Саме таких вчителів, зі слів Олени Северенчук, організаторки премії, і розшукує Global Teacher Prize Ukraine, аби показати, скільки можливостей має творчий, натхненний вчитель і скільки доброго він робить. 

“Якщо заглянути в соцмережі, то вчитель винен всім і в усьому. Людям більше цікаві сенсації, шок, негатив. Але скільки всього позитивного відбувається. І дуже багато українців вдячні своїм вчителям. Саме це ми хочемо показати. В цьому контексті говоримо про зміну функцій вчителя, бо він вже не є носієм унікальної інформації, бо все вже є в Інтернеті. Вчитель – це передусім наставник, який скеровує в її пошуках і вчить ефективно її використовувати. Тому функції вчителя розширюються, місія вже інша. І дуже потрібно пропагувати новий образ і цю нову місію вчителя в українському суспільстві”, – каже вона.

З її слів, нині наші школи відповідають на ті потреби суспільства, які є чи були в батьків нинішніх учнів, які запитують, а чому дитина після півроку навчання в школі ще не вміє читати і писати, і їм важко пояснити, що для розвитку дитини це не головне.

“Ми ще на етапі переходу від пострадянської освіти до освіти, спрямованої в майбутнє, до компетентнісної освіти. Ми, розповідаючи про вчителів нашої десятки, пропонуємо лікбез для усього суспільства – це один із способів показати, яким повинен бути вчитель 21 століття. Це вчителі, які виходять за межі класної кімнати і поширюють свою діяльність на школу, на громаду, на суспільство України. І саме вони є агентами змін у країні, саме вони дають шанс на успіх не тільки дітям, а й Україні як державі”, – переконана організаторка премії.

Як розповіла співрозмовниця, це вже вдруге в Україні проводиться такий конкурс. Цей інакший і за кількісними показниками, і за якісними. Торік організатори отримали 632 заявки, а цього – майже дві тисячі. Це свідчить про те, що зросла довіра, що вчителі побачили, що це не якийсь “напряг”, а цікаві активності, до яких хочеться долучитися, що це престижно бути одним з номінантів, що для нас важливі не десятки грамот, а соціальні проекти, започатковані освітянами. 

Вчителі могли самі подати заявку, а також могли бути номіновані учнями, колегами чи батьками. У такому разі організатори телефонували і пропонували заповнити заявку. 

“Номінація – це можливість подякувати вчителеві, який повірив, надихнув, підтримав, подарував крила чи двигун, а для нас – це можливість знайти особливих вчителів. Номінанти не є автоматично учасниками конкурсу. Номіновано було більше 2500 вчителів, а учасниками стали 1918”, – розповіла Олена Северенчук.

фото: Global Teacher Prize Ukraine

“Ми змінили методологію. Торік ми обирали ТОП-20, п’ятірку найкращих і переможця. Цього року ми обрали ТОП-50, з них експертне коло обрало ТОП-10, саме з них журі обирає переможця. Це відбулося, коли десятка найкращих вчителів зібралася у Львові на дуже цікаві активності: майстерки, відкриті уроки. Змагання тут було найменше, передусім це спілкування, співпраця і ділення натхненням”, – каже співрозмовниця.

Цього року переможець Global Teacher Prize Ukraine отримає поїздку в Дубай на Global Education and Skills Forum 2019, 1 рік безкоштовного навчання від “Освіторії” та 250 000 грн. А куратор премії Наталія Мосейчук оголосила власну номінацію, приз – 50 000 грн та полицю книжок.

Оцінює та обирає переможця експертне журі, до складу якого увійшли: голова “Освіторії” Зоя Литвин, телеведуча “1+1” і куратор премії Наталія Мосейчук, ініціатор і натхненник освітнього руху EdCamp в Україні Олександр Елькін, заступник міністра освіти і науки України Павло Хобзей, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2017 Пауль Пшенічка, дитячий сімейний психолог Світлана Ройз, учасниця популярного тін-гурту Open Kids Аня Бобровська та автор проекту ROLF’S технології виробництва паперу з опалого листя Валентин Фречка. Обирати переможця долучилась і фіналістка Всесвітнього конкурсу для вчителів Global Teacher Prize 2018 Марджорі Браун. Кожен з членів журі мав розподілити свої 20 балів між вчителями десятки, але не більше 7 балів для одного учасника. 

Переможця визначає журі, а ще кожен може взяти участь у виборі народного вчителя за посиланням до 6 жовтня. Переможець у цій номінації отримає можливість поїхати за кордон вивчати освітній досвід, а передусім – визнання. 

 “Ця премія буде щорічною, десь в середині квітня стартуватиме новий етап прийому заявок. Тож вчителі можуть не тільки спостерігати за церемонією нагородження фіналістів, а й надихатися та готуватися до участі у нових етапах”, – каже Олена Северенчук.

Олеся Браташ, вчителька української мови та літератури з смт Добротвір на Львівщині, у своїй роботі керується правилом “час трьох “Н” – “Немає нічого неможливого” – і привчає до цього учнів.

Вчителька розуміє, щоб завоювати повагу дітей, треба бути “в тренді”, тому використовує для своєї роботи сучасні технології: соціальні мережі та месенджери стали звичними інструментами її викладацької діяльності.

Також Олеся Браташ веде власний блог. Перед вивченням будь-якого програмового твору вона публікує у блозі ключові питання, на що потрібно учням звернути особливу увагу: до прикладу, наголошує п’ятикласникам, що читаючи “Таємницю козацької шаблі”, ті повинні звернути увагу на екзотику старовинних українських замків, створити карту подорожі героїв. На уроках вчить дітей створювати ментальні карти, “шпаргалки”, рекламу частин мови, одиниць синтаксису, у процесі вони навчаються дискутувати, презентувати себе.

Вчителька ініціює проведення в школі заходів у межах Міжнародної акції “16 днів проти насильства”, щоб привернути увагу до проблем насильства в сім’ї, разом з учнями бере участь у проекті “Енергоефективні школи”.

З її ініціативи в школі створено волонтерський центр допомоги українським захисникам на Сході та вимушено переселеним громадянам, вони разом з релігійною громадою зібрали у селищі понад 300 книжок україномовної дитячої літератури для публічної бібліотеки міста Слов’янська.

Олександр Лисич, вчитель хімії Чорнотицької школи на Чернігівщині, має унікальну хімічну картинну галерею, де кожен малюнок – це навчальний матеріал до певної теми, завдяки якому, на переконання вчителя, можна вчити “нудний і незрозумілий предмет” на високому рівні без використання підручника. А ще він створив “СУХО” – Сільський університет хімічної освіти, місце зустрічі дітей, яким недостатньо шкільної програми, та “МОКРО” – Міжнародне об’єднання креативного розвитку обдарованості, готує програму шкільного курсу хімії і посібник, проводить тренінги з логіко-смислових моделей навчання для студентів-хіміків та дбає про екологію.

Вже кілька років у його канікулярну школу “Поліська орбіталь”, де готує переможців міжнародних олімпіад, з’їжджаються діти, захоплені хімією, із семи районів. Тут вони проводять дослідження та готують проекти, створюють індивідуальні матриці уроків, ходять на індивідуальні заняття, проходять тренінги інтенсивного розвитку здібностей, грають у вікторини, ходять на наукові пікніки та чаювання, читають сучасну літературу з хімії. Їдять на перерві… юшку та кашу з казана.

На занятті вчитель матеріал скрайбує (замальовує, немов робить комікси, застосовує плакати, схеми, опорні знаки, символи, кумедні малюнки), також пропонує готові багатовимірні моделі теми. За одне заняття завдяки методиці хвильового занурення школяр може почерпнути стільки, скільки в разі традиційного підходу – за 5-10 уроків.

Суть програми – не здобуття поглиблених знань з предмета, а набуття дитиною необхідних навичок роботи з отриманою інформацією, вміння її аналізувати, швидко і творчо мислити, уявляти і зосереджуватися на основному. Особливий акцент на попередній розвиток математичних здібностей дітей – 10-12 занять на початковому етапі присвячені математиці.

Середній бал ЗНО з хімії коливається від 180 до 196 балів. На тих, хто навчається у “звичайній сільській школі”, чекають біоенергетика і біомедицина, хемоінформатика (застосування комп’ютера та інформатики до проблем хімії) і робототехніка, нанотехнології. 

Богдан Портяний, учитель географії та правознавства зі спецшколи №5 з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу ім. Бугаєвської з міста Горішні Плавні Полтавської області переконаний, що учні повинні отримувати задоволення від навчання, а не прагнути бути кращими за інших. Тож клімат Азії учні вивчають, проводячи соцдослідження серед батьків, у яку пору року краще їхати на курорти (у Туреччину, Таїланд, Індію), харчову промисловість України – у продуктових магазинах, а хімічну – у магазинах господарчих товарів, а центр Європи можуть знайти за допомогою гумки і звичайної голки.

Його учні, завантаживши GPS-навігатори на телефон, займаються геоекшингом (гра-мандрівка, під час якої діти виконують завдання, знаходять місце розташування потрібних об’єктів, шукають інформацію про них, відповідають на запитання). Основна ідея полягає в тому, що одна команда ховає “скарби”, за допомогою GPS-навігатора визначає їхні координати і повідомляє про них в Інтернеті. Команда-суперник за цими координатами за допомогою GPS-навігаторів їх шукає. Так діти освоюють супутникові навігаційні системи GPS, досліджують території, пізнають флору і фауну місцевості, виконують творчі завдання.

Аби діти легше справлялися з геологічними поняттями і термінами, організовує навчальні екскурсії з вивчення гірських порід і мінералів. А в класі проводять експерименти на водопроникність гірських порід, передбачають погоду, використовуючи дані портативної метеостанції. 

Уже 13 років Богдан Портяний керує Центром дитячої дипломатії, філією Міжнародного центру народної дипломатії імені Яна Казимира. Учні вивчають культурні надбання народів світу, поширюють знання про права людини, дитини, беруть участь у вікторинах з історії, географії, економіки різних країн, що проводять посольства іноземних держав в Україні. Ще п’ять років тому педагог організував клуб підприємництва In-West, а цього року започаткував проект “Академія юного підприємця”.

Олександр Жук, вчитель інформатики із Запоріжжя, який не лише вивчив мову жестів, ділиться з дітьми тонкощами IT та створив енергокоманду, а й сам три роки поспіль перемагає в математичному конкурсі з усного рахунку.

Олександр Жук – сурдопедагог в Запорізькій спеціальній школі-інтернаті “Джерело”. Він захотів вивчити жестову мову, хоча ні серед рідних, ні серед знайомих не було людей з вадами слуху. А поштовхом стала зустріч з глухим підлітком, який намагався щось пояснити мовою жестів, і був дуже нещасним від того, що його не розуміють. 

Він навчає не тільки інформатики, а й як нові технології можуть послужити, зокрема для екології, яка для дітей з особливими освітніми потребами не просто модний тренд, а змога відчути себе важливими, корисними для планети. У закладі навіть працює енергокоманда з 15 учнів. Вони займаються просвітою для однолітків та молодших школярів, ведуть енергомоніторинг споживання ресурсів школою, енергоаудит будівлі та пропонують енергоощадні заходи. Команда стала переможцем Всеукраїнського екологічного квесту в Одесі і в проекті “Школа енергії 2.0”. 

Переконаний, що берегти планету – це не лише збирати папір та пляшки, а й навчитися користуватися 3D-принтером, сонячними панелями та іншими інноваційними продуктами, вміти програмувати та мати IT-культуру. Учні вже створюють свої віртуальні моделі та роздруковують їх на 3D-принтері. А ще вивчають інформатику на сучасному рівні і перемагають на міжнародних конкурсах з комп’ютерної графіки та веб-дизайну.

Наталія Голоднюк, вчителька англійської мови та зарубіжної літератури в ЗОШ №3 у місті Сміла на Черкащині, модерувала курси для вчителів англійської мови під час співпраці з Британською Радою, навчала англійської патрульну поліцію Києва, брала участь у проекті “Вчителі англійської мови – агенти змін”. Вона є членом міжнародної асоціації вчителів IATEFL та постійним учасником конференцій і вебінарів.

Вчителька поставила собі за мету реалізувати свій проект-мрію English Studio. Ідея полягає в тому, щоб кожна дитина, незалежно від статків, мала рівні можливості для вивчення мови на високому рівні. Щоб під час практичного застосування мови (проекти, вистави, ігри) учні непомітно долали мовний бар’єр, удосконалювали свою розмовну мову, поєднували навчання з відпочинком, отримували мотивацію для подальшого вдосконалення.

Людмила Боднарюк, вчителька музичного мистецтва Виноградівської ЗОШ №8 на Закарпатті, зуміла поєднати уроки музичного мистецтва з елементами математики та англійської мови. Вважає, що музика насправді містить у собі математичні розрахунки, і тому діти, вирішуючи цікаві завдання з музично-математичних додатків, навіть не помічають, як працюють одразу в кількох сферах. А зміст завдань вона розписує англійською.

Людмила знайомить учнів з додатками, наприклад, “Мusic weather”, де можна проаналізувати музичний твір за допомогою “погодних зображень” англійською. Та найновішою, найцікавішою, найунікальнішою є її авторська розробка – навчання дітей гри на японських дзвониках. Вона вигадала спеціальний шифр, завдяки якому діти можуть зіграти практично будь-яку мелодію.

Також вже понад 11 років вчителька опікується соціальним проектом “Look at me, not my disability” (“Дивись на мене, а не на мою інвалідність”). Разом зі своєю мамою та учнями вона підтримує дітей з інвалідністю, які проживають у дитячому будинку-інтернаті №3. Вони не просто допомагають дітям з інтернату – вони дружать з ними.

Олександр Черкас, вчитель інформатики, української мови та літератури із загальноосвітньої школи №54 у Києві, поєднує на уроках літературу та інформатику й проводить уроки – прямі ефіри в соцмережах. У свої 25 претендент на звання найкращого вчителя України встиг попрацювати з дітьми з особливими освітніми потребами в сільській школі на Київщині, у спецінтернаті для учнів з порушеннями опорно-рухового апарату, а також викладав українську літературу дітям з ВІЛ/СНІД у лікарні “Охматдит”. Зараз вчителює в загальноосвітній школі Києва №54 і створює разом з однодумцями громадську організацію, яка допоможе дітям з інвалідністю весело й корисно проводити вільний час поза школою. “До 7-го класу я проживав з бабусею, у якої син був хворий на ДЦП. Завжди хотів навчитись ненудно навчати таких діток. І довести всім, що вони можуть змагатися і перемагати нарівні зі всіма на конкурсах і олімпіадах”.

Написані Олександром навчальні програми з інформатики для учнів 2-7 класів, які мають хвороби опорно-рухового апарату, використовують зараз в багатьох українських школах. Його учень Олесь із порушенням опорно-рухового апарату вперше в історії закладу успішно склав ЗНО й вступив на бюджет до столичного вишу, де навчається на програміста.

Олександр розробляє та проводить інтегровані уроки, поєднуючи українську мову та літературу з інформатикою. 

Черкас проводить заняття з журналістської майстерності та розробив авторську програму для гуртка журналістів. А нещодавно захопився вивченням жестової мови й розробляє освітню програму для гурткової роботи з дітьми з вадами слуху.

Заохочує учнів подорожувати: три роки поспіль реалізовує разом з вихованцями проект “Мандруючи, навчаймося”. За цей час вони відвідали чимало цікавих місць столиці, Львівщини, Закарпаття, Херсонщини, а зараз готуються підкорювати Європу. 

Світлана Стельмах, вчителька правознавства, історії України та громадянської освіти з Херсона, переконана, що головна місія вчителя – не нашкодити дитині. Каже, що її учні в ліцеї дуже вмотивовані, тому пропонує уроки з елементами дебатів: це розвиває критичне та креативне мислення. Також її вихованці вчаться створювати, презентувати, а головне – реалізовувати бізнес-проекти. Перші зароблені гроші учні вкладають у благодійність.

Підопічні Світлани Стельмах обожнюють, коли урок перетворюється на квест. Наприклад, до всесвітнього Дня Гідності і Свободи ліцеїсти отримали завдання через QR-коди. Девіз Світлани: “Робимо з учнями все цікаве та корисне”, – від власної реклами та створення індивідуальних карт пам’яті до відеобуктрейлерів та лепбуків. Одне з останніх досягнень вчительки – проект разом із 8-класниками, який починався як історичне дослідження, а переріс у створення настільної інтерактивної гри “Патріот” для дорослих і дітей. Вчителька розповідає, що часто пояснює матеріал уроку з використанням ArtScribe і сама малює на дошці та використовує різні техніки критичного мислення. 

Крім “сухих” знань з історії знайомить, наприклад, із кулінарними вподобаннями жителів тих країн, про які йдеться на уроці, а потім увесь клас переглядає онлайн-виставки тамтешніх музеїв. А щоб відівчити учнів від тюремної романтики, організовує превентивні екскурсії… до слідчого ізолятора.

Юрій Гайдученко, вчитель української мови та літератури з Новопечерської школи у Києві, на кожному уроці мови та літератури пропонує реальну ситуацію з життя, яка викликає в учнів зацікавлення та провокує дізнатися більше.

“Як вивчити прикметники? Відкриваємо туристичне агентство, і паралельно з опануванням тонкощів туристичної справи вивчаємо прикметники. Як вивчити числівник? Відкриваємо свій ресторан. Як вивчити творчість Стельмаха у 7-му класі? Створюємо кіносценарії до твору та нові інтерпретації, фанфіки”, – розповідає вчитель.

Разом з учнями Юрій проводить уроки в різних форматах: урок-кулінарне дослідження, урок-скайпзустріч, урок-квест, урок-подорож, віртуальна мандрівка, урок-кінофестиваль, урок-репортаж, урок-анімація тощо. Одним з найцікавіших форматів навчання вважає інтернет-дослідження, уроки розвитку критичного мислення, на яких учні вчаться аналізувати фейкову інформацію, рекламні маніпуляції.

Учитель спускається з учнями в метро для того, щоб знайти нові помилки рекламодавців на рекламних оголошеннях та афішах. Він знімає з учнями трейлери та фільми замість банальних розмов та обговорень змісту творів. А також створює віртуальні музеї замість розповідей про життя митців. Запровадив свою формаційну систему оцінювання.

Наталія Рудніцька, вчителька зарубіжної літератури та української мови в Кам’янець-Подільській школі №17, паралельно з технологією розвитку критичного мислення практикує методики, що розвивають емоційний інтелект учнів, спонукають до розвитку пізнавального інтересу, мнемотехніки.

Вчителька впроваджує у своїй школі й біоадекватну технологію навчання: корисну інформацію учні отримують за допомогою асоціативних малюнків, рухів, жестів, наочного моделювання через гру-драматизацію.

На уроках діти малюють комікси, таблиці, схеми. Люблять складати тести та малювати “карти подорожей героя”, клеїти лепбуки та створювати кольорограми, інфографіку та сюжетні ланцюжки.

Особливу увагу Наталія приділяє ораторському мистецтву в старших класах. Вчителька впевнена, що підлітки ще в школі повинні навчитися долати страх перед великою аудиторією і відточити навички самопрезентації.

Вона одна з редакторів української Вікіпедії, тож активно використовує в старших класах Wiki-уроки.

Переконана, успішними стають учні, готові швидко перекваліфікуватися та навіть змінити стиль життя: “В мене є випускник, що мав 3 бали з літератури у 9-му класі, але склав ЗНО з української мови та літератури на 184 бали. Учень-бешкетник став військовим офіцером. А хлопець, який мав заїкання, переборов мовленнєву ваду й залюбки виходив на шкільну сцену”.