Ідучи Львовом, незалежно від пори року та часу доби, не відчуваєш, що в країні війна, що на сході наші хлопці ціною свого життя і здоров’я відстоюють нашу незалежність, наш мир і спокій… Звідусіль чути музику, люди веселяться, безтурботно прогулюються містом, відпочивають на лавках… Але є у Львові місце (зовсім близько від центру), де про війну пам’ятають завжди. І не тільки пам’ятають, а й у будні і свята вкладають свою працю у те, аби хлопці на передовій відчували підтримку зі Львова, аби знали, що за них переживають, піклуються. Це Львівська волонтерська кухня, яка згуртувала активних небайдужих містян. Зараз вона розташована за адресою: вул. Просвіти, 4-а, а донедавна діяла на вул. Сербській, 7. Щодня з 11.00 ранку до пізньої ночі тут кипить робота: оббирають і нарізають овочі та фрукти, сушать, фасують. Щотижня, а часом і кілька разів на тиждень, відправляють вантажі на передову.

Зі слів координаторки роботи Львівської волонтерської кухні Оксани Мазар, коли почалася війна, люди приносили свої заготовки і передавали їх на схід. Тоді потреба в провізії для бійців була дуже велика, але й було багато охочих допомогти, люди відчували свою відповідальність та причетність – приносили насушене з дому. Дівчата в капличці при церкві святого Климента все те фасували, знаходили в інтернеті рецепти борщів, супів, чаїв.

“Поступово ми почали вдосконалювати свою роботу, вести її більш організовано. Та й люди стали менше приносити – втомилися, електроенергія подорожчала. Ми придбали професійні сушарки. Так поступово прийшли до того, що маємо зараз: працюємо з агрофірмами і підприємцями. Наприклад, агрофірма “Дзвони”, яка постачає овочі та фрукти в магазини Львівщини, дає нам некондиційну продукцію. Ми все те чистимо, обрізаємо, подрібнюємо, сушимо”, – розповідає “Львівській Пошті” Оксана Мазар.

Тут готують сухі заготовки для приготування борщу, лінивих голубців, супів, солодких каш із сухофруктами, трав’яних чаїв.

“Розуміємо, що зараз наші хлопці на війні вже не голодують, мають відповідне забезпечення провізією, але ми маємо потребу допомагати. А хлопцям важливо, що за них переживають, пам’ятають, що в те, що ми передаємо, вкладена душа. Кажуть: “Нам не так важливо, що саме від вас приходить, як те, що це від вас, із дому”, – розповідає волонтерка.

Своїми підопічними тут вважають бійців львівських підрозділів, так званих “80-ки” і “24-ки”. Їх називають “наші”, стараються за кожної нагоди передати щось смачненьке. Але, звичайно, допомагають усім.

“Якщо хтось їде на передову і везе передачу, то везе усім, де є можливість доїхати. Бо саме на передовій наші пакети найбільш потрібні. Вже на другій лінії є бази, кухарі. А на передовій у польових умовах хлопці можуть собі з наших заготовок швиденько приготувати гарячу поживну страву. Все вже майже готове – додати 5 чи 10 літрів води, поварити з півгодини і всипати спецій. А ще хлопці полюбляють додавати до страв тушенину. Поки все готується, можна відпочити”, – веде далі Оксана Мазар.

Роблять тут і енергетичні суміші з горішків та сухофруктів для розвідників і тих, що на бойовому завданні та не мають змоги приготувати гарячу страву. Передають і випічку. Приміром, за останній тиждень на схід поїхало півсотні медівників (добрі люди передали меду), кожен – 2,5 кг.

“У нас є жіночка, яка готує спеції вдома. За ці чотири роки (жінка все записує і веде облік) вона зробила 36 тисяч пакетиків спецій! Тож ми порахували, що за той час переробили близько 400 тонн овочів! Важко сказати, скільки людей тепер працює у Львівській волонтерській кухні. Кістяк складають приблизно 15 осіб – ті, що працюють регулярно. Є й ті, що приходять допомогти час до часу. Восени долучаються студенти, учні училищ. Найбільше з Львівського державного коледжу харчової і переробної промисловості, що на Пулюя,  Львівського вищого професійного художнього училища на Левандівці, Української академії лідерства в Брюховичах.

“Ми вже так втягнулися в це, що без того не можемо. Дзвонять волонтери, стараємося нікому не відмовити, а тому все має бути готове, насушене, запаковане. Тож працювати треба щодня. Мусимо дбати про наших захисників, аби колись, не дай Бог, не годувати загарбників. Приходять хлопці, дякують нам, а ми їм за їхню службу. І в них, і в нас сльози в очах і клубок у горлі. Вони розуміють, що на вулицях міста діється одне, а тут усе робиться для них. Вони вдячні, і це спонукає ще більше працювати, – каже Оксана Мазар. – А ще запам’ятовуються дива, коли не знаєш, як це стається, звідки береться найпотрібніше. Наприклад, нам конче потрібна морква, купувати її дорого. Аж тут телефонує далека родичка, з якою вже давно не спілкувалися, і пропонує два мішки моркви. І таких див чимало”.

Допомогти може кожен!

Чим конкретно можна допомогти

---

Львівська волонтерська кухня дякує: