58% українських жінок і 54% чоловіків підтримують цю ідею

Мій колега, телевізійний журналіст Максим Ощіпко, якому 31 рік, торік залишив роботу. Залишив через сина, появи якого на світ Максим з дружиною чекали довго і з нетерпінням. Перші два місяці малюком опікувалися обоє батьків, а тоді його виховання і розвиток стали щоденним обов'язком тата. На сімейній раді подружжя вирішило: у декретну відпустку піде саме він.

Хто співатиме колискові?

На таке "революційне", з погляду суспільних стереотипів, рішення було, за словами Максима, дві основні причини: поперше, у нього менша, ніж у дружини, заробітна плата, подруге, досвід у догляданні дитини. До народження сина Максимові доводилося частенько залишатися з племінником, яким опікувався в цей час від "а" до "я".

"Мені це подобалося - бути з малим. Бо з дітьми наповнюєшся позитивом, а крім того, набираєшся життєвого досвіду", - розповідає чоловік. І пригадує забавну ситуацію, коли прийшов у післяпологову палату до дружини, впевнено і спокійно взяв немовля на руки і раптом відчув, що на нього великими очима дивляться медсестри: "Це справді ваша перша дитина?" .

Через два місяці Максим залишився із первістком сам. З побутом частково допомагали батьки. "Звісно, без клопотів не обійшлося. По­перше, я звикав до того, що розпорядок мого дня має бути повністю підлаштований під режим малюка, і замість "драйву", який завжди переживав на роботі, я раптом опинився в ізоляції, - згадує татусь. - Тому кілька місяців я "входив" у цей стан, і це було зовсім не просто. Через півроку зрозумів, що настала криза жанру - з ранку до вечора, від понеділка до понеділка, щодня, щотижня, щомісяця - одні й ті ж клопоти, підгузки, прогулянки, годування. Почали сваритися з дружиною, цей період був дуже важким. В якийсь момент я зібрав речі й пішов з дому. Ми прожили окремо кілька днів. І цей час виявився дуже потрібним. Як тільки моя психіка відпочила, я раптом зрозумів, що не можу пригадати причину нашої сварки. Але що неймовірно потребую любові дружини, сина, хочу бачити їх і бути з ними..."

Проте попри ці прикрі моменти, через які проходить багато сімей, за словами Максима, значно важливішими переживаннями є можливість постійного спостерігати за розвитком малюка: "Ще вчора він лежав тільки на спині, а нині спробував перевернутися. Ця секунда, вона вже ніколи не повториться у його і твоєму житті, й від цього ти раптом відчуваєш такий прилив щастя, саме від того, що ти зміг і встиг це побачити. Найбільшу втому як рукою знімає. Перша усмішка сина, якого так любиш, його перше слово і крок - це чудові переживання. Цього не повторити".

- А якою була реакція друзів, колег, родичів на звістку про те, що ти йдеш у декретну відпустку?

- Різною. Але коли ти приймаєш для себе рішення, обґрунтоване відчуттям відповідальності за того, кого любиш, то реакція суспільства не має значення.

Зараз маленькому Всеволоду вже 1,2 року. Подружжя планує наступного року мати вже другу дитину, а згодом і третю. "Це наша з дружиною мрія - народити трьох дітей і, можливо, одну дитину ще й всиновити", - розповідає Максим.

Оскільки свого помешкання вони не мають, а купити квартиру дуже дорого, то передбачають, що зводитимуть власний будинок. Але розроблений за екологічно чистим "проектом".

Історію батьківського декрету розповів і Володимир Романчик. Доглядати сина він пішов, коли малому виповнилося 1,4 місяця. Дружина вийшла на роботу, а його якраз скоротили. Тож протягом трьох місяців він вживався у зовсім інший незнайомий простір.

"Мені було дуже складно. Це не був мій повністю добровільний вибір, просто так склалися обставини, дружина справді в ті місяці заробляла більше, а запрошувати няню ми не хотіли. Та через тиждень я відчув, що моя декретна відпустка є для мене новим досвідом. Я опинився у зовсім новому для мене світі - якщо дивишся на нього очима малюка, то цінності і твій світогляд поступово змінюються. Окрім того, я відчув тоді із сином особливий духовний зв'язок".

Саме на цьому зв'язку, який може сформуватися тільки під час близького контакту батька і малюка, наголошують психологи.

Сьогодні в європейських країнах дедалі більше чоловіків, причому реалізованих і самодостатніх, а не тих, кого життя викинуло на узбіччя, самі вирішують певний час виховувати дитину, тоді як мати працює. У декретну відпустку йдуть навіть перші особи західних країн, показуючи приклад своєму суспільству. В таких випадках у свідомості вибору сумніватися не доводиться.

Натомість у наших пострадянських суспільствах декрет батька сприймається як виняткова річ. І пояснюється радше слабкістю чоловіка і тиском жінки, як спосіб заховатися від реальності, а думка про те, що чоловік може абсолютно свідомо обрати "активне батьківство" у рамки нашої "суспільної оцінки" не вписується. Зрозуміло, що традиції, ментальна пам'ять витворюють міцні стереотипні форми, які не припускають іншого розподілу ролей, аніж жінка біля плити, а чоловік - в офісі. І дуже мало подружніх пар можуть вільно і самостійно визначити, що і кому насправді краще вдається в цьому житті. Цікаво, що за результатами кількох останніх соцдосліджень, на думку 58% жінок і 54% чоловіків, немає нічого поганого в тому, що батько йде в декретну відпустку. Водночас чоловіки відмовляються відвідувати лікаря з дитиною (90 %), вкладати її спати та контролювати режим дня (70%). З усіх батьківських обов'язків, як показали дослідження, чоловіки найчастіше вважають за краще забирати чи відводити дитину, скажімо, в дитячий садок. Рідше - допомагати їй виконувати домашнє завдання.

Очевидно, що звинувачувати у слабкості чоловіка, який добровільно погодився на декретну відпустку, тобто опіку і виховання власної дитини, просто абсурдно. Бо чим­чим, а слабкістю такий вчинок точно не є. Таке рішення - результат сили і зрілості, і ті, хто здатні на такий вчинок, заслуговують на підтримку і захоплення суспільства, а не осуд. І на "те, що подумають люди", можна просто не зважати. Думка сторонніх не може стати пріоритетом у людському житті, особливо в такій тонкій сфері, як камерність стосунків дитини і батьків.