Попри всі побоювання і тривоги, навчання у школах – за партами – таки розпочалося. Як організувати навчальний процес, кожна школа вирішувала сама: в одній діти мають всі уроки у школі, лише розведені в часі, в другій задля цього розпочали навчання у дві зміни, в третій для середньої і старшої школи запровадили змішане навчання: половина дітей вчиться у школі, половина онлайн удома. Деякі школи мають один день навчання удома, решту – в школі. Є класи, які довелося відправити на самоізоляцію. Окрім того, школи закриті для батьків, тому простежити, як виконуються вимоги щодо засобів безпеки та харчування в них, батьки можуть тільки зі слів дітей. Тож попри радість батьків, які навесні зіткнулися з проблемами онлайн-навчання, що діти нарешті мають змогу навчатися в шкільних класах, у них є чимало запитань щодо організації самого навчального процесу і не тільки.

«Львівська Пошта» у фейсбуці, в групі ГО "Батьківська рада Львівщини", звернулася до батьків з проханням розповісти, з якими проблемами вони стикнулися за три тижні навчального року. Дякуємо всім, хто відгукнувся! Серед батьківських клопотів як нові (щодо дотримання карантинних норм та якості онлайн-навчання), так і традиційні (щодо здавання коштів, харчування у школах, наявності підручників тощо).

Про те, як вирішити ці питання, як батькам, дітям та вчителям працювати конструктивно, яка ситуація в школах Львова, «Львівська Пошта» розпитала Зоряну Довганик, очільницю управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міськради.

– На сьогодні маємо заклади освіти, які переводять дітей на навчання з використанням дистанційних технологій. Нині це вже 29 закладів, з них два, які відучора перевели на дистанційне навчання учнів від 5-го до 11-го класів. Усі інші мають один-два класи, де є діти або педагогічні працівники, які захворіли на коронавірус. За минулу добу в нас є плюс 10 дітей і один вчитель, у яких підтверджений ПЛР-тестом діагноз Covid-19. Кількість постійно змінюється, бо хтось захворів, а хтось вже одужав. Ми постійно моніторимо ситуацію.

– Батьки мають розуміти, що мовиться передусім про безпеку дітей. Ми ж не можемо бути певні, що не є носіями недуги? Насправді працівники освіти виховані, відповідальні, і саме їм ми довіряємо наших дітей. Якщо мовиться про молодшу школу, то обов’язково учитель чи старшокласник заведе дитину до школи. Немає підстав хвилюватися, що щось буде не так. Якщо ж батьки хочуть перевірити, наприклад, якість харчування, то можна домовитися з керівником закладу, щоб двоє чи троє осіб могли зайти до школи і з’ясувати питання, які хвилюють. Але нема потреби, аби кожна мама чи тато заходили в приміщення школи. Це не тільки в нас такі обмеження – вони є по всій Україні.

– Ми отримали рекомендації головного державного санітарного лікаря, де мовилося, що гарячим харчуванням у школах мають бути забезпечені ті діти, для яких це визначене законом, а саме: діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти із особливими потребами, які навчаються в інклюзивних класах. Крім того, на рівні міста встановлені свої категорії: діти з малозабезпечених сімей, з багатодітних родин, діти, які навчаються в 1 – 4 класах. У тих рекомендаціях зазначено також: якщо школа не може забезпечити усіх гарячим харчуванням, може бути запропонована фасована продукція. Перед початком навчального року ми мали нараду з представниками Держпродспоживслужби, надавачами послуг, керівниками закладів освіти, де обговорили можливості організації харчування. Бо насправді в нас дуже великі школи, і шкільні їдальні не завжди можуть вмістити усіх, дотримуючись тих санітарних правил і норм: за столом може бути не більш ніж чотири дитини, відстань між дітьми – не менш ніж метр, між столами – півтора метра. Надавачі послуг координують свою роботу з керівниками закладів освіти. Мовилося й про те, що передусім мають бути проведені опитування серед батьків, як саме вони бажають організувати харчування. Тому є школи, де запроваджене змішане харчування. В них забезпечують дітей гарячим харчуванням і водночас пропонують фасовану продукцію. Вона має бути приготована відповідно до рецептурника, затвердженого Держпродспоживслужбою (це або старий рецептурник або ж рецептурник Євгена Клопотенка), але обов’язково має бути фасованою, не може бути відкритою. Окрім того, є багато шкіл, де батьки погодилися тільки на гаряче харчування. Там все організоване, як у попередні роки, з поправкою на нові рекомендації.

– Передусім мусить бути звернення батьків до дирекції школи, а вже тоді адміністрація укладає угоду з надавачем послуг.

– Звісно, носіння одягу зі собою є неправильним вирішенням питання. Місце для верхнього одягу має бути організоване. Не всюди є ставки гардеробника, бо якщо діти залишають одяг у гардеробі, то мусить бути людина, яка його пильнуватиме, а також стежитиме за порядком, у тому числі й за тим, щоб не було скупчень учнів. Тож за згоди батьків роблять або шафки, або одну загальну шафу, або просто дошки з вішаками для верхнього одягу і полички для змінного взуття в класних приміщеннях. А приміщення гардеробів переобладнують відповідно до потреб закладу. Та це питання однозначно має бути вирішене, щоб діти мали куди подіти речі.

– Незалежно від того, чи це молодші класи, чи старші (раніше від 8-го класу діти самі прибирали у своїх класах), прибиранням займаються прибиральниці. З міського бюджету дають 50 відсотків премії до посадового окладу прибиральників освітніх закладів за прибирання додаткових приміщень та дезінфекцію.

– Так. Коштом міського бюджету для закладів освіти були придбані мийні засоби та засоби дезінфекції, аби батьки нічим до цього не долучалися. Окрім того, ми вже передбачаємо, скільки ще знадобиться коштів, щоб докупити необхідні засоби, щоб їх вистачило принаймні до кінця 2020-го року. Тому не може бути жодних збирань грошей на мийні засоби – кожна школа отримала необхідні кошти, аби максимально забезпечити чистоту та дезінфекцію приміщень!

– Це категорично заборонено, і всі про це знають! І хоч попередній наказ про це не втратив чинності, ми ще раз скерували листа до закладів освіти. Мусимо обходитися тим, що є. Кожна школа має закладені в кошторисі певні кошти (це залежить від кількості учнів), які може спрямувати на вирішення тих чи тих першочергових проблем. Ніхто не може зобов’язати батьків щось купувати! А щодо ремонту приміщень, то нині це абсолютно неприпустиме – робити ремонт коштом батьків, адже країна в стані карантину. Батьки мають повне право відмовитися від здавання коштів. Водночас ми за прозорість: якщо хтось із батьків чи благодійників хоче допомогти школі, то має скерувати кошти у спеціальний фонд. Кожна школа має спецрахунок, відкритий у казначействі, він є на сайті навчального закладу, управління освіти. Тож якщо батьки бажають долучитися коштами для певної школи чи садочка, то можуть офіційно скерувати їх, зазначивши в платіжці, на які саме потреби вони їх переказують. Про жодну готівку не мовиться!

– Абсолютно. Воно ні до чого не зобов’язує. Навіть якщо на батьківських зборах прийняте рішення про збір коштів на якусь потребу, то долучається лише той, хто може. Це рішення не є обов’язковим для всіх, ніхто не може тиснути і вимагати грошей! А щодо телевізора, то нема жодної вимоги, що в кожному класі він має бути. Звичайно не всюди вдається оновити меблі так часто, як би того хотілося. Для молодших класів, які вчаться за програмою НУШ, є співфінансування з державного і міського бюджетів на оновлення матеріально-технічної бази. НУШ пропонує певну кількість коштів, крім того, 30 відсотків мають бути дофінансовані з місцевого бюджету. Львів дофінансовує 70 відсотків. Ми передбачаємо таку суму, щоб у клас можна було купити ноутбук. Але якщо ноутбук, наприклад, вже є, то школа визначає, що потрібне: інтерактивна дошка, друкарка тощо. Окрім того, на кожну дитину передбачені кошти на закупівлю парт і дидактичних матеріалів. Якщо ж парти вже є, то можна придбати шафки чи щось інше.

У кожній школі є кошти, на які можна придбати комплект парт або дошку. Але це вже рішення адміністрації, куди їх скерувати. Мудрий керівник щороку знаходить можливість оновити меблі в якомусь класі, і так поступово вдається оновити всі меблі у школі.

– Ми вже третій рік поспіль маємо НУШ, і їхні кабінети забезпечені технікою. У 2016-ому кожна львівська школа отримала комп’ютерні класи, і в 2017-ому чи 2018-ому були ще придбання техніки коштом як державного, так і міського бюджетів. Крім того, торік були виділені кошти, щоби провести до шкіл належної якості інтернет, зробити розводку по школі, аби були передбачені точки Wi-Fi, які можна було б поставити у різних приміщеннях. Тому якщо школа переходить на дистанційне навчання, дуже легко можна все організувати. Кожна школа має два-три комп’ютерні класи, пристрої з яких можна поставити в класах і нормально проводити навчання. Звичайно, ми не можемо кожному вчителеві поставити вдома комп’ютер чи ноутбук, але під час наради з керівниками закладів ті сказали, що можуть забезпечити кожному вчителеві можливість проводити онлайн-уроки. Кожна школа має від трьох до шести інтерактивних панелей, які забезпечені абсолютно всім. Якщо ж виникають зауваження чи проблеми, їх можна вирішити, звернувшись до дирекції школи. Коли розпочався карантин, у нас було чимало випадків, коли комп’ютери позичали не тільки вчителям, а навіть дітям додому, бо розуміли, що не кожна сім’я може собі дозволити купівлю комп’ютера. А оскільки зараз немає таких жорстких обмежень, як навесні, учитель може, і мав би, приходити до школи і звідти проводити онлайн-навчання.

– Близько 300 учителів зробили це до початку навчального року на курсах, організованих нашим Навчально-методичним центром. Понад 8 тисяч пройшли навчання на вебінарах. Зараз ми збираємо інформацію про людей, які хочуть пройти такі курси, і з жовтня такі курси діятимуть на постійній основі в пообідній час. Окрім того, керівники закладів освіти організовували навчання безпосередньо в школах.

– Керівник закладу освіти відповідальний за організацію процесу. І якщо є конкретні скарги, можна звертатися й до управління освіти, але передусім – до директора школи. Також хочу сказати, що не мусять бути zoom-уроки з усіх предметів. Школи вибрали собі освітні платформи. Це може бути Zoom, Google-classroom чи інші. Вони доступні, вчителі пройшли навчання. Один урок може бути в Zoom, другий – на Google-classroom. Для дітей нереально витримати шість-сім zoom-уроків. Вчитель дає пояснення чи відповідний ролик і завдання, яке треба за певний час виконати. Неприпустимим є навчання у Vibеr, бо це не освітня платформа. На рівні школи має бути вибрана одна чи дві платформи для навчання (ще може бути третя – для іноземної мови). Так простіше і учням, і батькам. Не може бути так, щоб кожен учитель працював на своїй платформі.

– Вони можуть бути присутні разом із дитиною, однак не можуть долучитися як ще один учень.

– Якщо є питання щодо роботи на освітніх платформах чи щодо роботи певного вчителя, треба передусім звернутися до самого вчителя і до керівника закладу освіти. Якщо питання не вирішується, якщо є якісь застереження, можна звертатися до управління освіти. Ми будемо контактувати з учителем і керівником, щоб діти отримали максимальну кількість знань і максимально добре був організований навчальний процес. Певна, що всі питання можна вирішити конструктивно.

– Загалом форму скасували. Але батьківська громада разом із учнями може прийняти рішення про шкільний дрескод, однак без примусу.

– Потрібно звернутися до керівника школи і напрацювати спільне рішення. Прийшли нові батьки, і з ними треба погодити, як будуть вбрані діти. Не можна нікого зобов’язати вдягатися так чи так. Завжди треба говорити про те, що не влаштовує, що турбує, передусім керівництву школи, а не нарікати у батьківських групах. Якщо будемо говорити, будемо чути одне одного, то зможемо вирішити всі питання. Навіть якщо школа зачинена для батьків, можна зателефонувати, провести онлайн-зустріч чи батьківські збори в Zoom. Ми постійно говоримо, що школа не повинна бути відокремлена від батьківської громади через карантинні обмеження. Батьки можуть впливати на вирішення тих чи тих питань, говорити про проблеми і пропонувати рішення.

– Група продовженого дня формується, якщо набрані 30 дітей. Мене дивує, коли з певного класу обирають в групу 10 дітей, як правило, пільгових категорій. Ніяких обмежень щодо кількості дітей у групах продовженого дня чи гуртках нема! Інша річ, що у вересні всі батьки записують дітей на групу продовженого дня, а наприкінці жовтня там перебувають п’ятеро-семеро дітей. Батьки мають чітко визначитися, чи справді їм потрібна група, чи буде дитина займатися там упродовж всього начального року. Якщо є багато батьків, які працюють і мають потребу, аби дитина перебувала в групі продовженого дня, то директор школи може звернутися до управління освіти про надання додаткової пів ставки.

– Підручниками забезпечує держава. З міністерства надходить інформація, які підручники схвалені до друку на наступний рік. З кожного предмета є доволі широкий вибір підручників, і вчителі мають нагоду ознайомитися з їхнім наповненням. Учителі самі обирають підручник, за яким навчатимуть, і дирекція школи передає нам інформацію про те, скільки яких підручників на наступний рік потребує. Не для всіх класів ми щороку отримуємо підручники. Приміром, цього року даємо замовлення на нові підручники для 3-го і 7-го класів. Щодо інших класів, якщо збільшилася кількість учнів порівняно з попереднім роком, то виділяємо невеликі кошти на придбання їх з місцевого бюджету. Цього року такі кошти пішли на закупівлю підручників для шкіл, які перейшли на українську мову навчання. Передовсім вирішуємо питання через книжковий фонд: бачимо, де є потреба, а де надлишок, і маємо можливість випозичити їх на цей навчальний рік. Якщо ж директор не зумів вирішити це питання оперативно, то батьки можуть деякі підручники придбати самі. Але не бачу в цьому особливої потреби, адже всі підручники є в інтернеті у вільному доступі, їх можна завантажити безкоштовно. Ще одна річ: не всі замовлені підручники ми отримуємо вчасно. Наприклад, із двох обраних підручників для 7-го класу з української мови наразі отримали лиш один.

– Уже немає обмежень, кожен учитель може замовити той підручник, який йому підходить, у тому числі й ті, які ми купуємо. Є серед них британські чи американські, схвалені міністерством. Всі школи підручниками з іноземної мови забезпечені, а якого автора – вирішує вчитель. А щодо комплектів, про які мовиться, тут має бути рішення батьків, учитель не може змусити! Тож якщо не всі батьки погоджуються купити певні комплекти, то є два варіанти. Перший – поділити дітей на групи так, щоб одні вчилися за своїми підручниками, а інші за шкільними. Другий – усі вчаться за наявними в школі. Але не може бути так, щоб дитина була без підручника.