пологів і ті, що годують грудьми, особи, які подорожують (якщо час подорожі перевищує вісім годин), ті, що важко працюють, ті, що харчуються зі столу інших, а також убогі, що живуть з милостині.

Православна Церква офіційно не дає полегшень у пості, однак також наголошує, що самого утримання від певної їжі замало. Адже піст є для того, аби змінити своє життя на краще. Саме на цьому наголосив Блаженніший Епіфаній, предстоятель ПЦУ, в своєму дописі у фейсбуці.

«Не було ще жодної людини, яка би, правильно розуміючи і дотримуючись посту в здоровому стриманні, молитві й добрих ділах, опісля визнала, що дарма витратила на це час. Піст – це не заборона заради заборони. Навпаки, це свобода, звільнення від гріха, залежностей, пристрастей, недобрих звичок. Це гартування сили людини, вміння володіти собою, перемагати в собі зло.

Цьогорічний піст припадає на доволі складний час через поширення небезпечної хвороби, різноманітні соціальні й матеріальні випробування, а тому багато з нас виснажені психологічно, емоційно і фізично, мають страхи перед майбутнім. Але не піддавайтеся страхам, адже вони теж є викликом для душі людини. Господь звертається до нас зі словами: «Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте».

Входьте у піст зі спокоєм і любов’ю, з вірою і смиренням, не тримайте образ на ближніх, зрікайтеся гніву, ухиляйтеся від усього злого, стримуйтеся від неправди, наклепів і пересудів. Бажаю всім пройти дорогою Різдвяного посту з користю для душі і тіла, в доброму здоров’ї і духовному настрої, щоби з чистим сумлінням і добром у серці радісно зустріти світле свято Різдва Христового!» – наголошує Блаженніший Епіфаній.

Уже традиційно на початку Різдвяного посту минулої суботи, 28 листопада, в Архикатедральному соборі Святого Юра під час всенічного чування митрополит Львівський Ігор Возьняк запалив символічну Вифлеємську лампаду, яка протягом усього Різдвяного посту горітиме в соборі. Наступного дня, у неділю, була виставлена для почитання копія Вифлеємської ікони Пресвятої Богородиці.

Нагадаємо, що Вифлеємська чудотворна ікона – єдина із прославлених ікон Божої Матері, на якій Богородиця усміхається, адже традиційно в іконографії її зображають серйозною, скорботною або замилуваною. Постійне місце перебування Вифлеємської чудотворної ікони Божої Матері – базиліка Різдва Христового у Вифлеємі, поблизу спуску в Печеру Різдва, де, за переданням, народився Христос.

До Пресвятої Богородиці перед її Вифлеємською іконою віряни звертаються з проханням про дарування дітей, про їхнє благополуччя, про сімейне щастя, а також у будь-яких життєвих обставинах молять її про опіку та заступництво. Варто зазначити, що копії прославлених чудами ікон мають таку саму благодать, як і оригінал, адже зцілює і творить чуда не дошка, на якій намальована ікона, і не зображене на ній, а Божа ласка, яка сходить на людей за їхніми молитвами і за безнастанною молитвою Богородиці, до якої звертаємося, стоячи перед іконою. Тож упродовж посту маємо нагоду, прийшовши до собору, у особливий спосіб вшанувати Матір Спасителя та доручити їй свої молитви, тривоги і надії.

«Ласкаво запрошуємо всіх вас єднатися з нами у спільній молитві в храмі та онлайн. Розпочнімо Різдвяний піст – цей особливий період приготування до Народження Господа нашого Ісуса Христа – зі світлом Вифлеємського вогню, щоб воно доторкнулось і зігріло кожного з нас, а головне принесло у наш дім довгожданий мир. Прибігаймо до нашої Небесної Неньки у всіх наших бідах і труднощах і пам’ятаймо, що саме за посередництва Пресвятої Богородиці ми зможемо випросити собі благодаті в Господа, бо, як молимося у молитві: «Ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла», – кажуть організатори.

Упродовж Різдвяного посту в Святоюрському соборі щодня служитимуть молебень до Пресвятої Богородиці перед іконою Вифлеємської Матері Божої:

із понеділка по суботу – після божественних літургій, що починаються о 10.00; у неділю – після божественної літургії, що починається об 11.00.

– Кожен рік ставить перед нами якісь нові вимоги, вносить свої корективи, але ціль дороги залишається та сама – ми мандруємо до Різдва Христового. І ті перешкоди, які трапляються на нашому шляху – як матеріальні, так і духовні –різні, але суть одна – прийде Різдво, ми його обов’язково дочекаємося! А щоб Різдво не застало нас зненацька, щоби, бува, не сталося так, що поки ми це намагалися усвідомити, воно пройшло повз нас, ми вирушаємо в цю мандрівку, яка називається Різдвяний піст. І для того, щоб цю мандрівку ми могли пройти гідно і достойно, ми в соборі Святого Юра вже котрий рік поспіль пропонуємо такий досить цікавий формат: на початку Різдвяного посту запалюємо символічний різдвяний вогонь, різдвяну триметрову свічку. Її вершина увінчана короною, адже три царі мандрували, щоб зустріти Царя над царями. Знаємо, що в Страсну п’ятницю та корона буде замінена терновим вінком, тому й маємо цю нагоду – зрозуміти, що Христос приходить задля кожного з нас зокрема.

У цій дорозі ми пропонуємо взяти собі за добру супутницю Пресвяту Богородицю. Саме вона, яка є Матір’ю Життя, в дуже особливий спосіб зображена на Вифлеємській іконі – на ній Богородиця всміхається. І так важливо, щоб і ми, мандруючи дорогою посту, кожен зі своїми труднощами та перешкодами чи й радісними моментами, разом із нею усміхалися. Дуже гарно зауважив владика Володимир Груца, що коли ми вдивляємося в ікону Богородиці, то бачимо її такою, яким є стан нашого серця, нашої душі. Як хочеться, щоб коли прийде час Різдва, наше серце усміхалося.

У цей непростий час, бо ми не знаємо, що на нас чекає саме в різдвяний час, важливо, щоб ми були свідомі, що Христос уже прийшов, уже дарував нам життя вічне.

– Піст не може бути веселим за своєю суттю. Бо піст – це моє приготування, яке включає літургійні пережиття, духовні вправи, обмеження у споживанні м’ясних страв, щоб я підготував себе, свій розум, своє серце до цієї великої містерії. Бо прийде Святвечір, і дуже важливо, як я сяду до свого святвечірнього столу, яким буде стан мого серця, стан моєї душі, як я зможу примиритися зі самим собою, зі своїми рідними, як я зможу справді відчути оту дуже глибоку радість. Бо ми зараз, у час пандемії, кризи, дуже потребуємо того, що в одну мить могло б нас потішити, дати нам радість. Думаю, що цією радістю є Христос. Адже коли він прийшов, першими його славу побачили вбогі пастухи, які були обмежені у своїх можливостях, які виконували важку роботу, щоби прогодувати свої сім’ї, і їм зовсім не було весело. Але Господь показується найперше їм, ангели приходять і звіщають їм ту звістку. Це і є та внутрішня духовна радість. Саме її ми й маємо шукати і плекати, просити про неї Бога в молитвах. Це дасть нам силу впоратися з будь-якими труднощами і перешкодами та спонукатиме дякувати Богові за все.

– Є три засади, три кити будь-якого посту: утримання від споживання певних продуктів, молитва і милостиня. Піст як утримання від їжі відкриває чимало нагод. Коли мисливці збираються на полювання, вони постять. Бо коли ти постиш, у тебе загострюються відчуття, ти зосереджений. Так само піст потрібен нам для того, щоб ми зосередилися на дуже важливому – на тому, що народжується Христос. Також він дає можливість застановитися над тим, що робить нас залежними, подумати про значення їжі в нашому житті, для чого її маємо, а також про тих, кому її бракує. У нашій Церкві на заклик Святішого Отця триває дуже гарна акція – «Нагодуй бідного». Нещодавно ми мали Неділю милосердя, коли вчилися ділитися тим, що маємо, з нашими ближніми. І маємо дуже гарні враження про цю акцію, бо люди приносили щиро, не питали, кому, куди це скерують. Приносили, бо розуміли, що можуть нагодувати бідного. І це дуже важливо – творити в піст діла милосердя, бо милостиня, як каже пророк Ісая, гріхи покриває. Ще одна важлива річ – молитва. Ясна річ, що в часі Різдвяного посту ми маємо знайти час для молитви, для сповіді, для Євхаристії. Так, є певні карантинні обмеження, але ми як Церква вживаємо усіх засобів для того, щоб особа, яка бажає сповіді, могла сміливо приступити до неї без жодного страху, що може в той чи той спосіб інфікуватися в храмі. В Церкві діє протокол, якого додержують священники, щоб мінімізувати ризик поширення недуги. Дуже важливо в цей час приступити до сповіді, до Святого причастя і в такий спосіб упорядкувати стан своєї душі.

– Сьогодні я прочитав у соцмережі допис, що ми були вільними, коли телефон був прив’язаний шнуром. Тепер телефон вже не прив’язаний шнуром, але ми прив’язані до телефону. І цю прив’язаність треба якось долати. Розумію, що часом ми не маємо іншого способу комунікувати зі світом, як через телефон, який виконує нині дуже багато функцій. Але Різдвяний піст – це час побути разом, час запитати себе: коли ми разом сідали вечеряти всією сім’єю? Коли ми разом виходили вихідного дня прогулятися, залишивши вдома свої мобільні телефони? Коли ми востаннє разом як сім’я ставали до молитви? Коли ми разом як сім’я прибирали своє помешкання – не хтось окремо, а разом?.. Саме час це виправити й надолужити! Це добрий час, коли ти як тато можеш подумати про своїх дітей, поцікавитися, як у них справи в школі, в університеті, застановитися, чи, бува, не страждає дитина від якоїсь зраненої, нерозділеної любові, бо ж діти нас дуже потребують. Це дуже добрий час змінити себе, а змінюючи себе, ми будемо змінювати простір довкола нас. Можна добру книжку прочитати, знайти гарний фільм для родинного перегляду. Через цю вимушену ізоляцію, яку ми пережили навесні в часі карантину, ми досвідчили, що не вміємо бути разом. Ми завжди кудись поспішали, мали купу справ і клопотів, але не вміли бути разом, і це створювало масу проблем і трагедій у сім’ях. І тому час Різдвяного посту – це час навчитися бути разом. Бо що робить піст? Дає мені нагоду. І коли я стану на Святвечір, буду дякувати Богові, що він дав мені можливість бути разом із моїми рідними, з тими, ким я справді дорожу.

– Сьогодні є чимало фільмів, книжок, які допомагають налаштуватися на різдвяний настрій. І тут уже справа смаку, що обрати. Але є одна дуже важлива книга, яка лежить на наших книжкових полицях, і ми до неї майже не заглядаємо. Це Святе Письмо. Коли я молюся, то говорю до Бога, а коли я читаю Святе Письмо, то Бог промовляє до мене. Тож Різдвяний піст – це нагода взяти до рук Писання, бо це не мертва книга про якісь історичні події, які сталися колись давно, це живе Слово, яке в конкретний момент життя промовляє до нас, дає відповіді на питання, які нас непокоять. І на цій дорозі до Вифлеєма, думаю, нам дуже знадобиться це Святе Писання – щодня по маленькому фрагменту, бо це наша пожива, наш Хліб життя. Адже Господь є Слово, і ми йдемо до того Слова життя у Вифлеєм.

– Традиційно наші різдвяні колядки починаємо зі свята Введення у храм Пресвятої Богородиці, яке припадає на 4 грудня, бо вже від цього свята в наших церковних піснеспівах є згадка про Різдво Христове. Вже від цього свята ми згадуємо про подію Різдва, про Вифлеєм, який готується зустріти Христа. Тож від 4 грудня можемо сміливо витягати свої кантички і вчитися колядувати, робити домашні сімейні вертепи. Бо це Різдво може бути особливим, як і Великдень був особливим, але для того, щоб нам не було сумно, щоб ми наповнили святом наші оселі й наші душі, треба не лінуватися брати до рук колядники, вчити коляди, заохочувати дітей тренуватися віншувати. Потренуймо наш мозок: відкладімо мобільні телефони, у яких є все включно з колядами, і вивчімо напам’ять коляду, щоб нею прославити новонародженого Бога!

– Часто можна чути суперечки, з чого ж варто починати святвечірню трапезу, бо в кожного свої традиції. Пропоную наповнювати цю трапезу передусім християнським змістом, духом. Наприклад, за час Різдвяного посту приготувати ікону Різдва, роздрукували і вивчили у родині тропар Різдва: «Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло спасення…». І коли прийде час Різдва я як господар маю поставити невеличку ікону Різдва Христового і заспівати з родиною цей тропар.

– Мандрівка до Різдва, наче мозаїка, складається з маленьких фрагментів, а ми, як священнича родина, переживаємо цей час передусім через літургійні моменти. Зараз ми переживаємо початок Різдвяного посту, беремо участь у запаленні символічного вогню у нашому соборі, переживаємо Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це для мене дуже особливе свято, бо в нашій Львівській семінарії Святого Духа є одне з найстаріших братств у Львові – Братство Введення в храм Пресвятої Богородиці, засноване отцем Ісидором Дольницьким. Із Божого благословення я два роки очолював це братство, тож для мене це дуже трепетне свято. Відтак входимо у спогад пам’яті святителя Миколая Мирлікійського Чудотворця, долучаємося до різних благодійних проєктів. Цей спомин – особлива нагода для діл милосердя, коли згадуємо найбільш потребуючих, у певний спосіб намагаємося їм допомогти, подарувати радість. Ще маємо свято Непорочного зачаття Анною Богородиці, яке теж провадить у свій спосіб до Різдва. А вже в останній тиждень перед святом, коли чуєш слова пророків, які звіщали про прихід Христа, це все дуже сильно налаштовує. А відтак, коли вже приготоване помешкання, вбрана святково ялинка, зустрічаємо Христа. Дружина разом із батьками готує вечерю, і ми разом із батьками вечеряємо – не окремо, але разом із батьками, бо це спільна святкова трапеза!

– Це логічно, що коли ми готуємося до великого Дня народження, готуємося не просто до Різдва, а до Різдва Христового і розуміємо, хто є Уродинник, хто народжується, ми обов’язково прибираємо своє помешкання. Воно обов’язково має набути чистого, гарного вигляду. Не маємо бути до цього байдужі, а маємо вичистити своє помешкання і попри різні виклики, які чекатимуть на нас, створити в ньому оцей настрій Різдва, сповнити його різдвяним духом. А допоможуть нам у цьому різдвяні прикраси, які ми знімаємо з полиць і які нам нагадують про минулі свята, придбані новинки, які принесуть нотку новизни, а передусім різні речі, які можемо зробити своїми руками разом із дітьми: якісь витинанки на ялинку, цікаві композиції. Всі ці приготування даруватимуть нам відчуття свята, допоможуть сповнитися настроєм і духом Різдва. Бо Різдво прийде і промине дуже швидко, але як важливо ще до Різдва насолодитися оцим передсмаком великого свята.