Що дасть українцям спільна дата Воскресіння Господнього: об'єднання чи розкол?

Поза тим, що Воскресіння Христа у передранішній тиші відбулося тільки один раз, християни різних країн і конфесій святкують Великдень протягом останніх чотирьохсот років окремо. Нагадаємо, роз­біжність у визначенні дати Пасхи між Сходом і Заходом виникла після запровадження у XVI ст. григоріанського стилю. У східній церковній традиції й надалі збережено юліанське літочислення. Дата "західної" Пасхи в 45% випадків на тиждень раніше від "східної", в 30% випадків збігається з нею, 5% - різниця становить чотири тижні  і 20% - 5 тижнів. Різниці у 2-3 тижні не буває.

У такому розділенні числа, очевидно, протягом 400 років щоразу  відбувається і "сегментація" символу та сенсу події. Чи повинні вірні різних українських церков святкувати Пасху разом, за єдиним календарем? Які питання і моменти важливо обговорити у суспільній дискусії на таку непросту тему? В чому сенс календарного об'єднання та чи стане воно імпульсом до духовного співпричастя у релігійній практиці українців?

Кілька днів тому Інститут екуменічних студій (УКУ) організував семінар на тему "Єдина дата Пасхи - можлива: Аллепський консенсус 1997 року", в якому взяли участь професор Дагмар Хеллер, представник Всесвітньої ради церков, о. д-р. Мілан Жуст, представник Папської ради для сприяння християнської єд­ності, а також доктор Костянтин Сігов, головний редактор видавництва "Дух і Літера", представник УПЦ.

Підставою до дискусії стосовно єдиної дати є, нагадаємо, Аллепський консенсус 1997 року, прийнятий на нараді за участю Всесвітньої ради церков на запрошення Сирійської православної церкви. Саме в місті Аллепо (Сирія) представники католицької, протестантської, православної традицій підтримали рішення про те, що для обчислення дати Пасхи треба дотримуватися норм Нікейського собору, згідно із положеннями якого Великдень має святкуватися у першу неділю після повного місяця після весняного рівнодення. Щоб досягти єдиних підрахунків дати весняного рівнодення, учасники рекомендували використовувати Єрусалимський меридіан. Перший рік спільного "календарного" святкування припадав на 2001 рік, проте у наступні роки, консенсус, досягнений в Аллепо, реалізованим не був. Оскільки у 2010-му та 2011 роках дата православної і католицької Пасхи збіга­ється, ініціатори вважають цей час доброю нагодою для активного суспільного обговорення єдиної дати Пасхи.

Характерно, що готовність до спільної дати святкування Великодня  - в другу неділю квітня Римо-Католицька та Протестантська церкви висловили ще тридцять років тому. Проте Комісія від православних церков у 1977 році рішуче відхилила цю пропозицію, оскільки, на думку її представників, це суперечило б тисячолітній традиції обчислення дати Пасхи.  

Оскільки у 2010-му та 2011 роках дати святкування Христового Воскресіння збігатимуться у східній та західній традиціях, то, за словами  Антуана Аржаковського, слід наголосити на тому, що дати святкування Пасхи не лише збігаються за юліанським та григоріанським календарями, а й відповідають астрономічним підрахункам. "І це - важливе свідчення того, що настав час спільно святкувати Пасху не час від часу, а зробити це правилом", - наголосив він.

У час семінару, проте, озвучено думку, що головна проблема - не у математичних підрахунках дати, а у відсутності довіри між різними християнськими деномінаціями через тривалі поділи.

"Дуже добре, що дискусії стосовно єдиного святкування Пасхи триватимуть, зокрема, саме в Україні. Бо тут питання єдності є особливо важливим. Нам варто залишатися у діалозі одне з одним", - наголосила Дагмар Хеллер.

Наскільки актуальність єдиного дня Пасхи  є важливою для українців? Доктор Костянтин Сігов звернув увагу, що в українській мові слова "свято" і "святість" є однокореневими, чого нема в жодній іншій мові світу.

Він також наголосив, що обговорення цього питання повинно відбуватися не лише у вузькому колі експертів, але і в широкому академічному та освітньому колах. 

"Усвідомлюючи важли­вість спільної дати відзначення найбільшого християнського свята, ми повинні пам'ятати, що питання не сформульоване - або календар, або смерть. Ні - або смерть, або життя! І обираючи життя, ми повинні прийняти також і його різноманіття, навіть якщо воно незручне, але все ж є ознакою живого. Мусимо також розуміти: якщо в зміні календаря дата Різдва буде визначена на 8 січня, то це може призвести до неоднозначної реакції вір­них. Адже не може одна парафія святкувати сьомого січня, а інша - восьмого?  Ділитися на рівні одного дня і різати по живому тілу Церкви - це дурниця, а тому ми не повинні допустити такого невігластва. Таке розуміння Пасхи як свята всіх свят допоможе подолати нам буквалізм, і  дух пануватиме над літерою", - вважає Костянтин Сігов. 

На думку віце-ректора УКУ Мирослава Мариновича,  основною проблемою є культурні бар'єри. "Мислення, коли йдеться про одну дати святкування Пасхи для християн, використовує насамперед запитання: хто переміг, а хто програв?" - зауважив він. Навівши приклад політичних радянських таборів, Мирослав Маринович розповів, що там усі свята відзначали спільно, Пасху святкували двічі. За його словами, людей у таких таборах об'єднувало, на жаль, передусім відчуття спільного ворога. "Але чому на сьогодні немає відчуття, що найсильнішим клеєм може бути і є не спільний ворог, а спільний Бог", -  поставив він риторичне запитання до присутніх на конференції.

Як на практиці зреалізувати ініціативу спільної дати? Позитивне рішення на підтримку Аллепського консенсусу повинен ухвалити Всесвітній Православний собор. Якщо Православна церква дасть таку згоду, можливість  спільного календаря стає очевидною. Проте чи справді таке рішення буде ухвалено?

На думку одного з учасників, реальна проблема лежить сьогодні  не у площині стосунків між православними і католиками, а у боротьбі між Другим і Третім Римом.

Оскільки Константинополь і слов'яни святкують Різдво у різний час, то дуже важливо, щоб була збережена  спільна дата Пасхи. Бо якщо два головних християнських свята будуть розділені, це буде потужною драмою.

Враховуючи реальні впливи і тенденції з боку РПЦ на українській території, маємо підстави сильно сумніватися у тому, що таке рішення буде швидким і безболісним. А ос­кільки заповідається складний процес, то чи не стане така, за своєю суттю, позитивна і сві­тоглядна ініціатива про спільну дату Великодня точкою ще більшого розриву між українцями різних конфесій? Чи вистачить нам мудрості пройти цей дуже небезпечний, складний, а водночас дуже потрібний шлях?

Очевидно, що, гартуючи себе,  найбільше мусимо працювати у сфері інтелектуаль­ній, здобуваючи переваги в освіті та науці. За сформування потужного людського проукраїнського "лобі", можемо вільно починати справу витворення помісності української церкви, яка потенційно стане найбільшою помісною церквою світу. Але до відповідальності і такого лідерства, ми, очевидно, повинні довго готуватися.