Рівно шоста ранку, хочеться спати, але попереду мандрівка на традиційний осінній польсько-український туристичний форум журналістів, який цього року Закордонний осередок Польської туристичної організації у Києві проводив у Варшаві та Лодзі. Отож, вмощуюся в літаку з надією ще поспати, але дарма – о 6.05 літак авіакомпанії LOT приземляється на Варшавському летовищі ім. Шопена. Насправді політ тривав годину і п’ять хвилин. Але через різницю в часі годинник довелося переводити лише на п’ять хвилин.

Описувати Варшаву, думаю, не потрібно. Певно, більшість читачів бували, може, й не раз, у цьому прекрасному місті над Віслою, яке після Другої світової війни лежало в суцільних руїнах. Поляки ретельно відбудували свою столицю за старими фотографіями і картинами. Отож, замість того, щоб розповідати про варшавську “старувку” (Cтаре місто) – всі ж бо знають, що краще побачити все на власні очі, аніж читати чиїсь дописи – порадимо майбутнім туристам два цікаві варшавські музеї.

Від 2014 року в Муранові – центрі колишнього єврейського кварталу на історичній території Варшавського гетто – постав суперсучасний Музей історії польських євреїв Polin (так на івриті звучить назва Польщі). На даний час це найдорожчий музей у Європі! Спорудження будинку за проєктом фінських архітекторів на чолі з Райнером Махламякі та облаштування експозицій обійшлося у 80 млн EUR, половину з яких зібрали самі поляки, ще 40 млн EUR надав уряд Держави Ізраїль. У 2016 році Polin отримав статус Європейського музею року.

Реконструйоване склепіння і біма Гвоздецької синагоги в Музеї історії польських євреїв Polin

Експозиція включає мультимедійні розповіді з інтерактивними інсталяціями, картини, усні історії. Вісім галерей відображають тисячолітню історію єврейської громади в Польщі, майже повністю винищеної нацистами в роки Другої світової війни, під час якої чисельність єврейського населення скоротилася від майже 3,5 млн до 300 тис. осіб.

Надзвичайно вражаючою є реконструкція стелі та біми (підвищене місце в синагогах, на якому розміщується кафедра для читання П’ятикнижжя. – “Львівська Пошта”) дерев’яної Гвіздецької синагоги XVII століття. Сама споруда, що була в Коломийському районі на Івано-Франківщині, згоріла під час Першої світової війни, але її елементи відтворили за оригінальними ескізами та фотографіями XIX століття.

Зал “На єврейській вуличці” є справжньою брукованою вулицею всередині будівлі. Можна зайти в аптеку, на залізничну станцію, посидіти в кінотеатрі, де на екрані показують чорно-білий фільм. Межа між сьогоденням та історією стирається – ти ніби насправді блукаєш реальним єврейським кварталом.

Але чому не видно самих євреїв? Зала “Голокост” – страшна і гнітюча. Стіни завішані оригінальними наказами часів війни, на яких польською і німецькою євреям обіцяють розстріл за найменшу провину, з динаміків звучить грізне Halt!, вибиратися доводить через сходи, де на кожній сходинці – назва вулиць, які колись входили до Варшавського гетто і мешканці яких були майже до ноги знищені.

Дві корисні поради: по-перше, будьте готові, що на вході доведеться пройти таку саму перевірку, як і в аеропорту (з металорамкою і перевіркою сумок). Що вдієш, ще досі не перевелися люди, готові завдати євреям будь-якої шкоди. По-друге, візьміть на рецепції аудіоплєєр з українським записом. Користуватися ним дуже просто: кожен експонат позначений цифрами, натиснувши які на плєєрі, можна прослухати відповідну інформацію українською.

Ідемо далі. Наступний пункт значно веселіший – Музей польської горілки у приміщенні давнього Варшавського заводу з виробництва горілки Koneser. У міжвоєнні роки тут винайшли рецепти таких знаних марок польської оковитої, як Wyborowa чи Luksusowa. Інтерактивна експозиція музею дозволяє ознайомитися з еволюцією технології виробництва, з традиціями і звичаями, пов’язаними із вживанням цього улюбленого і поляками, і українцями трунку. А на завершення – найцікавіше. Як і на кожній пристойній дегустації напитися не вдасться (дадуть потягнути лише три маленькі келишки), зате порівняти смаки різних горілок можна. Ту, що найбільше припаде до смаку, є змога придбати в крамниці при музеї.

Після дегустації дві години переїзду до Лодзі минають непомітно. До початку ХІХ століття це було фактично велике село (хоча й засноване ще в XIII столітті). Усе змінилося, коли в 1824 році тут постала перша ткацька фабрика. Колись сонне містечко перетворилося на центр ткацької промисловості в Польщі у 1839 році, коли фабрикант Людвік Ґеєр побудував величезну прядильню з паровою машиною аж на 60 кінських сил. Відтоді місто отримало прізвисько польський “Манчестер”.

Бавовну на фабрики в Лодзі везли з усього світу, найбільше – з-за океану. Але коли в США почалася громадянська війна, польські фабриканти переключили свою увагу на Середню Азію (Лодзь після Третього поділу Речі Посполитої в 1795 році була захоплена Російською імперією). У Казахстані та Узбекистані підприємливі поляки скупили величезні бавовняні плантації.

Фабриканти з Лодзі Людвік Ґеєр, Кароль-Вільгельм Шайблер та Ізраель Познанський були справжніми олігархами, розбудувавши величезні промислові комплекси, які тут досі поважно іменують “імперії”. Друга світова війна не оминула місто. Найбільше, як і в цілій Польщі, постраждала єврейська громада. Тутешнє гетто було одним із найбільших у країні, причому його в’язні до останнього сподівалися на порятунок, адже й далі працювали на ткацьких фабриках, які забезпечували вермахт уніформою. Та не склалося… Із наближенням радянських військ німці оголосили “остаточне вирішення єврейського питання”. До нацистської окупації в Лодзі жили 230 тис. євреїв, які становили третину населення міста, після війни їх залишилося лише близько 900. У Лодзі є так званий загублений район. Нині це парк, висаджений після війни на місці колишнього гетто. Колись це був жвавий квартал, де буяло життя, від нього не залишилося абсолютно нічого.

Ревіталізація – повернення до життя

Наступи на Романа Поланського