Малий бізнес в Україні: від ідеї до прибутку
Виготовлення фотозон, фотографія та вирощування лохини. Як жителі Львівщини знайшли свою нішу, чим довелось ризикувати та чому вони не шукають кращої долі за кордоном
Кинути роботу, яка набридла, та розпочати власну справу, мабуть, для багатьох є мрією. Особливо мотивують до цього люди, які мають свій бізнес, і виглядають такими успішними, щасливими. Здається, у них зовсім немає проблем, усе дається їм так легко.
Насправді за успіхом часто ховається багато невдач та постійні думки кинути цю справу. А ще варто розуміти, що той, хто починав свою справу, насправді ризикував. Була ймовірність, що його ідея провалиться.
Про те, кому все ж варто починати власну справу та не боятись ризику, «Львівська Пошта» запитала у Оксани Щур, яка виготовляє фотозони для дитячих свят, Зоряни Владики, яка займається фотографією разом із чоловіком, та Володимира Бориса, який вирощує лохину.
«Львівська Пошта» продовжує започатковану нову рубрику «Власна справа». Минулого тижня у матеріалі «Малий бізнес в Україні: від ідеї до прибутку» (№ 88 (2203) від 8 листопада 2019) ми писали історії трьох різних бізнесів: сумок Potynska, прикрас Gamine Birdie, а також ферми Cozy farm – як львівські підприємці розпочали свою справу, з якими труднощами їм довелось зустрітись та де вони шукали своїх перших клієнтів. Мовиться про пошиття сумок, виготовлення прикрас та власну козячу ферму.
Усі обмеження у нас в голові
Нині Зоряна та Василь Владики успішні та відомі у Львові фотографи. А почався їхній сімейний бізнес із захоплення Василя фотографією, який тоді й фотоапарата не мав, а фотографував просто на мобільний телефон.«У чоловіка була хороша камера на телефоні, він постійно фотографував комашок, рослини. Згодом наші друзі продавали свій професійний фотоапарат. Зрештою у нас не було аж такої гострої необхідності його купувати, але все ж ми вирішили придбати свій перший фотоапарат. Спершу фотографією захоплювався лише Василь, вчився фотографувати на мені. Згодом поступово я й сама захопилась фотографією. Тоді ми працювали на різних роботах, а фотографували виключно для себе. Згодом я пішла у декрет, народила сина, на якому ми й вивчали мистецтво фотографії. Закидали ці фотографії у соцмережі, людям сподобались наші роботи! Тоді почали з’являтися перші замовлення», – розповідає Зоряна Владика.
Згодом кількість замовлень збільшувалась, Василь почав розуміти, що фотографія приносить більший прибуток, аніж основна робота.
.jpg)
«Постало питання вибору: стабільна робота чи власна справа? Тоді я вже чекала на другу дитину, було важко усвідомити, що чоловік залишить не стільки оплачувану, але стабільну роботу. Однак фотографія приносила таки більший дохід, друзі підтримали нас, і чоловік звільнився. Василь витрачав багато часу на майстер-класи, цілими днями дивився різні відеоуроки, постійно вчився. Невдовзі чоловік почав долучати й мене до цієї справи, брав на свої зйомки, де я була його творчим натхненням. Він працював із фотографією технічно, а я вигадувала ідеї. Згодом і я почала «бачити» кадр. Тоді й почали працювати з Василем разом», – каже Зоряна.
Ще до декрету вона працювала у піар-агентстві, а тому знала основні принципи реклами, просування бренду. Саме ці навички допомогли їй згодом розвивати свою справу.
«Не скажу, що мені фотографія далась легко. Мусила багато працювати над собою. Звісно, чоловік підтримував, навчав мене. Лише за якийсь час помалу почало щось вдаватись. Ми з чоловіком як команда дуже добре спрацювались. Ми, мабуть, на роботі краще ладнаємо, аніж вдома з дітьми. Наразі складно, бо маємо багато замовлень. Зараз вчимось поєднувати роботу та сімейне життя, бо для себе також потрібно вміти знаходити час», – наголошує Зоряна Владика.
Просто вміти гарно фотографувати – сьогодні цього мало. Потрібно володіти ще й іншими інструментами, каже вона. «Фотографів зараз дуже багато, конкурувати важко. Нас із чоловіком запросили до однієї фотошколи, щоб ми поділились своїм досвідом. Спершу думали відмовитись, а згодом вирішили, що ми таки маємо що розповісти. Хоч займаємось фотографією відносно недовго, але уже встигли знайти своїх поціновувачів, клієнтів. Хочемо допомогти тим, хто мріє стати фотографом. Поділитись досвідом, підтримати, надихнути. Бо колись ми з чоловіком й самі так починали, нам теж було важко», – розповідає Зоряна.
Деякі клієнти Зоряни та Василя приїздять з-за кордону. «У нас багато клієнтів, які є українцями, але мешкають за кордоном, і приїздять до нас радше як туристи. Запитуємо їхні мотиви переїзду. Вони кажуть, що там легше себе реалізувати, більші зарплати, краще життя тощо. Однак мені здається, що всі обмеження у нас в голові. Мабуть, такі 
люди хочуть мало працювати і багато заробляти. Однак більшість успішних людей витратили багато часу, сил, нервів і грошей перш ніж стати справді успішними. В Україні є успішні люди, які власною працею досягли висот. Мені здається, якщо людина має ідею, готова працювати над її реалізацією, робити якісний продукт, то неважливо, у якій країні вона це робитиме. Насправді в Україні багато талановитих людей, прикро, що вони виїжджають працювати за кордон», – наголошує Зоряна Владика.
люди хочуть мало працювати і багато заробляти. Однак більшість успішних людей витратили багато часу, сил, нервів і грошей перш ніж стати справді успішними. В Україні є успішні люди, які власною працею досягли висот. Мені здається, якщо людина має ідею, готова працювати над її реалізацією, робити якісний продукт, то неважливо, у якій країні вона це робитиме. Насправді в Україні багато талановитих людей, прикро, що вони виїжджають працювати за кордон», – наголошує Зоряна Владика.З її слів, будь-яка справа, яку ви справді якісно робите, рано чи пізно принесе успіх та прибуток.
Ознайомитися із творчістю Зоряни та Василя Владик можна за посиланням.
Якщо робота до душі, то вона краще вдається
Маленька справа Оксани Щур із виготовлення фотозон почалась, коли її донечці мав виповнитися один рік. Тоді вона захотіла створити святкову атмосферу вдома.«День народження донечки випав саме на Великдень. До нас мало приїхати чимало гостей, тож вирішила якось прикрасити оселю. У інтернеті знайшла декілька ідей для оформлення, зробила фотозону з квітами. Усім родичам та друзям дуже сподобалось, і відтоді вони почали до мене звертатись, щоб я і їм щось таке змайструвала. Зараз найбільше радію з того, що коли пішла в декретну відпустку, то знайшла себе. У цьому мені допомогли мої діти та чоловік, який з розумінням ставиться до мого хобі, яке плавно переростає в творчу роботу», – розповідає Оксана Щур.
Жінці подобається оформляти саме дитячі дні народження, вона завжди прагне створити казкову атмосферу для кожної дитини.«Просто надути повітряні кульки – це банально, я ж намагаюсь зробити щось особливе. Саме тому не люблю повторюватись. Завжди розпитую у батьків тематику свята, а якщо її немає, то вигадую сама. Для мене важливо, щоб все було гармонійно. Торт, фотозона, піньята, одяг іменника мають відповідати тематиці. Коли все гармонійно, то і гості, і сам іменинник справді потрапляють у казку. Зараз мені дуже подобається робити декорації з великим квітами. Створювати казку не лише для малечі, а й для дорослих. Коли роблю такі декорації, то почуваюсь справжньою феєю», – каже Оксана Щур.
Оксана завжди ретельно готується до кожного свята, продумує кожну дрібницю.
«Завжди намагаюсь скласти фотозону вдома, щоб знати що і як розмістити. У цьому мені допомагає моя донечка, яка завжди є першою моделлю для моїх фотозон. 
Позиціоную свою роботу як паперовий декор, працюю виключно з папером. Щоб придумати ідею, купити, нарізати і наклеїти декорації потрібно щонайменше два тижні. Оскільки у мене двоє маленьких діток – Яринка, якій три з половиною рочки, і Яремко, якому півтора рочки – та чоловік, то мушу планувати роботу так, щоб і їм приділяти достатньо часу, і мати можливість займатись улюбленою справою», – розповідає Оксана Щур.
Позиціоную свою роботу як паперовий декор, працюю виключно з папером. Щоб придумати ідею, купити, нарізати і наклеїти декорації потрібно щонайменше два тижні. Оскільки у мене двоє маленьких діток – Яринка, якій три з половиною рочки, і Яремко, якому півтора рочки – та чоловік, то мушу планувати роботу так, щоб і їм приділяти достатньо часу, і мати можливість займатись улюбленою справою», – розповідає Оксана Щур.Вона неодноразово думала про те, чи варто цим займатися, але припинити важко. «У мене в голові постійно з’являються нові ідеї. А коли кажу собі «все, досить, не варто більше цим займатись», то у цей момент хтось телефонує і замовляє фотозону. Наче знак якийсь, що не варто залишати мені цю справу», – каже Оксана.
З її слів, щоб по-справжньому досягти успіху в своїй ніші, потрібно постійно працювати і ставити перед собою мету. «Потрібно чимось жертвувати, іноді навіть дорогими та рідними людьми. І дуже важливо, щоб рідні підтримували та ставились із розумінням. 
Коли так є, тоді не виникає зайвих думок, чи варто цим займатися, а навпаки – додає більше впевненості, що ви на правильному шляху до своєї мрії», – наголошує Оксана Щур.
Коли так є, тоді не виникає зайвих думок, чи варто цим займатися, а навпаки – додає більше впевненості, що ви на правильному шляху до своєї мрії», – наголошує Оксана Щур.Стосовно заробітку, то все повинно бути в комплексі. Якщо займаєшся тим, що не подобається, то така справа демотивує, виснажує та пригнічує. «Коли ж любиш свою роботу, то мотивуєш і запалюєш людей довкола себе! Ростеш, радієш і насолоджуєшся життям, роботою, усім світом! Звісно, коли улюблена справа ще й приносить добрий заробіток, то це мотивує до більших звершень. Якщо робота до душі, то вона й вдається краще», – каже Оксана.
З її слів, в Україні легше почати свою справу, ніж деінде. «Тут ви знатимете всі особливості і специфіку ринку, вподобання потенційних клієнтів, а також мову та ментальність. Неабияк важливо якісно презентувати свою роботу. Це має велике значення! Колись мій друг сказав: «Уяви собі карту України, яка зроблена з пазлів. Коли вони всі на місці, то вона досконала. А тепер уяви, що один із тих пазлів – ти. Чи буде вона досконала, коли тебе не буде на місці?». 
Ці слова настільки закарбувалися у моїй пам’яті, що у мене навіть думки шукати кращої долі за межами України немає! Я народилася і виросла в Україні, народила своїх діток тут і надалі буду робити все, щоб жити та працювати тут. Щоб я, мій чоловік і мої діти були на своєму місці та робили Україну досконалою!» – наголошує Оксана Щур.
Ці слова настільки закарбувалися у моїй пам’яті, що у мене навіть думки шукати кращої долі за межами України немає! Я народилася і виросла в Україні, народила своїх діток тут і надалі буду робити все, щоб жити та працювати тут. Щоб я, мій чоловік і мої діти були на своєму місці та робили Україну досконалою!» – наголошує Оксана Щур.З її слів, якщо чогось хочеш, то краще зроби і шкодуй. Це краще, ніж потім жалкувати, що не зробив. «Цим постійно і керуюся. Не вийде – буду спокійна, що хоча б спробувала!» – наголошує Оксана.
Ознайомитися із творчістю Оксани Щур можна за посиланням.
Власна справа – це формат життя, у якому немає стабільності
Володимир Борис вирощує лохину разом зі своїми двома братами. Коли колега познайомив його з цією культурою, то Володимир саме шукав можливість для відкриття власної справи. Тоді й зрозумів, що хоче спробувати вирощувати лохину. «Насправді лохину важко вирощувати. Лише переймаючи досвід у колег та вивчаючи технології садівництва, нам таки вдалось відкрити свій бізнес. Звісно, не відразу, а поступово, вкладаючи гроші та розширюючи територію, на якій вирощуємо ягоди. Стосовно труднощів, із якими довелось зіткнутись, – це відсутність яких-небудь знань про лохину. Це нам коштувало багато грошей і часу. Вирощувати лохину набагато дорожче і важче, аніж, наприклад, малину. Довелось заручитись підтримкою родичів та друзів, які позичили нам гроші. Решта проблем – це технологічні ризики, які ми подолали», – розповідає Володимир.
Наразі в Україні відкрити власну справу не так важко, як здається на перший погляд. Варто розуміти, що будуть і невдачі, і згодом буде успіх. Важливо сформувати навколо себе коло людей, які зможуть порадити щось та підтримати.«Окрім вирощування лохини, я також займаюсь арт-бізнесом. Сам я художник, тому мені цікаво розвиватись у цьому напрямі. Стосовно лохини, то починав цю справу, бо мав досвід у садівництві, мені це подобалось. Також був зацікавлений цією культурою, бо ще донедавна вона була чужою для нас. Вважаю, що більше любиш свою справу, то більше зароблятимеш. Це закон бізнесу. Більше шансів отримати і матеріальний, і психологічний успіх у тій сфері, яка подобається. Саме в такій сфері більше хочеться розвиватись, вкладати туди сили і гроші», – розповідає Володимир Борис.
На допомогу держави чоловік не чекає. Мовляв, ніякі субвенції його не цікавлять, потрібно розраховувати тільки на себе.
«Людям, які хочуть розпочати власну справу, раджу насамперед добре подумати, чи воно того варте. Бо власна справа – це зовсім інший формат. Одна справа – ходити кожен день на роботу, отримувати завдання і мати стабільну заробітну плату. І зовсім інша – вкладати свої гроші, ризикувати, витрачати увесь свій час на проєкт, який може й не принести прибуток. Тобто не кожен може витримати такий темп, це психологічно важко. Власна справа – це формат життя, у якому немає стабільності. Ти повинен постійно підлаштовуватись, вчитись, розвиватись, ризикувати», – наголошує Володимир.
Якщо ж ви оцінили всі ризики і готові відкривати власну справу, то нині не є проблемою навчитися, здобути певні знання.«Необов’язково вступати до вишу і витрачати п’ять років свого життя. Нині є безліч курсів, навіть безкоштовних. Якщо людина твердо вирішила стати підприємцем, то варто також сформувати правильне середовище. Навколо вас повинні бути люди, які надихатимуть, навчатимуть та підтримуватимуть. Насправді середовище відіграє важливу роль. Ну і найважливіше не боятися! Якщо вирішили відкрити свою справу, то не вагайтеся, навіть не думайте відмовлятись від своєї мрії! Обов’язково прийде успіх, але й провалів перед тим не уникнути. До цього потрібно бути готовим», – наголошує Володимир Борис.
Перед тим, як відкрити власне господарство зі вирощування лохини, Володимир думав емігрувати у Францію. Нині він радіє, що тоді вирішив залишитись на батьківщині.
«Тішусь тим, що маю. В Україні важко вести власну справу, але є певні переваги. Якщо бути відвертим, то в нас багато можливостей, яких немає у Європі. Звісно, за кордоном більш доступні кредити, менші процентні ставки тощо. Однак разом із тим там практично кожна ніша зайнята, тому вклинитись у якусь із них ну дуже важко. Потрібно бути дуже оригінальним, щоб запропонувати якийсь унікальний продукт. До того ж у Європі підприємці отримують малий прибуток. В Україні ж все зовсім по-іншому. У нас дике поле, дикі умови, але водночас у нас можна заробити. Скажімо, якщо в Україні ти отримуєш прибуток розміром 35%, то ти невдаха. Тоді як у Європі прибуток 15% вважається хорошим показником», – розповідає Володимир.З його слів, також важливим є психологічний фактор. «Із кожним роком дедалі більше усвідомлюю, що я українець! Усі мої друзі, родичі також є українцями. Я цим пишаюсь, тож хочу розвиватись на батьківщині», – наголошує Володимир.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
