До місця у страдецьких печерах, де постійно стікають краплі холодної води, а багато хто вірить, що це сльози Богородиці, вже півроку обмежено вхід

Дорога сюди починається о п'ятій­шостій ранку. З холодного повітря, ледь освітленого неба і молитви. Ті, хто має досвід прощ, знають, що початок шляху - один з її найбільших символів.

До Страдча, що лежить серед яворівських лісів, значно ближче, ніж до Зарваниці, Унева чи Крехова - відомих прочанських місць Західної України. Проте енергетика аж ніяк не слабша. Це старовинне село і відпустове місце лежить у розкішній місцевості - за сімнадцять кілометрів від Львова. Цей шлях сотні людей проходять пішки, завершуючи його Хресною дорогою у самому Страдчі, яку визнав своєю грамотою Папа Пій XI.

Біля храму розташований цвинтар, де є поховання з різних століть. Серед них також і могили о. Миколая Конрада та дяка Володимира Прийми, які загинули насильницькою смертю від рук енкаведистів. 26 червня 1941го вони повертались додому зі сповіді важко хворої жінки, але зустріли патруль. Їх жорстоко замордували. У 2001 році Папа Іван Павло ІІ під час перебування в Україні оголосив їх блаженними.

Окрім адміністратора храму, о. Івана Колтуна, у Страдчі ще два священики - о. Михайло та о. Володимир. У неділю та святкові дні до Страдча приїздять ще два­три священики, для сповідей і розмов, бо людей приїжджає щораз більше.

26 червня у Страдчі відзначатимуть річницю трагічної загибелі о. Миколая Конрада та дяка Володимира Прийми. Архієрейську літургію відслужить владика о. Святослав Шевчук.

"Те, що починається з Бога, у людей завершується горілкою і застіллям"

З якими душевними травмами сюди їдуть чи йдуть тисячі людей. Що найсильніше турбує їхні серця?

За словами о. Івана Колтуна, адміністратора храму, який служить у Страдчі вже шостий рік, дві найбільші проблеми сьогодні - це аборти і алкоголь.

"Зроблений один чи кілька абортів є важким гріхом, а тому людина навіть після сповіді відчуває, що він тримає її і не дає реалізуватися. Тому часто просить більшої покути, ніж просто молитва. І тоді я відсилаю її пройти Хресну дорогу чи пошити фелон, тобто докласти фізичних зусиль. Пройшовши це, людина починає розуміти, що Бог любить її і вона може замолити свої гріхи перед ним", - вважає о. Іван. На його думку, сенс такої прощі не тільки у молитві і очищенні духу, а, власне, і у фізичних випробовуваннях. "Тіло повинно перенести і легкий біль, і незручність, бо і воно грішить, і також мусить терпіти", - переконаний священик.

"Ще більша проблема з алкоголем, бо це наслідок родинного гріха і бере початки ще від козацтва. У ХІХ столітті митрополит Сембратович почав бити на сполох щодо алкоголізму українців. А зараз ця біда стосується 46 мільйонів українців. У селі, де занедбана церква, натомість стоїть три гарних бари. Конвертована валюта у селі - горілка . Те, що починається з Божого благословення - хрестини, шлюб - завершується навколо спирту".

Шість років тому в Страдчі щоп'ятниці стали служити літургію за всіх узалежнених, а о дев'ятій вечора молитися спільну вервечку. Другий рік поспіль страдчанські священики приймають присягу від людей, які складають її за своїх близьких, залежних від алкоголю чи гральних автоматів. Мати - за сина, дружина - за чоловіка, з обіцянкою, що протягом року вони не візьмуть до рота ні краплі алкоголю. Цього року так присягнули 360 людей.

"Мали одного разу дуже цікавий випадок, - розповідає о. Іван. Жінка взяла піврічну присягу за чоловіка, який пив. Проте це не допомогло. Вона була дуже розбита морально. Аж на Йордан, 19 січня, прокинулася у себе вдома і чоловіка не побачила. Прийшов він тільки підвечір і розповів, що зранку побачив Богородицю у вікні, після того поїхав до Страдча на молитву і пообіцяв там, що не питиме більше ніколи. Своєї обіцянки дотримується дотепер".

- Для мене це найбільші зміни. Те, як змінюється обличчя людей, як змінюються їхні душі, коли вони присягають за іншого. Мені здається це значно більшим чудом, ніж навіть фізичні зцілення, які у нас тут також трапляються, - розповідає о. Іван.

До цього мальовничого місця на відпущення гріхів йдуть багато узалежнених, хворих, а також одержимих злим духом.

- Тобто психічнохворих? - перепитую в о. Івана.

- Ні, власне, що ні. Ду­же часто розлади психіки і одержимість злим духом ототожнюють. І в наших психіатричних клініках більше тих, хто одержимий, ніж тих, хто насправді хворий психічно. Хоча різниця між цими залежностями очевидна. Той, хто у владі нечистого, може, й має подібні ознаки психіатричної хвороби, але така людина дуже різко реагує на ікону, молитву, хрест, Євангеліє.

Над такими людьми тут читають молитву і потім моляться за неї, після того, як вона залишає храм.

Те, що не знищили комуністи, донищать українці!

Саме у Страдчі - один із найстаріших печерних монастирів.

Ще півроку тому в ці печери, стародавній притулок монахів, який вони зробили частково власними руками, можна було зайти кожному. Сьогодні вхід можливий тільки на кілька метрів. Далі його обмежено. Чоловік, який наглядає за комплексом, відмовився назвати своє ім'я, проте пояснив нам, що заборону на вхід наклали тому, що десятки людей, які потрапляли сюди, поводилися просто поварварськи. "Доходило до того, що вони руйнували келії, збивали пісок, залишали надписи на стінах - і це все у святому місці! Те, що не зруйнували комуністи, донищать самі українці!" - обурено вважає він.

І справді - гірське сідалище з пісковику - місце єпископа, зменшилося за останні роки чи не удвічі. Таблички з проханнями "не ставити сумки", "не сідати" і "не лягати" чітко вказує на рівень культури у нашому суспільстві, якщо зважити, що до цих печер їдуть не тільки зі Львівщини, але й усієї України. Як і прохання на вході "не брати зі собою пісок з печер, бо зцілює не він, а віра в Бога"...

Саме у цих таємних, енергетично сильних піскових підземеллях, здається, можеш нарешті залишитися наодинці зі собою і скласти прохання про найсокровенніше. Холодні тіні стін, відсвіт свічок вимагають для самотності і молитви повної тиші. Натомість якоїсь миті раптом утретє чую регіт двох підлітків, який луною розходиться по печері. Камерність і символічність моменту розколюється миттєво. Ти вже не маєш відчуття святості, бо від цієї голосної присутності раптом здаєшся собі випадковим відвідувачем провінційного музею...

Потрапити у ці печери все ж можна, але тільки з дозволу священика...

Легенда і віра

За переказами, Страдч під час монголо­татарської навали був вщент спалений та зруйнований. Нападники спочатку пообіцяли, що село врятує кров монахів, і кинулися на них з ножами. "...Лемент піднявся угору та кликав про помсту до Неба. Він зранив Серце Пречистої Діви Марії, яка гірко плакала над своїми дітьми. Тоді зійшла Мати Божа на страдницьку гору, встала перед татарами з піднятими руками і мовила: "Не руш! Стіна!" Після тих подій в околиці монастиря поособливому відчутно опіку та присутність заступниці - Божої Матері Нерушимої стіни. Гору почали називати Страдницькою чи Страдецькою, а поселення, яке відновилося з часом, - Страдчем" (з книги "Знайди прихисток своїй душі на Страдецькій Хресній дорозі").

Сюди справді йдуть за великим полегшенням. Серед тих людей, кого я зустрічала протягом дня, часто траплялися такі, для кого, здається, ця Хресна дорога стала чи не єдиною надією. Але, напевно, це і є найбільший Божий дар - стільки терпіння - в одному недовгому людському житті...

Фото: Віталій Репушанський