Дякуємо вам, дорогі татусі!

Віддавна українська родина була патріархальною: батько був головою родини, її оборонцем, приймав усі важливі рішення. Його слово було закон. Водночас батька намагалися не турбувати якимись особистими питаннями, поважали і побоювалися. Переступити через його волю наважувалися одиниці. Однак бурхливі зміни в світі та демократизація усіх сфер життя зачепили й стосунки у родині. Для нинішнього покоління такі взаємини здаються архаїзмом. Однак у цьому є свій позитив – батько стає доступнішим, ближчим, ріднішим, нерідко справжнім героєм для дружини та дітей. Проте є й великий ризик дезорієнтації як самих татусів, так і їхніх дітей і дружин, врешті-решт, усього суспільства. Батькові щораз важче визначити й усвідомити свої функції та покликання в родині. Нерідко наслідком цього стає втрата авторитету.

Ще більше посилювало таке сприйняття батька те, що всі знали про День матері, а от коли День батька – далеко не всі. Дехто вітав татусів у третю неділю вересня, коли за громадською ініціативою в Україні відзначали Всенародний день батька, хтось додержував традиції вшановувати батьків у третю неділю червня.

Цього року в Україні вперше офіційно, на державному рівні відзначатимуть День батька в третю неділю червня. Тобто вже цієї неділі – 16 червня – маємо гарну нагоду для того, щоби тати відчули нашу любов і потребу своєї присутності та участі в нашому житті.

У цей день батьків вшановують у ще близько 40 країнах світу, зокрема в США, Канаді, Південно-Африканській Республіці (ПАР), Японії, Франції, Швейцарії, Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. 3 жовтня святкує Грузія, 19 березня – Італія і країни Піренейського півострова, 8 травня – Південна Корея. У Польщі День батька відзначають 23 червня.

У кожній країні є свої традиції святкування. Для татів організовують семінари та конференції, на яких обговорюють питання відповідального батьківства, а також проблеми, з якими найчастіше стикаються батьки у вихованні дітей. В колі сім’ї татів вітають власними віршами чи власноруч виготовленими подарунками. Цікавий звичай є у США. Тут символом Дня батька стала троянда, у цей день її носять біля серця: червону – якщо батько живий, білу – якщо відійшов у засвіти.

Є в Україні й спеціальна премія “Тато року”. Ось уже четвертий рік на всеукраїнському рівні її представляє сайт “4mama.ua”. Організатори запевняють, що таку грандіозну й безпрецедентну подію – премію “Тато року” – започаткували для того, щоб усі могли дізнатися про тих, що роблять батьківство в Україні справжнім трендом XXI століття. Цього року в премії “Тато року – 2019” взяли участь 35 учасників. Більш ніж 30 експертів визначали переможців у шести номінаціях: тато-блогер, тато-зірка, тато-спортсмен, тато-освітянин, тато-лікар та “Вибір 4mama.ua – тато, який може все”! Прізвища переможців оголосять незабаром.

З нагоди свята “Львівська Пошта” також розпитала відомих татусів нашого міста про покликання і місію батька, про те, що найважливішого він має зробити для своїх дітей.

Колектив газети “Львівська Пошта” щиро вітає усіх татусів зі святом! Будьте справжніми героями для своїх дітей і дружин! Любові вам і поваги від найближчих!

Заходи до Дня батька у Львові

* У суботу, 15 червня, напередодні Дня батька в Левандівському парку, що на вул. Повітряна, відбудеться свято “День батька”. Подія триватиме з 17.00 до 19.00. На сімейне свято організатори запрошують прийти цілими родинами. На відвідувачів чекають сімейні забави та спеціальні вправи для чоловіків. Переможець отримає кубок свята. Дітей чекають цікаві подарунки. Обіцяють, що буде цікаво та весело.

* 16 червня Львівський театр ляльок (вул. Данила Галицького, 1) запрошує татусів із дітьми на святкову вечірку, приурочену до Всесвітнього дня батька. Початок о 13.00. Вхід вільний! Цьогорічну вечірку організують просто неба на площі біля театру! Для гостей готують багато атракцій, зокрема забави, майстер-класи і смачні частування. Тривалість дійства – дві години.

* У казковий світ веселощів та розваг запрошує ТРЦ Victoria Gardens (вул. Кульпарківська, 226-а). Тут відбудеться відразу кілька подій. З 16.00 до 18.00 на наймолодших відвідувачів чекає інтерактивна музична казка, яка подарує незабутні емоції та море радості.

О 17.00 в Центральному атріумі відбудеться зустріч з відомими батьками Львова. Спеціально до Дня батька організатори запросили Марка Савицького, Володимира Шурубуру, Юрія Турянського, Богдана Тихолоза та Андрія Капраля.

Наприкінці зустрічі ТРЦ Victoria Gardens підготував сюрприз – виступ легендарної “Піккардійської терції”. На відвідувачів чекає феєричний концерт відомого акапельного гурту і ще багато приємних сюрпризів.

* Гарні подарунки до Дня батька готує дитячо-розважальний центр “Ігроленд” (вул. Під Дубом, 7-б, третій поверх). Із 15 по 17 червня тут відбудеться чимало цікавих подій. Усі матимуть змогу дружно вітати своїх любих татусів, а ще добре розважитися, повеселитися й отримати подарунки! Зокрема, відбудеться майстер-клас “Fluffy Слайм”, де можна буде разом навчитися робити тягучі та блискучі різнобарвні лизуни! Крім того, на відвідувачів чекає запальний “Тато челендж”: змагання на атракціонах; супергеройськi конкурси; приготування смачнючих бургерiв; флешмоб “Не стiй, стрибай!”.

А ще “Ігроленд” пропонує власноруч зробити своєму татусеві сюрприз! Для цього потрібні тільки олівці, папір і бажання потішити найдорожчу людину в світі! Отож, варто намалювати портрет татуся і не забути ним поділитися (на їхній Facebook-сторінці)! Окрім святкової галереї, на учасників чекають приємні сюрпризи.

* День батька можна буде відсвяткувати і в дитячому розважальному центрі “Дитяча планета” (вул. Газова, 30-а). Тут організують сімейне свято “Мій тато може”. Цікаві події триватимуть упродовж дня.

Блаженніший Святослав Шевчук,
Глава УГКЦ:

День батька є дуже гарною нагодою для дітей висловити свою любов і пошану до батька. Очевидно, що вони мають висловлювати її не лише один день у році, але це добра нагода для того, щоби почати це робити або в особливий спосіб це виявити. І для жінки дуже важливо мати гарну нагоду, щоб показати свою любов як жінки і матері до свого чоловіка, а чоловік повинен відчути, що він у сім’ї справді знаходить затишок і що для нього його сім’я є тим бажаним домом, де він відчуває свою гідність і пошану до себе як до мужчини, як до чоловіка і батька.

***

Батько мусить усвідомити, що він потрібний у родині, що родина чекає його. Зазвичай батьки, тати, усвідомлюють себе тими, що мають завоювати зовнішній світ для родини. Нині дуже часто батько в сім’ї перетворюється на “великого відсутнього”.

Жінка потребує чоловіка не тільки десь там, назовні, який матеріально забезпечить сім’ю, а потребує чоловіка в сім’ї. А діти потребують батька. Батька, який би брав на себе відповідальність за їхнє життя і за їхнє виховання. Постать батька є дуже важливою для того, щоб формувати належним чином особистість дітей. Особа батька завжди пов’язана в уяві дітей із відчуттям безпеки, стабільності, він має бути тим, хто дає чіткі орієнтири для своїх дітей.

***

Найбільшим спадком, який батьки залишають своїм дітям, є не якісь матеріальні блага, часом не потрібні дітям, а віра в Бога. Пригадую, як один вже старший чоловік у Аргентині колись сказав мені: “Якщо дати дитині великий маєток, а не дати віри в Бога, то вважай, що не дав нічого. Бо вона все втратить, і той спадок, який ти заробляв усе своє життя, може просто змарнувати. А як ти передав дитині віру в Бога, то навіть коли ти не дав їй великого земного достатку чи майна, ти дав їй ключ, інструмент, як все те, чого вона потребує, в чесний спосіб зможе здобути”.

Венедикт Алексійчук,
єпископ УГКЦ

Найважливіше для дітей – те, щоби тати просто були з ними. Син хоче мати тата, бо так він бачитиме, яким повинен бути сам. Для доньки тато є першим чоловіком у її житті.

***

Тато – це той, хто вчить мужності, вчить відповідальності, працьовитості, вчить стратегічно бачити своє життя. Але тут я б казав, що тато має не так вчити, як поставою своєю показувати, яким треба бути. Кажуть, як би батьки не вчили своїх дітей, ті завжди чинитимуть так, як чинять їхні батьки. То значить, що б ти їм не говорив, а вчить твоя поведінка, а не твої слова. Бо виховання – це не те, чого ти навчаєш, що декларуєш, а як поводишся, як живеш.

***

Сучасні батьки, напевне, не завжди, але часто, мають страх розмовляти з дітьми. І діти також, не маючи досвіду розмов із батьками, мають страх перед ними. Ми повинні позбутися цього страху. Чому ми боїмося розмовляти? Ну бо якщо дитина наробила шкоди, її страхають татом. Тато тримає дисципліну. Чому? Бо просто боїться допустити дітей до себе. Ти боїшся, щоб вони пізнали тебе, і тому є страх розмов та зустрічей, бо в розмовах можна пізнати, хто ти є.

***

Кажуть, що авторитет треба дуже довго здобувати, та легко втратити. І тут лише наше життя дасть нам авторитет перед нашими дітьми. Його не треба здобувати, просто треба бути з дітьми, це так як в дружбі – дружимо з кимось не тому, що він кращий від нас чи мудріший, а тому що ми довіряємо один одному. Вважаю, першим із найважливіших кроків, щоби стати авторитетом для дитини, є довіра, щоб тобі довіряли. Якщо тобі не довіряють, ти ніколи не здобудеш того авторитету. А довіра приходить через пізнання один одного, через спілкування, через зустріч.

***

Найважливіше в моєму житті те, що я завжди чувся любленим своїм татом. Це певно найважливіше, що я виніс від свого батька. Всі інші його якості – те, що він був добрим, допомагав іншим, був лагідним. Звичайно, я деколи був караним, але ніколи не переставав чути себе любленим.

Бруно Ферреро,
письменник, педагог, священник

Перший обов’язок батька щодо дітей – любити їхню маму.

Батько перш за все має “бути”. Його присутність повинна означати: ви, моя родина, – найголовніше у моєму житті.

Батько є прикладом, хоче він того чи ні.

Батько забезпечує надійність. Батько оберігає й тоді, коли визначає певні правила, часові та просторові обмеження.

Батько заохочує та додає сил, доводить свою любов повагою, слухаючи та приймаючи.

Батько вчить вирішувати проблеми. Він – найкращий дороговказ у навколишній світ.

Прощення батька – те, що дитина відчуває найкраще і чого очікує найбільше.

Батько – завжди батько, навіть якщо він живе далеко. Коли батько нехтує дітей, забуває або покидає їх, то таким чином завдає їм рани, яка ніколи не загоїться.

Батько – це образ Бога. Бути батьком – велике покликання, а не особистий вибір.

Андрій Капраль,
соліст вокальної формації “Піккардійська терція”, батько трьох дітей:

– Батько – це перш за все голова сім’ї, який своїм дітям має дати любов, опіку, бути відповідальним за них та повністю їх забезпечити. Наша родина сповідує християнські цінності, тому для нас сім’я, її добробут, духовно-моральне виховання стоять на першому місці. Вважаю, що якраз усі ці сімейні цінності мають передаватися від батька та матері. Тоді буде любов, розуміння, діти отримуватимуть правильне виховання, а сім’я буде цілісною! Коли ти даєш якусь обіцянку, маю на увазі створити сім’ю, опікуватися нею, ти маєш її дотримувати і виконувати. Те, з яким багажем знань та розумінь дитина ввійде у дорослий світ, закладено ще з дитинства, адже виховання починається з сім’ї, а вже потім з церкви, школи.

На жаль, мого батька серед нас уже немає. Для мене він завжди був другом. Це була виважена, розумна людина. Навіть коли він за щось переживав, цього ніколи не показував дітям. Зараз чітко усвідомлюю, як я його любив і наскільки він мені був потрібен… Багато чого віддав би заради того, щоб з ним поговорити, поспілкуватися, чи просто, щоб побув біля мене.

Мені, звичайно, приємно, що День батька почали святкувати на офіційному державному рівні. Мої донечки щоразу вітають мене з цим святом. Цього року святкуватимемо День батька разом із “Піккардійською терцією” в одному з торгових центрів Львова. Спочатку братиму участь у зустрічі кількох відомих батьків, де говоритимемо про батьківство, значущість батька, а наприкінці вечора подаруємо всім гарний концерт. Тож усіх запрошую!

Мар’ян Шимчук,
художник по металу, батько трьох дітей:

– Місія батька – правильно виховати дитину. Намагаємося всіма доступними методами втілювати це у життя, хоч іноді лінощі та робота не дають досягти стовідсоткового результату. Через свою зайнятість інколи забагато дозволяємо своїм дітям, даємо їм розслабитися. Маю на увазі займатися тим, що не завжди корисне: сидіти в комп’ютерах, телефонах.

Мій батько для мене дуже великий авторитет, адже саме він дав мені все те, про що тільки можуть мріяти діти. Понад те, він для мене – еталон батьківства, навіть супергерой! Пригадую, як батько мене завжди підтримував, ніколи не сварив, а якщо часом у нього не виходило дотримати якоїсь обіцянки, то завжди все аргументував. Для своїх дітей прагну стати таким же батьком, яким став для мене мій, звісно, з певними правками, покращеннями чи помилками.

Не вважаю, що День матері, День батька, День дитини чи День весни треба святкувати і згадувати лиш один раз на рік. Головне мати гарний настрій щодня! Якщо це присутнє, в сім’ї є порозуміння, все буде чудово. У нас, батьків, кожен день із дітьми повинен бути неповторний!

Микола Стецьків,
засновник фермерського господарства “Файна Бері”, батько п’яти дітей:

– Місія батька – народити сина, посадити дерево і збудувати дім. Із першими двома завданнями я упорався, бо маю чотирьох синів. До озеленення також долучився. А щодо третього, то тут усе попереду. Зараз я взагалі в процесі реалізації багатьох задумів. На першому місці в нашій сім’ї був запуск власної справи, тому до спорудження будинку лише крокуємо.

Мій батько мав дуже складний, я б сказав, специфічний характер. Та саме це дало мені можливість усе переосмислити: як я маю ставитися до своїх дітей і як їх виховувати. Все те, чого не вистачало мені у дитинстві, зараз намагаюся надолужити і втілити в житті своїх дітей.

Пригадую, мій батько завжди був дуже мовчазний, ми майже не спілкувалися, і саме цього мені дуже не вистачало. Можливо, інколи він мною і гордився, проте ніколи цього не казав. Зате тепер моє ставлення до своїх дітей інше – стараюся їх усіляко підтримувати і у моральному, і у фізичному розумінні, завжди давати їм віру, а якщо щось не вдається, то нагадувати, що не варто зупинятися і далі йти до мети. Стараюся зі своїми дітьми багато говорити, чути їх, давати поради, хвалити, заступатися за них, бути для них прикладом. Цього всього в мене не було…

Відверто кажучи, навіть зараз до кінця не знаю, коли святкують День батька. Якщо із самого дитинства ми знали, що є День матері, то про День батька мало хто знав. Можливо, з часом, усе зміниться. Загалом до багатьох свят ставлюся досить скептично. Нам, українцям, лиш би святкувати… Хочеться просто після важкого робочого дня прийти додому, сісти в зручне крісло і подумки відчути, що настало свято, бо вся робота перероблена. Не думаю, що цей день якось по-особливому святкуватимемо. Принципово щодня кожному з чоловіків треба старатися бути хорошим татом! Дуже хочу, щоб, наприклад, через років 20 ви, журналісти, зателефонували до когось із моїх дітей і на запитання, яким був ваш батько, вони розповіли про мене дуже багато позитивних речей.

Володимир Шурубура,
фотограф, режисер, батько двох дітей:

– Покликання батька – виховати дітей. Своїм прикладом стараюся завжди показувати дітям, яким повинен бути батько в сім’ї, як поводитися, а як не варто.

Для своїх дітей я дуже хотів би стати тим, ким став для мене мій батько. Це одне з найважливіших завдань у моєму житті!

Відверто кажучи, ніколи не святкував День батька, бо вважаю, що батьком треба бути щодня: приділяти достатньо часу своїм дітям, опікуватися ними, спілкуватися з ними, бути уважним до їхніх побажань і потреб, виконувати купу різних завдань, яких потребує батьківство. Тому для мене цей один день не є чимось дуже значущим.

Андрій Делісандру,
священник УГКЦ, засновник і духівник паломницького центру “Рафаїл”, батько трьох дітей:

– Для мене як християнина батько є передовсім головою сім’ї. Найперше моє завдання – бути священником не в звичному для всіх розумінні, а бути провідником у своїй домашній церкві! Біля батька, з його прикладу, з його цінностей, формуються цінності цілої родини, передусім цінності дітей. Тому саме на батька покладене завдання релігійного виховання дітей, яке полягає найперше у тому, щоби власним прикладом показувати реальність взаємин між собою і Богом. Бо діти вчаться не з настанов і порад, а з досвіду. І саме батько такий досвід має передати. Тож коли вони бачать, як батько дбає про свої взаємини з Богом, то більше шансів, що й діти матимуть особисті взаємини з Богом, бо Бог особовий.

Обов’язки щодо дітей – для мене питання пріоритетів, і один із найперших серед них – моя родинна молитва. Приблизно о 9-ій вечора збираємося разом на молитву. Окрім традиційних молитов, стараємося щодня читати Біблію. Відколи я став священиком (місяць тому), це не завжди вдається зробити вчасно. Коли їду на прощу, то бачу, що моїй дружині важко все організувати, тож шукаємо нові форми, щоби провадити родину.

Найчастіше читаю Біблію (дитячо-молодіжну) я. Найбільше любить ці читання наш найменший – Ромчик. Читаємо один або два фрагменти, я даю короткий коментар, як це маємо нині розуміти, діти ставлять запитання. А ще наші діти мають “домашнє завдання”, і після молитви я питаю, як вони його виконали. Наприклад, сказати кілька разів на день своїм рідним: “Я тебе люблю”. Якщо хтось його не виконав, наприклад, Софійка не сказала Маркові, що вона його любить, то має нагоду це зробити – обійняти свого брата і сказати про свої почуття.

Також вчу їх, що Господь бачить кожне добро, зроблене нами, тому впродовж дня вони мають завдання когось похвалити в школі чи вдома. Софійка має похвалити трьох осіб, Марко – двох, Ромчик – когось одного. Якщо цього не зробили, то мають знайти за що і похвалити один одного.

А ще для батька важливо мати контакт із дітьми. Намагаюся присвячувати дітям час – усім разом і кожному зокрема. Наприклад, меншого стараюся відвести у садочок пішки (приблизно чотири зупинки), маємо час порозмовляти, а в машині маємо час на спільну молитву. Коли діти були менші, ми мали більше прогулянок, часто ходили на дитячий майданчик. Зараз цього трохи менше, але відкрилися нові нагоди, наприклад, разом переглядати фільми, обговорювати їх. От нещодавно ми дивилися серіал “Чорнобиль” – це нагода для дискусії, для розмов. Переважно так складається, що ініціатором таких розмов є я.

Мені здається, що нині цінність родини, сім’ї, родинних стосунків трохи втрачена. Тож День батька важливий як нагода для розмови про цінності в родині. Але якщо це буде тільки раз на рік, то цього замало, не варто очікувати великих плодів. Про це треба говорити ще в школі, транслювати через соціальні проекти, масові заходи, медіа, щоби діти і дорослі розуміли, що кар’єра батька – це круто, це класно. Це не просто запис у свідоцтві про народження дитини. Це твоя “друга зміна”. І який би змучений ти не прийшов після роботи, маєш певні обов’язки перед своєю родиною, перед дітьми, і не тільки фінансові. Але якщо ці обов’язки тобі милі, якщо ти присвячуєшся в них дітям, сім’ї, то це і є твій відпочинок!

Я не ідеальний батько, свідомий, що маю над чим працювати. Тому для мене дуже важлива сповідь. Я стаю перед Богом як люблячим батьком і прошу Його про допомогу. А якщо вже прошу, то мушу й сам направитися, навернутися. У моєму розумінні після взаємин із Богом родина, сім’я є головним пріоритетом.

Максим Бондаренко,
сімейний консультант, автор і координатор “Осередку відповідального батьківства” ЛА УГКЦ та інтеграційних “Центрів підтримки сім’ї”, перший в Україні тренер ініціативи Tato.net, батько чотирьох дітей:

– Своїм покликанням вважаю наблизити радість батьківства для себе і для інших. А умова цього – яким сином чи донькою ти є для свого батька. У кожного з нас стосунки з батьками складалися по-різному: є негативні спогади, а є позитивні. Проте не судіть своїх батьків! Ми не жили в той час, у тих обставинах. Можливо, вони не мали тих знань, що ми.

Єдина заповідь, яка містить обіцянку: шануй батька і матір, і буде тобі добре, і довго проживеш на землі. В ній не мовиться про теплі почуття чи досконалість батьків, а про те, чи приймаю я свій родовід таким, яким він є, свого батька, дідуся. Мовиться не про прийняття поганих вчинків, а про прийняття особи, про дар синівства. Чи можу я пробачити свого батька, щоб збудувати стосунки зі своїми дітьми? Треба зрозуміти, що батько також колись був сином, можливо, теж мав свої зранення, свої виклики часу, але передав дар життя і свої знання мені. Тож нехай залишиться лише вдячність батькам і за батьків! Від нас самих залежить, чи зможемо загоїти рани свого серця і без великих очікувань дивитися чистим серцем на своїх дітей.

У стосунках з дітьми важливо бути поряд, бути присутнім у їхньому житті, а не стати ідеальним батьком. Тішитися ними тут і тепер. Часом думаємо, що обов’язки батька – бути вірним чоловіком, не зловживати спиртним і приносити зарплату. Але цього замало, щоб бути добрим татом. Буває, що тато, переступивши поріг дому, потрапляє в “бермудський трикутник” телевізора, смартфона і зникає з “радарів” домашніх. Тим, що вважають, що дружина “сидить вдома і нічого не робить”, раджу спробувати на два тижні підмінити її. І тут не такою важкою, може, є робота, яку доводиться виконувати, як постійна задіяність у житті дітей, постійна відповідальність, бо ніхто інший цього не зробить.

Авторитетом стає не той, хто правильний, а той, хто поруч і не відкидає. Якщо хочу сам бути авторитетом для своїх дітей, щоб ним не стали інтернет чи вулиця, маю бути поруч із ними не сім хвилин, як каже європейська статистика. Навіть попри втому, їхні помилки чи недоліки маю дозволяти, щоб діти стрибали по мені чи “навантажували” мене своїми проблемами, і не маю права відмахуватися, казати, що не маю на них часу! Я не хочу бути великим неприсутнім у їхньому житті, а хочу, щоб мої діти запам’ятали мене живим і присутнім. Тож треба ставити питання, не чому я маю це робити, а задля кого. Задля їхньої усмішки, задля будування довіри моя присутність вкрай важлива.

І ще одне: хочеш бути добрим батьком – люби свою дружину, люби так, щоб це бачили твої діти! Це буде їхній найкращий досвід, найкращий університет життя, цінніший за настанови і поради. Потрібно бути прикладом люблячого подружжя. Не ідеального, а живого, присутнього у горі і в радості.

Одного разу моя дружина сказала, що потребує від мене стабільності. Не фінансової, а емоційної, щоби приходив додому спокійний, щоб усі робочі проблеми знімав разом із взуттям і наплічником в коридорі. Я почав це практикувати. Часом вдається, часом ні.. Але так ти усвідомлюєш, що маєш до кого приходити додому, бо дім – це місце, де тебе чекають, а не смітник, у який ми викидаємо всі наші проблеми й невдоволеності. Переступаючи поріг, я дякую Богові за день, поручаю Йому всі невирішені проблеми і кажу домашнім: “Я вже є”.

Батьківство, хоч і є відповідальністю, не має стати тягарем, а має бути пригодою. Не бійтеся вирушати з дітьми в пригоду! Виберіться з сином чи донькою в гори, сядьте з ними в один човен, пройдіть дистанцію. Це відкриє нові можливості комунікації. Деякі пригоди я описую в своїй книзі “Неймовірна пригода батьківства”, яка є продовженням першої книжки на цю тему “Дорогою батьківства”.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти