Старенький ГАЗ-66 уперто долає один підйом за іншим, піднімаючись дедалі вище в гори. У пасажирській кабіні 15 туристів з різних міст: Львова, Києва, Мелітополя. Позаду здіймають куряву ще два таких самих екстремальних автомобілі. Виїжджаємо на перевал між двома вершинами. Ліворуч і праворуч – стрімкі гірські схили, коли через оглядові вікна дивишся донизу, в голові паморочиться, глибина проваль сягає кількох сотень метрів. Яким чином на вузькій дорозі, лишень трохи ширшій за самі автівки, дають собі раду водії – абсолютно незрозуміло. Зате краєвиди для туристів відкриваються просто неймовірні, що й не дивно, адже ми мандруємо Драгобратом, кліматичним курортом, що розташований на схилах Свидовця, одного з найвищих карпатських хребтів, висота якого коливається у межах 1300 – 1700 м.

Самотужки помилуватися тутешніми неозорорими та неймовірно гарними краєвидами доволі проблематично. Дорога від Львова займає майже шість годин. Але є простіший вихід – замовити тур вихідного дня у туроператора «Відвідай» (/vidviday.ua). Отож за суботу та неділю матимете змогу побачити безліч цікавинок. Важливо, що вас довезуть комфортабельним автобусом, поселять в затишному готелі, організують харчування та екскурсії. Не менш важливо, що кожну групу супроводжує кваліфікований екскурсовод, який докладно розкаже про всі місця, якими ви мандруватиме.

Щойно виїхали за межі Львова, із динаміків почулися легенди про населені пункти, якими проїжджав автобус. Відверто кажучи, особисто я почув безліч цікавого. Скажімо, безліч разів минав Рогатин, бачив ринкову площу з пам’ятником Роксолані, але навіть уявити не міг, що за якихось кількасот метрів на березі річечки з колоритною назвою Гнила Липа розташована справжня перлина – дерев’яна церква Святого Духа, збудована без жодного цвяха в першій половині XVII століття.

Унікальний храм пережив безліч воєн та ще страшнішу радянську владу, а у 2013 році став однією з восьми українських дерев’яних церков, які були внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Відомо, що при рогатинській церкві діяло одне з перших в Україні церковних братств, коштами якого було створено унікальний п’ятиярусний ренесансно-бароковий іконостас, який датується 1650 роком і є одним із трьох найстаріших, збережених до нашого часу, іконостасів України. Долучилися до його створення та збереження й львів’яни. Відомо, що частину ікон малювали майстри львівської іконописної школи. У 1885 році після реставрації художником Юліаном Макаревичем іконостас потрапив на археологічно-етнографічну виставку у Львові. А 1895-го Галицький сейм виділив величезну на ті часи суму – 2000 злотих, на які церква Святого Духа була ґрунтовно реставрована під керівництвом львівського архітектора М. Ковальчука. Нині храм є філіалом Івано-Франківського художнього музею. Його зображення можна побачити на пам’ятній монеті «Церква Святого Духа в Рогатині», введеній в обіг Національним Банком України у 2009 році.

Й оскільки церква розташована в Рогатині, то без Роксолани, звичайно ж, не обійдеться. Згідно з переказами, певний час парохом рогатинської церкви Святого Духа був Гаврило Лісовський – батько майбутньої всемогутньої правительки Османської імперії, яка частенько отримувала різок від тата за те, що хлюпалася у Гнилій Липі просто під стінами храму.

Ніколи не знав і про те, що в Бурштині деякий час мешкав син самого Вольфганга Амадея Моцарта. Скромний вчитель музики навіть устиг закрутити роман з місцевою польською панянкою, за що на нього страшенно образився її тато – багатий і гоноровий шляхтич.

А далі ще були Івано-Франківськ, Делятин, Яремче, всюди свої історії та легенди. Але наша головна мета – вище в горах, уже на території Закарпатської області.

Між хребтами Чорногора і Свидовець на берегах норовливої Чорної Тиси розташоване селище Ясіня, яке ще називають «гуцульською столицею». І недарма, адже саме Ясіня певний час була столицею Гуцульської республіки, проголошеної в навколишніх землях після розпаду Австро-Угорської імперії. Майже пів року мужні гуцули, фактично, мали свою державу, доки в краї не з’явилася численна угорська армія, яка й приєднала цю частину Гуцульщини до Угорщини.

Тут, до речі, розташована ще одна церква, яка є у списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Шедевр гуцульської дерев’яної архітектури – храм Вознесіння Господнього (1824 рік), так звана «Струківська церква» розташована на мальовничому пагорбі над Чорною Тисою. Цікаво, що тут досі правлять службу Божу, причому роблять це по черзі греко-католики і православні.

Трохи далі Ясіні розташований найвищий водоспад Закарпаття – Труфанець. Заввишки 36 метрів, спадає він багатьма мальовничими каскадами (довжина потоку – 2830 м, у лісовому поясі він частково – 230 м – протікає під землею).

Ще далі – село Кваси. Центр закарпатського ліжникарства здавна славиться ще й своїми «квасними» (кислими) водами типу «Есентуки» та «Арзні», які можна набрати із джерел. Кажуть, вони дуже допомагають наступного дня після відвідин крафтової пивоварні «Ципа», де можна побачити процес виробництва та, звичайно ж, продегустувати ексклюзивне пиво, яке вариться із чеських та німецьких інгредієнтів на воді із високогірного карпатського джерела. Окрім того, тутешній «крафт» регулярно збагачується оригінальними гуцульськими додатками, наприклад, яфинами (чорниці), карпатськими травами чи смерековими гілочками.

Тут також є своя легенда (а може, й правдива історія, хто б там нині розбирався). Розказують, що колись до одного з тутешніх санаторіїв приїхав перший космонавт світу Юрій Гагарін. Тут він заприятелював з місцевим бокорашем (людина, яка займалася сплавом лісу річками в Українських Карпатах). Оскільки і космонавт, кажуть, був не проти перехилити келішок-другий, та й суворий карпатський вуйко не цурався «палєнки», тож ці двоє швидко знайшли спільну мову. А про їхні подальші пригоди існують різні версії… До речі, пивні діжки, в яких у «Ципі» настоюється напій, мають форму яйця. Тому вона і «Ципа».

Головне, зрозуміло, не перестаратися з дегустацією, адже попереду – підйом на Драгобрат. Спочатку всюдиходами ГАЗ, потім канатно-кріслельним витягом на гору Стіг (1707 м), з якої відкриваються одні з найгарніших панорам в Українських Карпатах, далі – знову автівками. Це, так би мовити, для лінивих туристів (таких, як ми). Насправді, мандруючи Драгобратом, ми бачили десятки, якщо не сотні людей з наплічниками, які долають тутешні круті хребти пішки. На полонинах безліч наметів, а найбільшого колориту додала пейзажу група справжніх байкерів (судячи з мовлення, із Польщі), які на своїх двоколісних безстрашно додали стрімкі підйоми.

Ціле наметове містечко було біля мальовничого озера Ворожеська, розташованого в чаші серед гірських вершин. Водойма живиться водами підземного льодовика, який потроху тане. Озер насправді тут два: більше, майже кругле, діаметром 95 метрів та глибиною до 5 метрів, друге, за 15 метрів від нього, менше. Описати це неможливо, треба побачити на власні очі.

Й нарешті, Рахів – офіційно найвище місто в Україні. Його середня висота становить 820 метрів, а перепад висот між вулицями сягає до 600 метрів. На полонині Буркут над містом щороку проводиться фестиваль «Гуцульська бринзя», який відвідують тисячі гостей із України та Європи. За народним повір’ям, щоб стати гуцулом, треба скуштувати хоча б сім видів бринзи з різних сіл Рахівщини. Я стільки не подужав, але сама атмосфера фестивалю, концертна програма нонстоп на спеціально збудованій серед гір сцені, колоритні та привітні гуцули в національних костюмах (хоча мені, відверто кажучи, більше сподобалися симпатичні гуцулки) – це все справляє незабутнє враження.

А для того, щоб побачити все це на власні очі, достатньо лише на одні вихідні забути про диван та пульт від телевізора і замовити тур вихідного дня в туроператора «Відвідай». Причому Драгобрат – це лише один з можливих намрямків. Варіантів подорожей дуже багато – кожен може обрати те, що йому до вподоби.