Здоров’я – найбільший скарб людини, який ми, на жаль, не завжди доцінюємо. Коли ж втрачаємо його, шукаємо способів повернути. І не завжди вистачає простого заживання пігулок чи курсу лікування. При важких недугах важливо пройти ще й курс реабілітації, а при хронічних – регулярно підтримувати своє здоров’я. І мудре використання природних ресурсів дає надзвичайний результат.

Один із таких шансів оздоровитися пропонує санаторій “Черче”. Мальовнича і дуже затишна природа опільського села в передгір’ї Карпат дасть змогу відпочити від щоденної метушні, подихати чистим повітрям, а використання сульфідних вод і лікувальних грязей, застосування інших реабілітаційних методів значно покращать самопочуття при багатьох недугах.

Сам курорт був заснований майже століття тому і став одним із осередків української культури Галичини міжвоєнного періоду, оскільки сюди приїжджала на лікування та відпочинок чи не вся українська галицька інтелігенція. Першим його директором був Левко Лепкий – український поет і композитор, брат знаного письменника Богдана Лепкого.

Але, як розповідає у своїй книжці про санаторій письменник Роман Коритко, помічну силу грязей (на жаль, українське слово “болото” так і не прижилося в медичній термінології) тут зауважили давно і використовували його в найпростіший спосіб при ломоті в спині, ногах, руках. Нагрівали у відрах рідку болотну масу, заливали в діжку і садили туди хворого. Хворий вигрівався там, доки не переставало боліти. Деякі підприємливі жителі села почали возити “болото” до Рогатина і продавати по три корони за бочку.

А офіційно властивості черченських джерел були відкриті лише 1905 року. Тоді на Рогатинщині відбувалися маневри австрійської армії. Лікарі-українці помітили в сільських стодолах Черча пристосування для купелей і вельми зацікавилися ними. А саме відправили до Відня на експертизу черченську воду і “болото”. Лабораторні дослідження підтвердили, що черченські джерела та “болото” містять великі домішки сірководню і придатні для лікування, зокрема, ревматизму, подагри, ішіасу, різних жіночих недуг.

Українські активісти поставили собі за мету заснувати тут курорт. У 1926 році письменник, видавець, колишній підхорунжий Січового Стрілецтва Микола Угрин-Безгрішний, черченський війт Василь Гладун та директор місцевої школи Петро Бігус створили ініціативний комітет, зібрали майже дві тисячі доларів і розпочали будівництво першої купелевої лазні. А вже наступного літа у перший лікувальний сезон оздоровитися сюди приїхало 300 хворих. Українське лікарське товариство у Львові, яке очолював професор Мар’ян Панчишин, ініціювало нову купелеву спілку. У січні 1929-го представники багатьох українських кооперативних закладів та приватні вкладники заснували товариство “Мінеральний живець “Черче”. Його коштом були зведені найнеобхідніші будівлі та розширена водогрязелікарня. Її директором на ціле десятиліття став Левко Лепкий. Невдовзі тут постали пансіонати. В 1933 році коштом жителів Бережанщини та Рогатинщини до 60-річчя Богдана Лепкого спорудили віллу “Богданівка”, яка стала осередком спілкування відомих діячів культури, релігії та науки (знесена за радянської влади).

У радянський час тут активно діяла оздоровниця, яка приймала до 2500 хворих за рік. Унаслідок розрухи перших років незалежності санаторій закрили. Але в 2004 році він отримав нове дихання: були проведені значні реконструкції, багато корпусів потрібно було відновлювати практично з нуля. Нині, зі слів головного лікаря Михайла Падучака, в санаторії “Черче” оздоровлюються близько 2000 хворих на рік з усієї України, проте могло б бути значно більше. Для цього санаторій потрібно розвивати, натомість нині він перебуває у, як то кажуть, підвішеному стані. Ще в 2016-ому після всіх судових інстанцій майно санаторію отримав у відання Фонд держмайна України.

“На жаль, санаторій не розвивається, для цього потрібні значні інвестиції. Намагаємося триматися на плаву – і щоб ціни були доступні для наших людей, і щоб не пропасти. Адже попри те, що маємо невичерпні природні ресурси, дуже дорого обходяться енергоносії – мінеральну воду та грязі треба підігрівати. А ще зарплати, податки… Щойно з’являється можливість, намагаємося вкладати передусім у обладнання, – каже головний лікар, виправдовуючись за трохи “радянський” вигляд санаторію. – Хотілося б зробити значно більше, але в такому, як я вже казав, підвішеному стані зробити це дуже важко. Потрібен господар, який би розвивав цю оздоровницю, вкладав у неї. Водночас важливо зберегти її доступність для людей: санаторій є дочірнім підприємством ПрАТ “Укрпрофоздоровниця”, і працюючі хворі отримують тут лікування безкоштовно. Також безкоштовну реабілітацію проходять в нас учасники АТО”.

Головний лікар розповідає, що з 2004 до 2013 року санаторій працював цілий рік, а з 2013-го закривається на зиму. Цього року у вимушені відпустки працівники підуть з 15 жовтня, бо вартість опалення не окуповується та й у холодну пору року дуже мало людей їдуть на оздоровлення.