Із року в рік ми чуємо сумну статистику, яка свідчить про те, що молодь тікає з України. Причому не лише на сезонні роботи, щоб заробити на машину, квартиру і згодом повернутися. Від нас їдуть розумні й талановиті молоді люди, які отримують за кордоном диплом європейського зразка і залишаються працювати на чужині…

Чому українська молодь обирає іноземні виші та чого не вистачає українській освіті, щоби скласти достойну конкуренцію зарубіжній, “Львівська Пошта” запитала у студентів, які поїхали на навчання до Польщі.

Вероніці Небесній завжди подобалося подорожувати. Тому дівчина вирішила спробувати себе не лише в ролі туристки, а й поринути у справжнє студентське життя за кордоном.

“Цього літа я закінчила бакалаврат у Франковому виші, і мені випала чудова нагода вступити на магістратуру за кордоном. Обрала Польщу. По-перше, там якісна європейська освіта неподалік дому, по-друге, на відміну від більшості європейських країн у Польщі відносно доступна вартість навчання. При вступі було кілька незначних нюансів, однак більше складнощів виникало під час збору необхідних для вступу документів, а саме відкриття студентської візи. Потрібно було докласти багато зусиль, аби переконати польську сторону, що твоя ціль не легалізуватися в цій країні, а лише здобути знання в університеті”, – каже Вероніка.

Серед переваг освіти за кордоном – диплом європейського зразка, а також удосконалена система викладання.

“В іноземних вишах практичні заняття переважають над сухою теорією, що дає добру нагоду застосувати знання безпосередньо в роботі, а також здобувати новий досвід під час обміну студентами, стажування або практики в інших країнах. Наразі повертатися до України не планую. Однак затримуватись у Польщі теж не хочу: мрію побачити світ!” – наголошує дівчина.

Ліні Струк завжди подобалася Прага, тож вона кілька років шукала можливості, аби провести в цьому місті тривалий час. Навчання виявилося для неї найбільш цікавим варіантом. Сьогодні дівчина є студенткою Карлового університету.

“Після завершення бакалаврату в Україні я зробила собі рік перерви. Працювала і паралельно готувалася до вступного іспиту, збирала документи, а також їздила на День відкритих дверей на факультет, де хотіла навчатися. Вступний іспит був усний, на ньому перевіряли знання профільної мови, яку волієш вивчати (в моєму випадку української), історії та літератури Східної Європи. Це величезний обсяг матеріалу, який я не встигала нормально опрацювати і запам’ятати, тож іспит виявився для мене досить важким. Але я все-таки набрала необхідну кількість балів для вступу і тепер навчаюся тут”, – розповідає вона.

Зі слів дівчини, одна з великих переваг навчання в Чехії полягає у тому, що вся освіта в державних університетах там безкоштовна, якщо навчаєшся чеською мовою.

“За кордоном розклад навчання можна формувати самому. Деканат лише дає тобі перелік предметів, іспити з яких обов’язково потрібно скласти впродовж усього періоду навчання. А на якому курсі ти їх складатимеш, вирішуєш сама. Те ж стосується сесії: в Карловому університеті кожен викладач має запропонувати три дати, коли можна прийти на іспит. Це дає змогу “розставити” собі ці іспити від найлегшого до найважчого і краще до них підготуватися. Також тут дуже підтримують поїздки студентів за кордон на різні університетські обміни, на програму Erasmus. Пам’ятаю, як в Україні моїм друзям, котрі їхали, наприклад, на Work and Travel, потім було проблематично скласти іспити, вони втрачали стипендії, оскільки в університеті не була передбачена дострокова сесія, тож одразу йшли “на талон”. А в Чехії ти можеш поїхати на навчальний обмін до іншої країни на пів року або на рік, а потім продовжити навчання безкоштовно ще на рік, щоби спокійно довчитися і захистити диплом”, – веде далі Ліна.

Серед недоліків дівчина називає безперервне збирання довідок, бюрократію під час отримання візи чи дозволів на проживання і годинне висиджування в чергах у відділі міграції.

“Що стосується ставлення викладачів до українських студентів, то, як на мене, чогось особливого тут нема. Ставляться нейтрально, як і до всіх інших студентів, але якщо щось потрібно, то завжди можна порозумітися. На нашій кафедрі серед студентів чехів майже немає – переважно українці, росіяни, білоруси. Ніколи не виникає проблем із тим, щоби відпроситися додому на свята. Бо дати святкування Різдва і Великодня в Чехії та Україні не збігаються. Крім того, чеська мова для більшості студентів не є рідною, тож викладачі спокійно ставляться до того, що ти не знаєш якогось слова чеською, завжди допоможуть. А ще із розумінням ставляться до того, що комусь зі студентів затримують виготовлення візи і потрібно пропустити кілька тижнів навчання, щоби поїхати додому і вирішити це питання”, – каже Ліна.

Зараз вона ще навчається в Чехії, але згодом планує повернутися в Україну.

“У мене ніколи не було особливих амбіцій виїхати за кордон назавжди і там будувати своє майбутнє. На навчання поїхала заради нового досвіду, щоби покращити знання мови. Для мене велику роль відіграють особисті чинники – мені дуже не вистачає друзів і близьких, не вистачає рідного міста, тому все ж хотілося б повернутися до Львова. Конкретних планів щодо майбутньої кар’єри не маю, але думаю, що зможу знайти добре оплачувану роботу і в Україні.

Я знаю чеську, сподіваюся, що скоро одержу диплом європейського вишу, тому в разі цілковитої безвиході зможу повернутися до Чехії і знайти собі роботу там. Та все ж хотілося б жити і працювати в Україні!” – наголошує дівчина.

Олег Ільків обрав навчання у Вроцлавській політехніці насамперед тому, що за кордоном рівень викладання набагато вищий, аніж в Україні.

“Моїм батькам не довелося витрачати купу грошей і нервів під час моєї підготовки до ЗНО. Для вступу в Польщі мені потрібен був атестат із високими балами, а також знання польської. Серед переваг навчання за кордоном – самостійне життя, якісна освіта, фінансова доступність, географічне положення, наявність перспектив після закінчення вишу. Щодо недоліків, то це адаптація, яка потребує часу. До слова, деякі мої знайомі так і не змогли адаптуватися, тож покинули навчання і повернулися в Україну”, – каже Олег.

Якщо говорити про різницю між польськими та українськими вишами, то у Польщі немає корупції, тому “занести” декану і “забити” на предмет не вдасться, запевняє хлопець.

“Загалом вважаю, що головна проблема українських вишів – мізерне фінансування, хабарництво, матеріал викладання, який за якістю сягає радянських часів. Більшість викладачів не є прикладом для наслідування. На жаль, диплом українського вишу не цінують ніде, окрім України… Поки що планую рухатися вперед і підкорювати нові вершини. Спробую виїхати, можливо, до Америки, адже Польща також має свої недоліки. Однак не заперечую свого повернення в Україну у випадку, якщо буде можливість працювати за фахом, отримувати гідну заробітну плату, а також різні бенефіти (право одержання грошей або іншого страхового обслуговування за договором страхування. – “Львівська Пошта”)”, – пояснює хлопець.

Олесь Чура поїхав учитися до Польщі, бо мав можливість здобути там безкош­товну освіту.

“Окрім цього, від своїх знайомих я чув багато негативу про НУ “Львівська політехніка” (саме цей виш розглядав тоді як альтернативу польського). На жаль, тоді ще мало чув про УКУ… Переваги навчання в Польщі були очевидні: диплом європейського зразка, відсутність корупції. Тепер, закінчивши бакалаврат у Варшавській політехніці, відверто скажу, що так і є! Якщо ж говорити про викладачів, то в моєму виші вони були різні: як хороші, так і не дуже. Певен, що в усіх вишах така ситуація. Якогось особливого ставлення до мене як до українського студента не було. Хіба що час до часу викладачі запитували про моє ставлення до політичної ситуації в Україні.

---

“В українських вишах студенти вивчають те, що вже не актуальне і навряд чи колись знадобиться…”