– Із дітьми варто говорити про вибори і виборчий процес тоді, коли вони виявляють зацікавлення і питають. Як правило, діти починають питати про те, що бачать. Якщо батьки, сусіди, родичі, дідусі та бабусі обговорюють вибори і політику, то дітей це також буде цікавити. Якщо ні – то діти будуть про це дізнаватися в школі, від інших дітей, читати білборди і все ж ставитимуть питання. Мої діти почали ставити питання досить рано. Пам’ятаю, як донька спитала, чи вона виборець (так хотіла дізнатися, чи вона може брати участь у виборах). Просто в кожному періоді життя дитини потрібно говорити з нею тією мовою, яку вона розуміє. Це важливо, як із будь-якими іншими питаннями дітей. Прагнення пізнання потрібно підтримувати, бо так дитина розвиватиметься. Не втратити пізнавальний інтерес дуже важливо і для освітнього процесу, бо так діти будуть хотіти вчитися. Також це важливо з огляду формування громадянської позиції дітей. Ігнорування або незрозумілі відповіді применшуватимуть громадянську ідентичність дітей, знижуватимуть пріоритетність цієї сфери життя для дитини, а згодом громадянина. Діти не повинні відчувати, що їх ігнорують. Їм треба знати, що питання, які вони ставлять, важливі, що це важливо для їхніх батьків. Відомий психолог Еріксон вважав, що в дитини цінність довіри/недовіри формується у віці до трьох років, десь у цьому ж віці (до шестирічного) формується уявлення про справедливість. Але це ж і є ті цінності, які потім визначають довіру до інституційної системи держави, дають уявлення про справедливу діяльність державних органів тощо. Тому вже у досить ранньому віці дітям важливо пояснювати значення грошей, як формується бюджет сім’ї та громади, чому працюють дитячі садки. Громадянська освіта починається з дуже простих речей: чому тато і мама ходять на роботу? Для чого з’явилися садочки? Що таке Україна? Хто такий народний депутат? Однак важливо не навантажувати дитину спеціальними термінами, але підтримувати зацікавлення. Питання будуть залежати від того, які практики та цінності бачить дитина. Чи ходите ви голосувати? Чи обговорюєте вдома політичні новини, кандидатів? Чи ходите на зустрічі з кандидатами? Що більше ви це робите, то більше інструментів громадянської участі будуть знати ваші діти. Учні молодшої школи, середньої вже дізнаються більше і про інструменти, і про права та обов’язки. Зокрема, тому, що в школі обирають старосту, шкільне самоврядування, з’являється чергування. І тут питання про громадянську освіту дуже і дуже важливе. Нині мовиться про запровадження відповідних курсів, зокрема з громадянської освіти, з волонтерства. Але поки це буде належно впроваджене, багато залишається на відповідальності батьків. У цьому віці важливо говорити про права та обов’язки, показувати демократичні механізми на практиці. У тому числі те, як приймаються сімейні рішення, зробити дітей учасниками цього процесу. Уважно висловлюйте та вислуховуйте аргументи, проговорюйте важливість цілей, яких намагаєтеся досягти, адже це те, що вас об’єднує. У старших класах вже важливо говорити про основи політичної системи, базові політичні інститути, давати можливість впливового голосу там, де можна ухвалити колективне рішення. Щодо місцевого самоврядування, то тут дуже важливо, аби діти розуміли, що вони, їхні батьки, друзі і є громада, що вони – держава. Не хтось там, не якісь чужі, а ми! Тоді матимемо можливість формування справді наших органів влади. Для школярів важливі екскурсії в ратушу, можливість побачити робочий день депутата, поставити питання чиновникам. І це можна робити в будь-якому віці. Щодо політичних партій, то це ще одне об’єднання серед багатьох тих, які діти бачать досить часто (на зразок громадської організації, ОСББ чи релігійної громади). Тільки його відмінність у прагненні здобути владу. Важливо пояснити, чому люди об’єднуються в партію, не потрібно приховувати, що наші партії поки не такі ефективні. Навряд чи потрібно пояснювати критерії вибору, краще прогорювати їх разом із дітьми, дати їм можливість висловитися з цього приводу. Медіаграмотність – також нині дуже актуальне питання. Теперішні діти родом із цифрової епохи, вони однаково успішно живуть як у онлайн-, так і в офлайн-світі. Однак у цих світах стає щораз важче розрізняти «білі шуми» – цю навалу інформації, яка поширюється. І тут більш впливовими можуть бути однолітки, а не батьки. Тому так важливо працювати над медіаграмотністю з групами підлітків, розкривати особливості маніпуляцій, демонструвати їх на прикладах. У багатьох країнах громадянська освіта є шкільним предметом, який викладають відповідно до вікових особливостей дітей. Школярі вчаться формувати запит до міської ради на проведення заходу, дізнаються, з яких питань можна і потрібно протестувати, моделюють роботу представницьких органів, вчаться мистецтва дебатів. Чого не можна робити, обговорюючи з дітьми чи в їхній присутності виборчі баталії та персоналії? Тут спрацьовують звичайні етичні правила: не ображати політиків, не обговорювати особистості (подобається/не подобається), а ідеї, інструменти, те, про що говорить політик, не перебивати співрозмовника, поважати думку іншого і не вдаватися до образ. Гідність – ось найважливіше, що ми маємо зберігати і плекати у всіх цих розмовах.

– Гадаю, що вибори – це гарна нагода для громадянського виховання в родині, бо так чи так у теперішній момент бути аполітичним в Україні неможливо. Ти вболіваєш за того чи того кандидата, за ту чи ту політичну силу, обговорюєш це в родині, і навіть якщо не напряму це говориться до дітей, це безперечно на них впливає. Вони чують розмови дорослих, чують небайдужість батьків, їхні сумніви та очікування. На мою думку, це дуже добре, бо зростає покоління, яке відчуває, що може щось змінити. Це надважливо. Що губить громадянське суспільство? Байдужість і зневіра у своїх силах. А ми зараз маємо покоління з доброю освітою, чи не кожна дитина більшою чи меншою мірою знає іноземні мови, має доступ до різноманітних ресурсів. Молоді люди відчувають можливість змінювати цей світ, робити його кращим, будувати державу, впливати на процеси. Переконана, якщо вболіваєш за державу, то треба думати, кому ти її передаси через 10-20 років. А кому ж, як не своїм дітям? Тому маємо зробити все для того, щоб вони були свідомими, щоб вони любили цю державу, щоб не хотіли з неї втекти. А для того вони мають відчувати зміни, відчувати свою можливість впливати на процеси і, безумовно, свою відповідальність за неї. Мусимо завжди пам’ятати, що саме ми даємо дітям приклад ставлення до інших. Тому звичайна етика має бути присутня в усіх сферах нашого життя – в дискусіях про ремонт квартири, «ремонт» держави, про ту чи ту політсилу або окремого кандидата. Мене, наприклад, шокують моменти чорного піару, я завжди вважала його неприйнятним, навіть якщо вважала себе опоненткою того, на кого він був спрямований. Завжди треба старатися тримати межу і не опускатися до непристойності. Водночас треба окреслювати, пояснювати, чому та чи та ідеологія або особа є абсолютно неприйнятною, ворожою до держави. Меншим дітям це треба пояснювати, старші вже самі здебільшого розуміють і ставлять запитання, як сталося, що кум найбільшого ворога не тільки України, а й всього громадянського суспільства світу, який економічно і політично діє на шкоду державі та намагається заглушити свободу слова, засідає в парламенті України і отримує чималу зарплатню за рахунок наших податків. Тому треба пояснювати відповідальність за вибір, як і історичні та політичні причини, які призвели до цього, що небажання розібратися, зомбування, гібридна війна є причинами того, що в українському парламенті чимало ворогів України. Треба вчити дітей мислити критично і пояснювати: якщо, для прикладу, людина при посаді зробила дитячий майданчик чи дитячий садок, що це не досягнення, а її обов’язок, за це вона отримувала гроші. Однак, як показали останні вибори, дуже багато людей ведеться на примітивні прийоми, а якщо якийсь кандидат захоче грати лише за правилами мислячих людей, на жаль, він приречений на поразку. Тому мусить шукати підхід до різних верств і використовувати різні засоби впливу. Однак не можна переходити межу, вдаватися до маніпуляцій. Маємо розуміти причини наших невдач і проблеми нинішнього покоління, щоб говорити про це з дітьми, щоб вони вчилися на наших помилках. І це мають робити не тільки батьки – має бути державна освітня програма для дітей та молоді. Якщо в нас викладають етику чи основи здоров’я, то політична культура є запорукою здоров’я нації. То чому б не навчати цього в школі? Адже не всі батьки здатні добре все пояснити через свою освіту, зайнятість. У них вже є власний багаж – суб’єктивні міркування, особисті вподобання. Зрештою, є багато аполітичних чи розчарованих людей. Виборчий процес передбачає масовість, тому й освіта щодо нього має бути масовою, на державному рівні, як у всіх сильних державах світу.

– Вибори – добра нагода поговорити з дітьми про те, що таке демократія, громадянське суспільство, для чого ми обираємо владу і як це маємо робити. Батьки повинні розповідати про те, як має бути, і про те, як є, наголошуючи на важливості цих процесів для держави, для того, щоб ми мали своїх представників у владі, які відстоювали б наші інтереси. Треба пояснити дітям, що зараз ми маємо багато нових людей, нових облич, які пропонують своє служіння, себто вони працюватимуть для людей, для громади. А ми маємо вибрати саме тих, які не на словах, а на ділі, докладатимуть максимум зусиль, аби всім нам жилося краще. Тож дітям треба пояснювати, що всі ті обличчя, які ми тепер так часто бачимо, це люди, які хочуть представляти нас в органах влади і які від нашого імені працюватимуть для всіх – для міста, області, держави. Ми їм довіряємо певні повноваження, щоб вони для нас працювали. Потрібно також пояснити, якими саме є ці повноваження, що робить голова міста чи ОТГ, на що може впливати депутат. А наша відповідальність полягає в тому, щоб вибрати тих людей, які це робитимуть добре. Бо якщо ми зробимо необдуманий вибір і до влади прийдуть некомпетентні чи безвідповідальні люди, то ми всі будемо від того потерпати. Тож мусимо добре розібратися, хто є хто, який має досвід, які ідеї обстоює, а не тільки, що він обіцяє. Бо пообіцяти дуже легко, треба ще контролювати, як ці обіцянки виконує той, хто їх дав. На виборах до місцевих органів влади часто балотуються люди, яких ми можемо знати особисто, тож можемо зробити висновки, наскільки вони відповідальні. Зрештою, нині ми живемо у «скляному» світі, де про кожного є інформація в інтернеті, особливо про людей публічних, про місцевих активістів. А діти переважно вправніші за нас у пошуках інформації в мережі, тож я певен, що старшокласникам цілком можна доручити пошук інформації про того чи того кандидата – не тільки його передвиборчу програму, а й що про нього пишуть інші ресурси, чи їм можна довіряти, що сам він поширює на своїх сторінках у соцмережах не тільки нині, перед виборами, а наприклад, рік-два тому. І якщо він уже балотувався перед тим, якою була його програма, чи виконав він її. Можна разом із дітьми розглянути зібрану інформацію, обговорити її, подискутувати. Дуже важливо звернути увагу дітей, що важливі не так обіцянки, які дає кандидат, як цінності, які він сповідує. Адже цінності – це наші напрямні, вони визначають, як маємо діяти в тій чи тій ситуації. Тому дуже важливо, щоб цінності кандидата збігалися з нашими, щоб для нього святим було те саме, що й для нас. Коли батьки стають увечері на молитву, то діти бачать, що для батьків це важливо. Так само і з виборами: для дітей важливо бачити, що батьки беруть участь у виборчому процесі, що їм не байдуже майбутнє свого міста, села чи держави. Сім’я є маленькою моделлю суспільства, і в ній також можуть бути різні погляди, різні думки, в тому числі й щодо політичних уподобань. А дорослі можуть дати добрий чи поганий приклад політичних дискусій або баталій. Якщо в сім’ї є вболівальники різних партій, важливо поважати одне одного, дискутувати, а не ображати одне одного. Потрібно з повагою ставитися до різних кандидатів, тоді діти матимуть гарний сигнал, що повага одне до одного є першим принципом і загальним правилом взаємодії в суспільстві.

– Що таке виборчий процес, що таке вибори, чому вони важливі – про це потрібно говорити з дітьми, адже невдовзі вони також братимуть в них участь. У нас є урок громадянської освіти, присвячений демократії і демократичним процесам. Цікаво, що коли я проводила серед учнів опитування, чи важливо народитися в Україні, говорити українською мовою, брати участь у виборах, то була здивована, що більшість дітей відповіли, що брати участь у виборах не потрібно. Гадаю, це йде із сім’ї. Такі висновки діти роблять із розмов, які точаться поряд із ними. Потім ми обговорювали це питання і врешті дійшли висновку, що все ж таки брати участь у виборах дуже важливо. Які б вибори не були, ми в школі з дітьми говоримо про те, що на них треба йти, і батьки мають підтвердити це своїм прикладом. З дітьми треба говорити, бо політичну рекламу бачимо не тільки ми, а й вони. І ставлять запитання: хто це? Яка це партія? Батьки мають насамперед пояснювати, що партій є багато, що вони різні, представляють різні інтереси, ідеї, і утримуватися від оціночних суджень та упереджень. Нерідко можна почути «цей краде, а цей іде, щоб собі увірвати». Такі думки базуються на стереотипах, але насправді все далеко не так. Тому краще разом із дітьми пошукати в інтернеті інформацію, дослідити, ким є кандидати нині, що робили дотепер, чого досягли, як це в’яжеться з тим, що вони хочуть робити в тому чи тому органі самоврядування. Тобто показати дітям, що батьки обирають не «по приколу», як у нас буває, а роблять свідомий вибір, на що передусім зважають. І треба наголошувати, що на вибори треба йти не задля того, аби просто проголосувати, а тому, що це можливість змінити на краще своє життя, життя своїх дітей, школи, району, міста. Зі своїми дітьми я обговорюю різних кандидатів і політичні партії. І не тільки тепер, коли вони вже голосують. Ми це робили й раніше. А коли дитина запитує, чому я голосую за того кандидата, я ніколи не відмахуюся, бо, мовляв, мені так хочеться, бо кандидатка красива чи тому, що це моя знайома. Пояснюю: для мене ця людина означає такі і такі зміни в освіті, медицині, інших сферах життя, тому я її підтримую і певна, що вона робитиме реальні кроки. Батьки мають вчити дитину бути відповідальним громадянином, пояснювати, що не можна бути байдужим до того, що відбувається. Обговорюючи виборчий процес, батьки привчають дитину, що все треба обговорювати, бути активним, поважати права і погляди інших, а окрім того, шукати інформацію й аналізувати її. Це дуже хороший приклад – брати дітей на вибори. На жаль, цього року дати дітям такий досвід не вдасться через карантинні обмеження. Але дітям варто розповісти, куди ви йдете у неділю і чому. Дуже люблю в соцмережах переглядати фото з дітьми на виборах. Побутує думка, що не важливо, як ми проголосуємо, бо порахують так, як треба. Тому варто пояснювати, що це не так, що кожен може взяти участь у виборчому процесі – як член виборчої комісії чи як спостерігач, аби запевнити додержання закону, що це реальний шанс вплинути на наше майбутнє. Треба уникати узагальнень, грубощів і неповаги, навіть якщо та політична сила чи кандидат не викликає довіри. Негатив є, про нього також треба говорити, але без кидання речами чи поганими словами в певних кандидатів. Якщо не можете спокійно аргументувати, краще промовчіть. На уроці правознавства на запитання «Для чого існують закони?» діти часто відповідали: «Щоб їх порушувати». На жаль у багатьох дітей вже є стереотип, що в державі нічого не працює, що йти на вибори – марна трата часу. Певна, що в школі цього діти не чують. Тож батьки мають розуміти, що своїми вчинками, словами вони не тільки підривають авторитет держави, віру в демократичне суспільство, а й віру своїх дітей у краще майбутнє, в можливість змін.