“Ви знаєте, якщо із запечатаного, закритого каменем і стереженого військом гробу є вихід, то ми маємо надію. І наша надія – у воскреслому Спасителі. Він є нашою надією, яка є такою певною, як те, що після ночі сходить сонце... Христос воскрес, і Він є нашим сонцем, яке дає нам світло життя”, – сказав Блаженніший Святослав у привітанні з Пасхою християн західного обряду, які святкували це свято минулої неділі.
Про те, як у світлі віри прийняти ці політичні реалії, як за ними не відійти від реалій духовних, якими є для християн святі дні Великого тижня та Світлого Воскресіння Христового, “Львівська Пошта” запитала представників львівського духовенства.
“Найважливіше завдання на час Великодня – не говорити про політику!”
Отець Павло Дроздяк,
капелан Львівської міськради:– Колесо історії обертається. З’являються нові люди, нові думки, нові обставини. Людина, маючи свобідну волю, робить вибір, за який несе відповідальність. Тож маємо це прийняти.
Але маємо й контекст Страсного тижня, в якому перебуваємо, і розуміємо, що керманичів держави ми обираємо з певною періодичністю, а Христос воскрес раз і назавжди, даруючи нам визволення та спасіння! Гадаю, ця думка про воскреслого Христа, який пообіцяв завжди бути з нами, має підтримувати нас і в ці дні, в нинішніх переживаннях. Тож варто було б цей тиждень більше перебувати в молитві, долучатися до богослужінь, які є дуже особливими. Наприклад, у четвер ввечері матимемо Утреню Страстей, коли читатимуть дванадцять страсних Євангелій про те, як Христос страждав, як із Нього знущалися, плювали в обличчя, як Його розіп’яли. Треба налаштуватися, щоб із великим трепетом у Страсну п’ятницю поцілувати святу Плащаницю як символ дорогої ціни, якою ми були визволені та здобули право називатися дітьми Божими, а не рабами гріха. Відтак досвідчити тишу Великої суботи і ввійти у Христове Воскресіння.
Ми не є механізмами, які в одну мить можна переключити на щось інше. Ми всі впродовж довшого часу були “накручені”, переживали стрес, тому, без сумніву, важливо відійти від інформаційного ресурсу і зануритися в особистісні стосунки, подбати, щоб гідно і достойно відсвяткувати Воскресіння Христове!
Найважливіше завдання на час Великодня – не говорити про політику! Бо кожен тримається своєї думки. Але вибори – це вже доконаний факт, який увійшов у наше життя і робить нас розділеними. Це негативно позначається на нас. Тому варто триматися своїх переконань, бути відповідальними за свій вибір, але не переконувати нікого, що мій вибір кращий. Зустрічаємося, говоримо про життя в родині, а не про політику! Я розумію, що ми не уникнемо тих питань, але дуже важливо бути пильними. І коли в нашому серці запалюється гнів, пам’ятати, що в нас є дух Воскресіння, пам’ятати, що ми святкуємо.
Як жити далі? Мусимо зрозуміти, що Христос каже: я є дорога, правда і життя. І коли ми будемо йти тією дорогою, будемо бачити перед собою ціль – Христа, то не будемо мати страху непевності. Власне, дуже важливо позбутися страху непевності, який живиться нашими фантазіями і надумуваннями. Ми говоримо про майбутнє, якого ще нема. А дуже важливо жити сьогодні, тут і тепер, йдучи дорогою Правди, йдучи з Христом, виконуючи його заповіді, які кличуть нас до служіння людини людині. Парадигмою нашого успішного життя є бути Людиною. І коли ми будемо цією Людиною з великої літери, то побачимо, що наше життя – це мандрівка, під час якої відкриваються різні краєвиди та горизонти. Але найважливіше те, що ми йдемо вперед!
“Усе залежить не від обставин, а від нашої постави!”
Отець Михайло Димид,
богослов, доктор східного канонічного права:– Маємо навчитися сприймати все наше життя з Божої перспективи. У цей Страсний тиждень ми, як християни, переживаємо нашу дорогу до Єрусалима, яку проходимо разом з Ісусом Христом. Цей час очікування Великодня, коли ми йдемо сповідатися, очищаємося від гріхів, дає нам нагоду зробити “ревізію” нашого ставлення до життя, у тому числі поглядів на суспільні реалії. А вони такі, що значна частина українців, які почувалися добре в тій системі координат, що витворилася за останні роки, перестрашилися, що більша частина обрала в особі нового президента невідоме. Є тривога за майбутнє держави, за її курс. Це свідчить, що вся державна система ще не є стійкою, що немає чіткої мети, ідеалу.
Пустелю між Єгиптом і Палестиною можна пройти за кілька днів, а народові Божому потрібно було 40 років. Це те, що спостерігаємо нині. Звільнені з рабства мають усвідомити свою відповідальність за майбутнє. Мойсей є тільки провідником, посередником, координатором, а результат залежить від кожного. Щоб рухатися вперед, має бути спільний ідеал. Громадяни не мусять бути однодумцями, але мета має бути тою самою для всіх. І навіть якщо кожен прямуватиме до неї своєю дорогою, буде поступ. А поки нема одного ідеалу, будуть нарікання, протести. І як результат – завдання, яке з нинішніми можливостями можна виконати швидко, забирає значно більше часу, ресурсів, зусиль, навіть поколінь.
Підготовка до Великодня має допомогти нам поглянути на це з Божої перспективи, нагадати нам, що ми тут тимчасово, що все залежить не від обставин, у яких ми живемо, а від нашого ставлення до них, від нашої постави в житті. Як ми співвідносимо себе з обставинами: чи є пасивними глядачами, а чи творимо їх? Чи дозволяємо злу впливати на нас, а чи беремо ініціативу і черпаємо добро з нашого спілкування з Богом і перетворюємо світ?
Сподіваюся, Великдень допоможе всім українцям подолати розділення, глянути на всіх поглядом Христа, який любить і приймає всіх. А тим, що підтримували Президента Петра Порошенка, допоможе усвідомити, що світ не завалився, а навпаки – вимагає від кожного очищення наших реалій від гріха і більшої праці, щоб наша держава ставала ще кращою.
Щоб осягнути це, маємо жити таїнствами, а не підміняти істинного християнства зовнішньою релігійністю та обрядовістю. Великдень – свято Воскресіння виражається передусім через літургію, через участь в таїнстві. Але багато хто не прийде на цей “весільний бенкет” або стоятиме на ньому осторонь, не приступаючи до Молодого, який перебуває в Євхаристії.
Маємо сфокусуватися передусім на Христі. І якщо досвідчимо це Воскресіння Христове в наших серцях, то отримаємо наснагу виконувати Божі заповіді, зокрема четверту, яка вчить шанувати батька та матір, а отже, й Україну, любити її мову, культуру, її закони і людей, довкілля. Тобто не красти, не смітити, дбати про красу свого подвір’я чи під’їзду.