До цього часу відчути дух свята і пережити радість від того, що «з нами Бог», нам допомагають

Римо-католицька катедраУспіння Пресвятої Богородиці, пл. Катедральна, 1

колядки, а також шопки, які стали традиційним атрибутом Різдва і до яких так люблять приходити діти, щоби попросити в Дитятка Ісуса здоров’ячка для мами і тата, братика чи сестрички, звіряють Йому свої мрії та бажання. Та й нас, дорослих, ця мініатюра Христового Різдва завжди зворушує, змушує застановитися: а що я приніс у дар новонародженому Цареві, яким я приходжу до нього в ці дні?

Традиція встановлення шопки на час свят прийшла до нас із Італії. Святий Франциск Асссізький, який дуже глибоко переживав таїнство Божого воплочення, після своєї подорожі до Святої Землі у 1223 році з благословення папи Гонорія ІІІ поставив першу шопку, щоби змістити акцент від світського святкування Різдва (ярмарків і частування) до внутрішнього переживання цього свята. Це актуальне і для нас сьогодні, коли ярмарки і частування також нерідко заступають велич і таїнство Різдва. Він спорудив ясла, поклав у них сіна, привів вола та віслюка, запросив до печери людей і проспівав фрагмент з Євангелія про Христове Різдво. Так святий Франциск хотів показати велику любов Ісуса до людини, вбогість, у якій Він народився, та упокорення, якого зазнав новонароджений Месія. Відтоді прості люди, захоплені ідеєю святого, почали встановлювати у храмах, на міських площах та у себе вдома невеличкі шопки – макети печери чи стаєнки, де, за переданням, народився Месія, уміщували в них фігурки Пресвятої Богородиці з дитятком Ісусом, святого обручника та опікуна Йосифа, вола, осла. Там могло бути й більше персонажів – царі, що принесли дарунки новонародженому, пастушки, які першими прийшли привітати Спасителя, вівці з ягнятками…

Уже через століття різдвяні шопки встановлювали по всій Італії, згодом ця традиція поширилася на всю Європу, а також на інші континенти. Прийшла вона і в Україну. Вже традиційно у Львові встановлюють загальноміську шопку перед ратушею. Є шопки чи не в кожному храмі Львова, а іноді й на площах перед церквами.

Найстаршою в нашому місті є шопка у Львівському катедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії. Їй приблизно сім десятків років. Традиційно її влаштовують у ніші собору, праворуч від головного вівтаря. Сорок пофарбованих гіпсових фігурок у шопці повернуті одна до одної обличчям. Найбільші мають півметра заввишки, а найменшими є

Храм Пресвятої Євхаристії (домініканський собор), пл. Музейна, 1

п’ятисантиметрові ягнята. Найбільша радість для дітей – кинути монетку в півметрову скульптурку ангела. Коли монетка падає всередину, голова фігури схиляється – так ангел, кланяючись, дякує за пожертву. Дорослі ж мають особливий пієтет до цієї шопки, адже приходили до неї ще маленькими, коли більшість храмів у нашому місті були зачинені.

У деяких львівських церквах також є шопки з історією, до яких приходять помолитися парафіяни з року в рік. А у церкві блаженного Климентія Шептицького (вул. Кривоноса) вже кілька років поспіль встановлюють особливу шопку, де Христос, який приходить у світ, представлений під видом хліба і розгорнутого Святого Письма. У храмі Пресвятої Євхаристії (домініканський собор), де до 26 січня триває фестиваль «Велика коляда», окрім власної шопки, встановили шопки, які є витворами учнів професійно-технічних закладів Львова.

Церква св. Андрія Первозваного, пл. Соборна, 3А

Є кілька шопок і у вітринах магазинів, однак, на жаль, значно частіше у святкових вітринах можна побачити оленів, Санту чи гірлянди з гостролиста, що є абсолютно чужим для нас. Як не прикро, але традиційна українська атрибутика Різдва, як-от дідух чи шопка, стали в нас рідкістю…

Дуже цікаву, справді українську за духом шопку цього року створив для Дому Франка львівський художник Роман Зілінко (фото на 1-й стор.).

А от у церкві Преображення Господнього в селі Скнилів, що за шість кілометрів від Львова, цього року з’явилися аж дві нові шопки – також дуже зворушливі і дуже близькі за духом, адже виконані в стилі традицій української іконографії. Ікони для шопки на подвір’ї церкви авторства Іванки Крип’жякевич-Димид, а змайструвала її родина Симотюків. Шопка ця виразно яворівська за стилем, навіть яворівську іграшку принесли для Ісусика. Шопку ж у самому храмі створили художниця Оля Кравченко та її чоловік Василь Каліцінський.

Шопка Олі Кравченко у храмі Преображення Господнього у с. Скнилів

Оля Кравченко розповіла «Львівські Пошті», що любить цікаві завдання, і навіть коли має просто намалювати ікону, то ускладнює собі цей процес, бо хоче, щоб було цікавіше, щоб це було щось нове. 

«Коли мені зателефонував отець Тарас Байцар, який не так давно став парохом на цій парафії, я дуже зацікавилася, – каже художниця. – При зустрічі він відразу ж сказав, що не буде втручатися у творчий процес. А коли є такі взаємини, така довіра, то набагато цікавіше працювати. Я зробила невеличкий ескіз – і отцеві сподобалося. А мій чоловік, інженер, уміє знайти просторове рішення. Це дуже велика допомога, бо художник може собі багато чого придумати, а коли тобі допомагає людина з інженерним складом мислення, це вдається втілити. Мій чоловік зробив так, що всі частинки шопки складаються як пазл: одне в друге заходить і створює єдине ціле. І коли поєднуються ці два підходи, то все дуже добре вдається. Я малювала, а чоловік продумував конструкцію – як зробити ґонту, парканчик, різьблення, підсвічування. Нам було цікаво, що з того вийде, бо все це було в розібраному стані. Ми дуже чекали моменту, коли це все зберемо й увімкнемо освітлення. І коли ми це зробили, то була якась казка, ми, грубо кажучи, кайфували від цієї роботи. А коли привезли шопку до храму і склали її, то побачили, що це сподобалося й пароху та людям. Відчуваю це піднесення дотепер. Не скажу, що все далося легко. Це справді дуже багато роботи – два тижні малювання від ранку до ночі, від ночі до ранку, але це дуже цікава робота, особливо її результат.

Шопка Іванки Крип’якевич-Димид на подвір’ї храму Преображення Господнього у с. Скнилів

Я зробила цю шопку в стилі свого малярства, свого іконопису. Якщо придивитися, то здається, що ожили мої ікони. Раніше я працювала реставраторкою, багато бувала в музеях, старих церквах, і це стало тим фундаментом, тою базою, щоб створювати щось своє. Що я люблю вносити в свої роботи, то це добро, тепло, хочу, щоб людина, поглянувши на них, забула про труднощі й неприємні ситуації в житті, щоб їй стало тепло на душі, щоб після цього їй все легше вдавалося, адже для всіх нас так важливо мати такі позитивні моменти. І що більше буде таких нагод, то краще. 

Гадаю, міський конкурс святкових декорацій, з умовою акцентування на наших традиційних атрибутах Різдва, не тільки зблизив би у співпраці підприємців та митців, а й подарував львів’янам і гостям міста нагоду відчути справжнє свято, побачити, яка багата наша традиція, що є по-справжньому гарне».