День дитини можна сміливо назвати робочим, хоч деколи він починається трохи пізніше, ніж у нас, дорослих. Щоранку діти прокидаються, щоб піти на свою «роботу» – садок чи школу. Після цього продовжують працювати у гуртках, спортивних секціях, дитячих клубах. Якщо для дорослих основною мотивацією є заробіток і кар’єрний ріст, то для діток – бажання навчитись чогось цікавого та нового.
Позашкілля – важливий спосіб проведення часу. Для когось це хороший варіант дозвілля – відпочинок у колі гурткових друзів. Для когось – загартування особистого духу під час тренувань у спортивних секціях. Для когось – можливість підтягнути успіхи у навчанні.
У 2019 році Лілія Гриневич, ексміністр освіти та науки, наголосила на важливості розвитку позашкільної освіти: «Ми побачили вплив позашкільної освіти на результати дітей. Зокрема, ті діти, які брали участь у гуртках, в якихось секціях, тобто ще десь поза школою навчалися, мали суттєво кращі результати з читацької грамотності, ніж інші четвертокласники. І це означає, що позашкільна освіта має особливий вплив на навчальні результати дітей», – пояснила ексміністр.
«Львівська Пошта» поспілкувалась з психологами, тренерами та спеціалістами позашкілля для того, щоб з’ясувати, як батьки можуть допомогти своїм дітям підібрати гурток, скільки занять можна поєднувати та який вплив на малечу вони мають.
Позашкілля – емоції дитини
Говорячи про позашкільні заняття, чимало психологів, батьків та педагогів аргументують їх потребу однією загальною фразою – всебічний розвиток дитини. Практична психологиня Ірина Харченко погоджується із такою аргументацією. Однак зазначає, що «всебічний розвиток» потрібно розуміти правильно, а до кожної дитини шукати окремий підхід.

«Гуртки та секції – це соціалізація дітей. Зазвичай психологи радять віддавати діток на них у два-три роки. Я дотримуюсь думки, що потрібно орієнтуватись на поведінку дитини. Якщо бачите, що син чи донька дещо замкнуті – розпочинайте цю соціалізацію раніше, відвідуйте школи раннього розвитку, де з дітьми працюють педагоги та психологи. Для чого це потрібно? Щоб допомогти дитині підготуватись до першого походу у садок чи той самий гурток, де будуть більш активні однолітки. Так ви уникнете ймовірного стресу для вашої дитини», – каже Ірина Харченко.
Якщо вам вдасться зробити це, то можна говорити про всебічний розвиток дитини, який насамперед стосується її емоцій. Адже будь-який контакт з іншими людьми – це зустріч характерів. У гуртках або садку діти вчаться налагоджувати контакт з оточенням, що і є першим випробовуванням для вашої малечі. Зі слів Ірини Харченко, діти, які відвідують ранні групи розвитку, садки або гуртки мають вищий рівень емоційного інтелекту, адже спостерігають за своїми товаришами та аналізують, як та чи та дитина бореться з поганим настроєм або вміє радіти. Від рівня емоційного інтелекту дитини залежить її загальний інтелект. Тому співрозмовниця акцентує, що розвинути самотужки емоційний інтелект дитини вдома майже неможливо, бо зазвичай емоції батьків однобокі, більш типові: любов, опіка, турбота та захист.
Як обрати заняття?
Кожен з нас прагне займатись улюбленою справою. Коли ж робимо щось не те – почуваємось не у своїй тарілці. Уявіть, що ваша дитина вперше приходить на заняття до спортивної секції чи гуртка, але раніше вона ніколи не цікавилась цим заняттям. Напевно, він чи вона буде почувати себе не на своєму місці. Ще й зі зовсім чужими людьми. Відчуття не з найприємніших. Насправді у ваших силах зробити все для того, щоб дитині було більш-менш комфортно.
«Якщо міркуєте, куди віддати свою дитину, то раджу спершу уважно поспостерігати за дитиною: що їй подобається робити більше, а що – менше. Якщо дитина більш активна, її варто віддавати на спортивні гуртки. А більш флегматичним дітям запропонуйте займатись художніми видами позашкілля», – продовжує Ірина Харченко.

Звісно, дитина може відвідувати одразу кілька гуртків, але психологиня радить дозволити дитині адаптуватись до одного виду діяльності, активного або ж пасивного, а згодом, через рік, можна спробувати поєднати його з протилежним видом: якщо раніше займались спортом – спробуйте мистецтво чи вивчення мов і навпаки. Ваша дитина віднайде баланс між своїми захопленнями.
«Дуже важливо обирати гуртки, які розташовані поблизу дому. Для чого? Бо коли, до прикладу, спортивна секція є в іншій частині міста, то дитина просто стомлюється, поки добирається. Крім того, це ще й небезпека, адже дитина може заблукати», – додає психологиня.
Також зважайте на ритм та режим дитини. Дехто є більш активний зранку, хтось – після обіду. Не варто змушувати дитину займатись у той час, коли вона звикла спати. Уявіть себе на її місці. Думаємо, вас це щонайменше дратувало б.
Отож до вибору позашкілля батьки мають підходити з розумом: слідкуйте за поведінкою дитини, її вподобаннями та режимом дня. Головне питайте у дитини, чи подобається їй той чи той гурток.
Топ-5 дитячих вподобань
У нашому місті існує багато пропозицій для розвитку дитини. Що важливо, і безкоштовних, і платних. Якщо говорити про безкоштовні, то насправді мало львів’ян знають про можливість відвідування міських гуртків, більш відомих як Дитячі клуби Львова, які розташовані у всіх шістьох районах міста, що дуже важливо.

У Львові є 40 клубів, до складу яких входить понад 80 гуртків різного спрямування: театральні студії, спортивні секції, школи вокалу та анімації, наукові лабораторії, гуртки філологічного та художнього спрямування.
«Зараз ми працюємо над відкриттям ще 23 гуртків, серед яких плануємо організувати школи гончарства, режисури, фотомистецтва та багатьох інших цікавих напрямків. Чому місто робить такий акцент саме на розвитку позашкілля? Тому що для нас важливі дитячі емоції. У нас є чимало творчих гуртків, де дітей вчать бути різносторонніми та небайдужими до навколишнього світу», – розповідає Діана Наорлевич, координаторка Дитячих клубів Львова.
Як зазначає співрозмовниця, серед найпопулярніших пропозицій для дітей сьогодні є гуртки з вивчення англійської мови, художні студії, оздоровча гімнастика та танцювальні гуртки, гончарство та фотографія. Діана Наорлевич зазначає, що перелік усіх гуртків можна знайти у фейсбуці. У пошуковику вводьте назву групи «Дитячі клуби (вашого) району».
Відстежувати новини про проєкти, пов’ язані з Дитячими клубами Львова, можна на сторінці управління молодіжної політики ЛМР у фейсбуці: www.facebook.com/youth.lviv
«Неважливо, чи будеш ти кращим, ніж хтось. Важливо, чи будеш ти сьогодні кращим, ніж вчора»
Андрій Надопта, майстер спорту з дзюдо, заслужений тренер України, – про те, яку користь для дитини приносять спортивні секції, на що важливо звертати увагу батькам та на що зважає він під час набору учнів
– Пане, Андрію, скажіть, будь ласка, що для вас означає тренерство?– Поясню, що це у моєму розумінні. Як хороша господиня робить вареники? Вона ж не робить тісто з одного лише борошна, а поступово додає воду й інші інгредієнти, старанно їх перемішує доти, доки не отримає в’язке тісто. Коли воно готове – можна робити страву. Так само і з тренерством. Поступово. Спершу ми ознайомлюємось з правилами поведінки, бо техніка безпеки є на першому місці. Далі розминаємось, вивчаємо прийоми, ознайомлюємось з азами та з часом удосконалюємо вміння. Завдання тренера – вчасно додавати усі ці «інгредієнти» та відсікати зайве, щоб виховати хорошого спортсмена. Завдання учня – старатись, щоб колись стати цим спортсменом і, може, майбутнім майстром спорту.
– На що ви як тренер звертаєте увагу, коли до вас приводять потенційних учнів?
– Насамперед дивлюсь на їхні бажання. Деколи є велике бажання батьків. Треба уточняти, чи воно збігається з бажанням дитини. Крім того, я завжди намагаюсь впевнитись, що мій майбутній учень серйозний, має власну позицію, характер. Це помітно у дрібницях. Скажімо, зараз працюю з Ярчиком. На перших заняттях називав його Яріком. Як виявилось, це йому не дуже подобалось. Він підійшов до мене і чітко сказав: не називайте мене Яріком, я – Ярчик. Так він проявив впевненість, самодостатність і бажання поваги до себе.
– А на що варто звертати увагу батькам?
– Думайте про зручність добирання до секції. Найкраще знайти позашкілля у вашому районі, щоб уникнути незручностей, як-от затори. Компетенція батьків – забезпечити дитині комфорт. У всіх розуміннях цього слова. Є люди, які колись пробували свої сили у спорті, але нічого не досягли. Коли вони стають батьками, то на підсвідомому рівні стараються дати собі другий шанс, змушуючи своїх дітей повторювати їхню долю. Не завжди самі діти цього хочуть, правда ж?
– Спорт для дитини має бути на першому місці?
– Деякі тренери дотримуються такої думки. Мовляв, якщо школа заважає заняттю спортом, треба кидати школу (Сміється). Та я завжди повторюю: на першому місці – навчання. З власного досвіду зазначу, що класно працювати у групі, де є діти, які добре вчаться у школі. Чому? Бо вони зазвичай дуже і дуже старанні, знають, що треба докласти зусиль. До речі, зараз тривають розмови про те, щоб дзюдо додати до навчальної програми загальноосвітніх шкіл. Так є у Японії, Франції та інших країнах. Також я обома руками підтримую, якщо дитина має суміжні зацікавлення. До прикладу, зараз працюю з декількома хлопцями: Коромисловим Дмитром, Слободою Юрком та Афанасєвим Владиславом. Вони займаються музикою. Я їх хвалю, бо добре встигають робити і те, і інше. Є хлопці, які займаються іншими видами спорту. Мороз Юрій показує найкращі результати з плавання, частково завдяки дзюдо, адже воно розвиває фізичну форму дитини.
– Щодо віку. Коли найкраще починати заняття з дитиною?
– Загалом ЮНЕСКО рекомендує починати працювати з дітками від чотирьох років. У мене був трирічний учень. Але це дуже маленька дитина. Він просто робив розминку. У Радянському Союзі дітей рекомендували записувати у спортивні секції з 12 років. Сьогодні ця планка стала нижчою. Я працюю з дітьми від п’яти-шести років. Починаємо ми не з дзюдо, а з виховання та дисципліни. Стосовно фізичного навантаження, то тренуємось у ігровій формі, тримаємо себе у формі, дбаємо про фізичну підготовку.
– Якщо дитині щось не вдається, як себе поводите?
– Є різні учні: слабші та сильніші. Є різні ситуації. Буває таке, що хлопці чи дівчата з хорошими спортивними генами спочатку показують класні результати, а потім цікавляться чимось іншим. Є слабші учні. Як правило, вони настільки стараються, що з часом переростають навіть сильніших, ніж вони. Такі дітки втягуються у спорт, дзюдо стає їхнім життям. Діти є різні, треба знаходити підхід до кожного.
– Які навички та риси прищеплюють спортивні секції дітям?
– На першому місці є дисципліна. Я не дозволяю у себе на тренуваннях робити якісь «розборки» чи сваритись. Не можна цього робити і за межами тренувальної зали, у школі чи на гуртках. Якщо на тренуваннях трапляються конфлікти, то у них участь беруть всі. Я читаю виховну «лекцію», після чого кожен, навіть ті, що не були учасниками конфлікту, висловлює своє невдоволення. Ми всі міркуємо, як можна було вчинити у такій ситуації, шукаємо правильне вирішення конфлікту або думаємо, як його можна було уникнути. Згодом тиснемо один одному руку і продовжуємо тренування.
Друге – це те, наскільки дитина стає впевненою у собі та цілеспрямованою. У мене є один восьмирічний Іван Васильович, дуже маленький і худенький. Колись у садку з ним трапилась цікава ситуація. На нього напало троє одногрупників, малих хуліганів. Іван Васильович був у кепці Супермена і дав їм прочуханки. Коли няня розповіла про це мамі, то вона навіть не повірила, бо Іванковими противниками були хлопці на голову вищі та на шість-вісім кілограмів важчі. Коли я дізнався про цю ситуацію, то змоделював її на занятті: покликав Івана Васильовича та трьох сильніших суперників. Вони почали до нього зачіпатись. Іван Васильович їх одразу попередив, щоб не «наривались», бо той ходить на дзюдо і може дати відсіч. Вони, зрозуміло, як справжні хулігани не послухали. Тож їх побороли.
Це дуже показова ситуація, бо Іванко проявив свою силу, впевненість у собі, дисципліну і повагу до суперника. Міг же не попередити про те, щоб не лізли (Сміється).
Якщо говорити про особливості дзюдо, то у дитини розвивається гнучкість, координація, концентрація, спритність, баланс та імунітет. Через постійно мінливі ситуації у дзюдо в учнів розвивається тактичне мислення. Якщо обираєте спортивну секцію, то раджу спиратися на правило, про яке говорив Дзигоро Кано: неважливо, чи будеш ти кращим, ніж хтось. Важливо, чи будеш ти сьогодні кращим, ніж вчора.