– Успішний учитель сьогодні – це вчитель із добре розвиненими гнучкими навичками, який завжди готовий учитися і змінюватися. Такий учитель дасть раду з новим поколінням дітей. Уже близько 20 років працюю за методикою «Лицем до дитини». Це інтерактивне навчання. Дитина навчається в постійному спілкуванні, в русі, в зв’язку одне з одним. Це постійний діалог учителя з дітьми, дітей з дітьми, коли діти відшуковують нові теми. Переконана, що вчитель має ставити дітям більше запитань, а не давати готові відповіді, має створювати нагоду для пошуку нових знань. Дитина мусить знайти необхідну інформацію сама. Це набагато важливіше. Має дійти до поставленої мети самотужки. У мене на уроках діти не вчать правил, вони самі їх виводять. Я маю лише підвести їх до того, аби вони зауважили якусь закономірність і зуміли сформулювати правило граматики чи математичний закон. Тоді вони набагато краще його запам’ятають. Учитель має давати не просто інформацію, а вміння працювати з нею, тому учні проводять досліди, мають дуже багато практичних завдань. Потрібно запитувати дітей, що вони хочуть почути, на які теми поспілкуватися, про що довідатися більше. Робота за запитом дітей дуже важлива! Я вже 10 років працюю за методикою «Від тексту до букви». Одного дня мені стало нудно навчати дітей читання за букварем, бо, на мою думку, це їм не цікаво. Щоби дитина навчилася читати традиційним методом, тобто спершу вчила букви, має минути певний час, за який вона втрачає бажання вчитися. А коли дитина вчиться за методикою «Від тексту до букви», то з першого дня може відтворити два-три слова. Це викликає в неї бажання навчатися далі і творити далі. Завдяки цьому методові діти дуже добре навчаються вчитися і не втрачають цього бажання впродовж свого шкільного життя і, сподіваюся, впродовж свого подальшого життя. Я це бачу у своєму 6-ому і своєму 10-ому класах. Щоб діти хотіли вчитися, їм треба показати на практиці, навіщо їм це потрібно. Наприклад, читання є необхідною умовою отримання будь-якої інформації: щоб прочитати задачу, текст у підручнику, якесь оголошення чи інструкцію. І це не щось надскладне, нудне, що треба робити тому, що треба. Це те, що справді цікаво! Часто приношу нові дитячі книжки, відвідуємо бібліотеку, спілкуємося з письменниками. Так на практиці доводжу, що книжка є потрібною і цікавою. Щодня маємо 15 хвилин читання у класі. Це теж дуже багато дає, бо з часом ці хвилини «переростають» у книжку, яку ми прочитали разом, наприклад, за місяць. Так діти бачать, що в цьому нема нічого складного. Допомагають і книжечки для легкого читання, які є в практиці методу «Від тексту до букви». Це дуже добре впливає на сприйняття дитиною книжки. Бо дитина за короткий час може побачити результат, впевнитися у своїх силах. Надзвичайно важливим є розуміння змісту, а не просто прочитання. Низка вправ на аудіювання допомагає побачити, як дитина зрозуміла прочитане. Дуже багато таких вправ я розробляю сама. Перед тим, як починається навчання, проводжу збори-тренінги із батьками, на яких розповідаю, в чому полягає ця методика, показую фотографії з попередніх років. Батьки переважно не проти, але завжди є прихильники традиційного навчання, які дуже дивуються, чому дітей не вчать так, як вчили їх. Та коли бачать успіхи своїх дітей, то це найкращий аргумент, що вчитися можна по-різному. Найбільше надихають успіхи й зацікавлення дітей. Коли бачу їхнє бажання вчитися, бачу вогник у їхніх очах, хочеться творити щось нове. Коли вони прибігають до школи, коли запитують, що в нас нині буде нового-цікавого, то хочеться, щоб вони закріплювали свої успіхи й досягали нових.

– Учитель має бути майстром свого предмета, добре підготовленим фахівцем. Він повинен мати підхід до дітей, вміти з ними працювати. У нього має бути широкий кругозір, і культурний також. Бути освіченим і постійно самовдосконалюватися. Натомість учитель не має права говорити і вважати, що він усе знає краще. Це часта помилка! Учитель повинен працювати нарівні з учнями і водночас бути більш фаховим, обізнаним у тому, про що їм розповідає. І, звичайно, мати сталеві нерви – без цього ніяк. Учитель не тільки вчить, але й виховує, найперше власним прикладом. І якщо він особистість, то діти будуть тягнутися до нього. Окрім цього, вчитель має вимагати від учнів роботи. Бо якщо вони не навчаться працювати над матеріалом у школі, то потім їм доведеться це надолужувати в житті. Якщо діти проходять хорошу школу, в широкому розумінні цього слова, то для них це великий і важливий життєвий досвід. Бо виховує не тільки учитель, але й колектив, сама школа. Ще Гете казав: «Якщо ми вимагатимемо від учнів бути такими як треба, то вони стануть такими, якими можуть стати». У школі відбувається становлення людини. Звичайно, не тільки в школі, але вона може допомогти в цьому становленні. І тут учитель може як допомогти, так і зіпсувати. Або буде просто нейтральним. Бажано, щоб люди, які прийшли у школу, навчилися думати, мислити і вчитися – це їм максимально допоможе в житті. Учитель може бути авторитетом, може бути прикладом, але, думаю, це не обов’язково. Цілком достатньо, якщо він просто буде добросовісним, виконуватиме свою роботу, буде доброзичливим, розумним і виваженим. Це, власне, все, що треба. Бо пересічний учитель не повинен бути бозна-ким. Так, трапляються дуже добрі вчителі. Діти таких запам’ятовують, а вчителі цим дітям дуже допомагають. Мої учні, до прикладу, більше пам’ятають те, що я їх навчив їздити на лижах. Ми ходили в походи, в гори, обходили всі Карпати. Для багатьох із них я, мабуть, був прикладом, принаймні вони це мені кажуть досі, хоча минуло вже 30, 40, 50 років від часу їхнього навчання. Ми досі охоче зустрічаємося, маємо спільні спогади. Але бути прикладом теж не обов’язково. Є вчителі-«сухарі», які чітко і зрозуміло відчитують свій предмет, але діти їх запам’ятовують на все життя, навіть якщо цей предмет їм ніколи в житті не знадобився. Бо як би там не було, це дає людині імпульс в житті, розширює кругозір. Взагалі всі, з ким ми зустрічаємося, можуть бути нашими вчителями, якщо пощастить. Я закінчував сільську школу, вчився у ній з першого по одинадцятий клас. Це було дуже давно, але я й досі добре пам’ятаю свою першу вчительку, всіх своїх учителів, директора. Пам’ятаю нашу прекрасну бібліотекарку, бібліотекаря сільської бібліотеки, який пускав мене у книгосховище, де я знайшов багато прекрасних книг. У нас був чудовий учитель фізкультури, з яким ми на досить високому рівні проходили всі спортивні дисципліни, опановували всі спортивні снаряди. Сам він мало що міг нам показати (усміхається), але добре пояснював, як треба робити, і ми навчилися! У нас були видатні спортсмени, ми любили спорт. Історик розповідав нам про свої воєнні походи, і це був кращий підхід до вивчення історії (усміхається). У нас була прекрасна вчителька географії, яка була просто закохана в Китай і розповідала нам стільки всього про цю країну, про всякі чудеса, що я й досі пам’ятаю. В нас узагалі всі вчителі були чудові, чимало у нас вклали. Хоч це була сільська школа, в ній була добре обладнана хімічна лабораторія, де ми проводили чимало різних дослідів. А у фізичній було багато всякого обладнання, навіть якісь трофейні радіостанції. Добре пам’ятаю учителя музики і вчительку малювання. Наші вчителі були добросовісні, спокійні, виважені, доброзичливі. Думаю, що школа дала мені хороший заряд на все життя. Потім, в університеті, я також мав чимало хороших викладачів. Одні навчали нас за планом, до інших я ходив, бо розвідав, що вони дуже цікаво викладають матеріал. Думаю, вони також зробили багато для того, аби я став таким як є. Маю сказати, що й книжки є хорошими учителями, бо сильно виховують. Якщо правильно їх підібрати, то можна натрапити на цікаві речі.

– Як каже один із найвідоміших дослідників освітніх систем Андреас Шляйхер, успішні вчителі та керівництво шкіл – наріжний камінь побудови успішної школи. В своїй книзі «Найкращий клас у світі» він неодноразово повторює, що найкращі вчителі ті, які вірять, що кожен учень може вчитися і досягати високого рівня. Такий учитель розуміє, що діти йдуть до результатів у різному темпі, різними шляхами, для різних дітей і різних класів необхідні різні підходи. Але всім дітям незмінно потрібна віра в них і підтримка! Сучасний учитель постійно вчиться і вдосконалюється, розуміючи, в наскільки мінливому світі ми живемо. І ще одне, на чому неодноразово наголошує Андреас Шляйхер: успішний сучасний учитель, з одного боку, достатньо незалежний в судженнях і педагогічних рішеннях, а з другого – працює в постійному партнерстві з іншими учителями своєї школи: найкращі результати і найкращу атмосферу мають ті школи, де вчителі радяться один із одним щодо методів навчання, діляться досвідом, вчаться у кращих колег і підтримують молодших! Можу також додати думку свого сина-підлітка: хороший сучасний учитель – той, хто не лише добре знає свій предмет, а й сам є цікавим як особистість, з ним (чи з нею) є про що поговорити. Сучасним дітям це надзвичайно важливо.

– Як на мене, сучасний учитель має бути найперше креативним, вміти підлаштовуватися під дітей, адаптуватися до різних ситуацій, приймати нестандартні рішення. А ще розуміти, що оцінювання стає вторинним. Не треба вимагати такого оцінювання, яким воно є зараз! Перш за все маємо розуміти, що ростимо дітей. Саме нашим українським педагогам не потрібно приносити свої сімейні проблеми на роботу – вони мають вміти адаптовуватися до непростих ситуацій у своїй родині. Треба критично ставитися до всього, перш за все до себе. Важливо також не пов’язувати свою професійну діяльність з фінансовою складовою – дітям це не цікаво. Як дати дітям практичні знання, які знадобляться їм у житті? Найперше треба пов’язувати свій предмет із практичною діяльністю, особливо на класних зборах. Будь-яка задача, завдання – це не щось аморфне, незрозуміле. Не треба розказувати про дивні космічні штуки, чужопланетян, нереальні речі. Варто завжди наводити дітям приклади з життя, щоб уже після школи учень міг ці знання та вміння застосувати (до прикладу, оплатити свої рахунки). Моє життя з часів навчання у школі таки трохи змінилося. Коли я був учнем середньої школи, відверто кажучи, не дуже любив своїх учителів, напевно, через якесь байдуже ставлення до учнів. А коли перейшов у старшу школу, мене надихала вчителька Надія Сергіївна, яка вчила нас логічно мислити і відноситися до всього спокійніше. Вона була, так би мовити, гуманітарного складу, а наш заклад – фізико-математичного спрямування. Це поєднання трохи шокувало мене, я навіть відчував певний дисбаланс. Але саме завдяки цій учительці навчився (в сенсі полюбив) читати для себе і вміти використовувати це в житті.

– Безперечно, сучасні діти інакші, аніж ті, що були колись, тож працювати з ними треба по-іншому. Старі класно-урочні, фронтальні методи навчання, коли всі роблять одне й те ж, уже не працюють, діти на них не реагують, бо у кожного свій психотип. Cучасні діти ґаджетозалежні, про них кажуть, що вони народилися з телефоном чи планшетом у руках. Вони не уявляють, що може бути якось інакше. Діти шалено дивуються, коли батьки або вчителі розповідають, що колись можна було жити без мобільного телефону, а ми ще пам’ятаємо часи, коли багато хто обходився й без стаціонарного телефону. Нині ж стаціонарний телефон – такий анахронізм, що діти не розуміють, як ним користуватися, як крутити диск. Отже, змінюється світ, змінюються діти, і вчитель також має йти в ногу з часом, хоч це і вимагає додаткових зусиль. З віком нам щораз більше хочеться якоїсь сталості, стандартів, але вчитель має бути на «ти» із сучасними засобами, вміти використовувати їх, розуміти, як діти сприймають інформацію, враховувати кліпове мислення, вміти застосовувати ґаджети на користь навчального процесу. Тому вчитель має бути обізнаний у цих технологіях і дати дітям розуміння, що ґаджет – це не цілий світ, а лише інструмент для його пізнання. Через телефон чи планшет можна дуже цікаво пізнавати цей світ, можна дуже цікаво спілкуватися з людьми, які недосяжні в реалі, можна побувати в тих місцях, де не можеш побувати. Це не тільки джерело розваги, а й інструмент для навчання, для пізнання. Нинішнім дітям непросто розрізнити, що реальне, а що віртуальне, тому вчитель має добре володіти критичним мисленням і навчати цього дітей, давати їм зразки і шляхи, як відрізнити факти від фейків, як перевірити інформацію, як її сортувати, що не можна сприймати на віру все, що в тебе перед очима, як істину в останній інстанції. Річ у тім, що комп’ютер цього не навчить – він просто подає інформацію. Тому вчитель має давати дітям розуміння, що вчитися вони мають не тому, що мусять. Сучасні діти нічого не хочуть робити просто так, бо «так треба», бо «це твій обов’язок». Це їх не переконує. Їм треба постійно демонструвати, для чого це, як це допоможе їм у житті стати тими, ким вони хочуть бути, досягти того, чого хотіли б досягти. Треба власним прикладом показувати, що ми постійно навчаємося. І не тільки з книжок і комп’ютера. Навчальним «плацдармом» для нас є навколишній світ. Часом батьки не розуміють, як працює сучасний учитель, тому й виникає потреба по-новому працювати з батьками. Ми батьків уже не садимо і не читаємо їм «лекцію» чи розповідаємо про кожну дитину, а занурюємо в нові форми діяльності. Батьківські збори проводимо тепер у форматі відкритої «батьківської вітальні», дружньої розмови, вияснюємо, що потрібно дітям, як краще. Я, наприклад, стараюся дати батькам тренінгові вправи у тому ж форматі, в якому працюю на уроках. Батьки самі мають нагоду зробити висновок, що в діяльності ми краще зрозуміємо те, що подається. Бо потрібні факти можна знайти в два кліки у інтернеті, а навички взаємодії, співпраці, аналізу інформації формуються в роботі, яку пропонує Нова українська школа (НУШ), в діяльності, в активностях. Зараз я веду другий клас за програмою НУШ. Ця програма дає вчителеві змогу проявити свою творчість. Учитель сам обирає і теми, і способи роботи, які цікаві і дітям, і йому самому. Бо працювати з тим, що тобі не цікаво, важко. Так можна працювати, але недовго. Я ці методики разом із творчими учителями Львова намагалася задіяти вже років двадцять. Але це було не масово і не так систематично. Зараз бачу, що треба працювати по-новому, бо діти інакше не сприймають. Вони вже не сприймають лекційних занять, навіть інтерактивна дошка і мультимедійний проєктор, який демонструє відеопрезентації, вже не торкають їх: ну, подивилися, а що далі? З теперішніми дітьми треба працювати по-новому. Звичайно, є частина дітей і батьків, які хочуть академічних викладів і академічних знань, які хочуть, щоб дитина знала те, те і те. Але для них існують програми, що «нафаршировують» дітей знаннями, яких нині також чимало. Батьки мають вибір: ті, що хочуть, щоб у дитини розвивалися життєві вміння – як-от комунікація, критичне мислення, цілком спокійно можуть покладатися на НУШ, ті ж, які хочуть, щоб розвивалися якісь інші якості, можуть обрати такі програми, як «Інтелект України», або ж приватні чи християнські школи.

– Нам пощастило жити у надзвичайно цікавий і динамічний час, тому так важко передбачити, яким буде наше завтра, тому й маємо так багато дискусій щодо того, якими навичками має володіти сучасний учитель, щоби мотивувати учнів вчитися. Ідучи на урок, я розумію, що маю дати не лише знання (сьогодні безліч інструментів є для цього), а готувати дітей до майбутнього. По-перше, зважаючи на те, що ми живемо у світі, перенасиченому інформацією, найперше маємо вчити дітей орієнтуватися в стрімкому інформаційному потоці, користуватися інформацією (в тому числі критично), використовувати її для задоволення життєвих потреб. Тут пригадується вислів із книги Кена Робінсона «Школа майбутнього»: «Світова економіка більше не платить за те, що ви знаєте, адже Google знає все». По-друге, маємо вчити дітей жити в глобалізованому світі з усвідомленням того, що кожна людина – індивідуальність, що вона особлива і вільна в своєму виборі. Тому до кожного треба ставитися з повагою і толерантністю. По-третє, маємо вчити дітей пам’ятати про власне «Я». Кожен із нас прийшов у цей світ зі своїми унікальними можливостями. Про це писав ще наш славний Григорій Сковорода у своїх трактатах про «сродну працю». Завдання дорослих, у тому числі педагогів, навчити дитину розуміти і цінувати свою неповторність, індивідуальність, розкрити таланти, притаманні саме їй, розвинути їх. Адже саме завдяки неповторності виникає різноманітність. Вміння розуміти себе, поважати власну гідність, здатність до самооцінки і самопоцінування – це те, чого маємо вчити сьогодні кожну дитину заради майбутнього цілого суспільства. По-четверте, маємо вчити дітей вчитися впродовж усього життя. Мінливість і динамічність сьогодення потребують уміння зростати, адаптовуватися. Але як би не змінювався світ, суспільству завжди будуть потрібні освічені люди. По-п’яте, маємо вчити дітей бути проактивними. Кожен має діяти з усвідомленням власних участі, впливу, відповідальності за себе, своє життя, свої вчинки і тих, що поряд. Дитину змалечку треба вчити розвиватися гармонійно, втілювати в життя свої мрії, встановлювати доброзичливі стосунки з навколишнім середовищем, почуватися щасливою. По-шосте, маємо вчити дітей співпрацювати в команді, адже в сучасному суспільстві важливо вміти домовлятися, відстоювати свою точку зору, переконувати інших у своїй думці або, навпаки, приймати чужу позицію, вміти співпрацювати. Підсумувати те, яким я бачу завдання учителя сьогодні, спробую за допомоги математичного виразу: дати знання + уміння вчитися та адаптовуватися до змін упродовж життя + вміння комунікувати і вирішувати конфлікти + вміння співпрацювати в команді і багатокультурному соціумі + вміння творити, руйнувати шаблони і стереотипи + вміння цінувати себе та інших + переконаність у самореалізації + здатність до емпатії = успішність у майбутньому (принаймні успішність-2030). А ще вважаю, що сучасний учитель не має стояти «над» учнем, а тільки «поряд», підтримуючи, допомагаючи, надихаючи (у тому числі власним прикладом). Більшість моїх учнів і колег знають, що одне з правил, яким я керуюся в житті: «Вважай нещасним той день або ту годину, коли ти нічого не додав до своєї освіти» (Ян Коменський). На моє глибоке переконання, учитель, який перестає вчитися, не може бути добрим учителем. Перед собою ставлю завдання щодня знаходити час на самовдосконалення, дізнаватися і пробувати щось нове. Тож сучасний учитель має бути постійним учнем, відстежувати новітні освітні технології та тенденції, щоб бути гнучким і вміти адаптовуватися до викликів сучасності і бути авторитетним для своїх учнів!

– Яким має бути сучасний учитель? Вчителі, без перебільшення, змінюють наш світ щодня. Адже в своїх класах вони виховують майбутніх лідерів, спортсменів, науковців, митців, лікарів, навіть президентів. Сучасний учитель має навчити дітей вчитися. Не просто передавати їм свої знання, а саме навчити вчитися, шукати необхідну інформацію, аналізувати, критично мислити. Відповідно вчитель і сам має бути прикладом для учнів та навчатися впродовж усього життя. Мене особисто дуже надихають учителі, які не лише професійно викладають свій предмет, а виходять за межі класу і надихають дітей на саморозвиток. Коли вчитель разом зі своїми учнями, працюючи над науковим проєктом, організовує Skype call із експертом з адронного колайдера, діти мають змогу не лише глибше вивчати предмет, а й шукати та використовувати нові можливості. У наш час самі лише знання вже давно не є конкурентною перевагою, адже інформація щодня стає більш доступною. Водночас світ змінюється дуже швидко, і теперішнім учням точно необхідно вміти пристосовуватися до постійних змін і працювати в умовах невизначеності. В цьому їм допоможуть так звані м’які навички: вміння комунікувати, співпрацювати, критично мислити, адаптуватися тощо. І якщо учителю вдасться дати дітям, окрім знань свого предмета, ще й ці навички, це буде найкраща інвестиція у їхнє майбутнє! Я особисто завжди буду вдячна своїй першій учительці Людмилі Олексіївні за те, що навчила мене відкривати в собі щось нове, мріяти, любити і пізнавати життя. Я майже не пам’ятаю її уроки, але добре пам’ятаю довгі прогулянки парком із книгою «Пригоди Тома Сойєра», екскурсії та походи в театр. Зараз моїй учительці вже за 70-ть, але вона постійно навчається чогось нового – петриківського розпису, японського хендмейду, ліплення. Усе це дуже надихає і захоплює.

– Про ідеального вчителя багато хто говорить і пише – від класиків педагогіки до якихось Степанів у фейсбуці. Учитель насамперед має бути собою – це найважливіше! Бо діти, учні (не має значення, чи це 11 клас, чи 5-ий) фальш відрізняють значно швидше, аніж дорослі люди. У дорослих вже, скажімо так, замилене око. А от діти чітко бачать, коли їх обманюють, коли їм говорять одне, а роблять інше. Тому їм за можливості треба казати правду або мовчати. Щодо знань, які допоможуть у реальному житті, є два важливі моменти. Перший: учитель мусить, і нема на те ради, перебувати в одній площині з учнями. Маю на увазі бути сучасним, використовувати ґаджети. Мені видається, що вчитель повинен бути в курсі таких речей, спілкуватися з учнями їхньою мовою, обирати найкоротший шлях, яким можна дійти до молодих людей та донести інформацію. Другий: викладаючи свій предмет (будь-який), важливо розуміти, на біса він. Якщо ми беремо будь-яку тему, на біса ми її розглядаємо. І немає різниці, чи це математика, чи історія, чи географія. Завжди треба показувати і пояснювати практичну площину застосування цих знань, інформації! Чи має бути вчитель авторитетом, чи мають діти на нього рівнятися? Скажу так: рівнятися, напевно, ні, а ось авторитет учитель повинен мати. Але здобути його має найперше за свої знання та комунікацію з учнями. Моїм учителем алгебри та геометрії був Орест Михайлович Кисіль. У нього я запозичив слово, яке досі вживаю. Це слово «паразіти». Повірте, я не знав добре математики, можливо, тому й обрав історію, але я на нього рівнявся навіть у своїй роботі, коли став учителем.

– Теперішні діти – інші: вони не потребують того, чого потребували ми, по-іншому шукають інформацію, швидше її запам’ятовують і швидше забувають. Тому вчитель має бути дуже гнучким, має відчувати потреби своїх учнів і відгукуватися на них, але передусім має любити дітей. Вони це дуже гостро відчувають. Учитель має бути цікавим у спілкуванні, повинен бути справедливим, бо в дітей відчуття справедливості загострене, і вони насправді дуже чітко бачать, якщо вчитель припустився якоїсь помилки. Учитель повинен вчитися, ніколи не може зупинятися на досягнутому. Часом наші учні знають значно більше, аніж ми. Ми від них можемо багато чого навчитися. Вже не можна використовувати методи, якими вчили у школі нас чи ще декілька поколінь перед нами. Безперечно, треба навчити писати, читати, рахувати, і табличку множення ніхто не скасовував, але методи роботи мають бути інші – не такі авторитарні, як колись. Теперішні діти цього не сприймають. Звичайно, має бути дисципліна, розуміння, але вчитель повинен бути нарівні з учнем: стояти не над ним, а поруч. Тоді буде повага. Бо не завжди висококласні знання є підставою для того, щоб діти його поважали. Вчитель має бути передусім другом, бо інформацію можна легко знайти, а людину, яка може порадити, підказати, поспілкуватися про те, що тобі цікаво, знайти непросто. Наші діти дуже чутливі до того, наскільки їх розуміє учитель. Працюючи в управлінні, я стикнулася з тим, що є дуже мало скарг, що не така оцінка чи що не так навчили. Переважають звернення з приводу того, що вчитель не зрозумів, не так зреагував, несправедливо поставився. Тому вважаю, що особисті стосунки значно важливіші, аніж якісь конкретні знання. Вчитель не може конкурувати з інтернетом за обсягом знань, а має з ним «подружитися». Він повинен так скерувати увагу дитини, щоби вона почерпнула в інтернеті все те, чим зможе поділитися з іншими. Він може навчити дітей правильно використовувати наявну інформацію і в цьому стати їм другом. Бажаю учителям витримки, розуміння і любові до своїх учнів! Якщо ці риси будуть притаманні учителю, він дуже легко зможе знайти спільну мову з учнями. А батькам бажаю вирозумілості! Не завжди правда на боці вашої дитини і не завжди на боці вчителя. Треба послухати обидві сторони і більше довіряти учителю. Гадаю, кожен вчитель на своєму робочому місці намагається максимально багато зробити для того, щоби дитина пішла з уроків не тільки зі знаннями, а й задоволена, щаслива і завтра знову захотіла повернутися в свій клас.

– Найважливіше, чого маємо навчити дітей, це любити. Але щоб цього навчити, треба самому вміти любити. Це основа всього, на цьому все будується в роботі з дітьми! Як нема любові, все інше не важливе, бо це буде фальш, награність, несправжність. Лише любов породжує все інше. Вчитель однозначно має бути професіоналом, добре знати свій предмет, бути добрим психологом, приділяти свій час дітям. Вчитель не тільки може конкурувати з інтернетом, а й повинен. Але інтернет не навчить людяності, щирості, співчутливості, доброти, вірності. А ми цього навчимо! Приймаючи людину на роботу, передусім звертаю увагу на її ентузіазм, бажання працювати, чи горить вона своєю справою. У спілкуванні, в стосунках із учнями головними вважаю простоту і щирість, коли люди не ускладнюють, не намагаються здаватися іншими, аніж є насправді. Від щирості походить справжність, вірність, ніхто нікого не обмане, не підведе. Вчитель постійно має перебувати в пошуку нових знань (учні дають собі з тим раду швидше), щоб не сталося так, що вчитель відстав від дітей. Але якщо є бажання, нема нічого складного в тому, щоб завжди бути в темі, мати чим зацікавити, мотивувати дітей. Отже, дві речі мають обов’язково бути властиві учителеві – любов до дітей і любов до свого предмета! І тоді, попри зміни часу, технологій, психології нових поколінь, він завжди буде суперсучасним учителем навіть у 80 років. Я не уявляю своєї роботи без любові і не хочу, щоб моїх дітей вчила людина, яка їх не любить.

– Учитель – це передусім людина, якій не байдужа доля її підопічних, те, чи зможе вона прищепити їм уміння та любов до знань, чи з цих дітей вийде щось путнє. Перед сучасним учителем стоїть чимало викликів. Найголовніший із них – конкуренція з ґаджетами. Якщо раніше джерелом знань була книжка, то тепер молоде (і не тільки!) покоління важко відірвати від телефонів під час уроків, пар, повсякденного спілкування. Сучасний учитель мусить бути вигадливим, комунікабельним, цікавим і постійно працювати над розширенням власного світогляду. Він має задіювати різні техніки викладання й обов’язково – елемент гри (неважливо, чи це перший клас школи, чи третій курс університету). Дуже допомагає почуття гумору та вміння розрядити атмосферу під час пояснення надто серйозного матеріалу. За час свого навчання мені пощастило зустріти чимало хороших учителів. Але найбільше запам’ятався вчитель історії Чернівецької гімназії №4 Юрій Ілліч Чорней, який завжди був щирим та відвертим із учнями, за що його й любили. А ще у нього були неймовірно цікаві уроки, адже він завжди розповідав історії, а не просто читав із аркушика свій предмет. Із університетських викладачів назву куратора нашої групи Олександра Володимировича Бойченка. Завдяки тонкому почуттю гумору та неймовірно глибоким знанням і вмінню спілкуватися зі студентами йому вдавалося тримати увагу навіть тієї аудиторії, яка зазвичай «відсиджувалася» на задніх партах. Вважаю, що вчитель – це той, хто постійно вчиться. Щойно ви скажете, що знаєте все, варто іти з цієї професії! В сучасному світі учитель – партнер учня, який допомагає, скеровує, підтримує, іноді сварить, але ніколи не ставиться зверхньо, не принижує за незнання. Зрештою, будь-які гармонійні стосунки засновані на довірі. І якщо вона існує між учителем та учнем, тоді легше пояснювати матеріал, бути авторитетом. Адже потім саме таких учителів, які стали прикладом для наслідування на все життя, ми й пам’ятаємо.

– Першими порадниками та вчителями для дітей завжди залишаються їхні батьки. Сучасний учитель, на мою думку, має бути найперше справедливим. Ніколи не мати улюблених чи кращих учнів. Він не повинен спілкуватися зверхньо, підвищувати голос, ображати дитину словами «хтось кращий за тебе». Всі діти для вчителя рівні незалежно від того, чи хтось вчиться краще, чи гірше. Для дітей учитель має бути порадником і другом, щоб йому довіряли, не боялися звернутися по пораду чи допомогу. Особисто для мене перше враження про вибір школи чи ліцею для дитини дає атмосфера ще на порозі закладу. Таке відчуття захищеності, затишку та тепла я відчула, коли переступила поріг своєї Рогатинської гімназії, де навчалася. Там мені було комфортно. Такий самий комфорт я знайшла в подальшому у Києво-Могилянській академії. Згодом таку ж атмосферу шукала уже для своєї дитини. Вона зараз вчиться у старшій школі. Бачу її радість і бажання вчитися, чую від неї відгуки про вчителів та однокласників. Ми спокійні, що наша дитина в надійних руках. Не вважаю, що якщо заклад престижний, то одразу буде комфортним для вашої дитини. Добре, коли вчитель навчить дитину приймати рішення та відчувати відповідальність за наслідки своїх рішень. Необов’язковим є й те, що в одному закладі мають навчатися і старша, і молодша дитина. Ми з чоловіком зараз у пошуках початкової школи для менших дітей. І не факт, що це буде той заклад, у якому вчилася наша старша дитина. В початковій школі у неї була чудова класна керівниця Зоряна Мирославівна: завжди зі смаком одягнена, з гарним настроєм, усміхнена – приклад дівчаткам для наслідування, хлопчикам – для взірця, як має виглядати жінка. Пані Зоряна, окрім звичної навчальної програми, вчила взаємодопомоги, поваги, підтримки, любові до довкілля. Моя Дарина досі товаришує з дітьми із початкової школи. Зараз донька навчається у Львівському технологічному ліцеї. До прикладу, класна керівниця Ольга Степанівна – молода вчителька, завжди усміхнена, ніколи не чула від неї зверхньої розмови з дітьми, доступно пояснює свій предмет та найважливіше – не ділить дітей на кращих і слабших. На мій погляд, таку атмосферу створює керівництво ліцею – директор та всі учителі. Дітей вчать жити, пояснюють їм «правила гри» в цьому світі, вчать бути толерантними, ввічливими, знаходити рішення у різних ситуаціях. Мені запам’яталася розмова на одних батьківських зборах, коли учителька математики Ірина Іванівна розказувала батькам, що не потрібно тиснути на дітей, щоб вони вчили математику, бо не всі будуть математиками в житті. Згідно з вимогами програми вона їм усе доступно пояснить. У цьому й істина: не всі діти стануть тими, ким би хотіли їх бачити батьки! Якщо дитині некомфортно, прислухайтеся до неї. Зміна навчального закладу не принесе стільки стресу, скільки в цілому небажання учитися. Нові відчуття та комфортна атмосфера допоможуть швидше знайти сферу зацікавлення в подальшому дорослому житті.