Варшава - це не те місто, перед яким у почасти штучному захваті й захопленні падають на коліна туристи. На дев'яносто відсотків зруйнована в час Другої світової війни, сьогоднішня Варшава символізує своє минуле лише малою Старувкою - Старим містом, надзвичайно затишним і мініатюрним уламком з бароково-класичної епохи, але й до того ж  дуже контрастним до решти міста. Здається, сюди не проникає  ні вітер, ні холодна енергія Вісли. Це місто у місті, яке живе найперше для туристів. Численна кількість атракційних стильних літніх столиків в оточенні світло-зеленої зелені та вишуканих квітів. На відміну від нашого Ринку - аналогії "старого міста", у більшості європейських міст - на варшавській Старувці дуже затишно і комфортно. З її високого помосту туристам, які сюди рікою стікаються з кухлями живого пива, відкривається вся панорама цієї "абстрактної" столиці. 

Але  щойно полишаєш Старувку, як затишну кімнату, опиняєшся в зовсім іншому місті - холодному, американізованому, "мегаполісному", набундюченому і дорогому.

Варшава завжди здавалася мені дуже "нарцистичною", залюбленою тільки в себе. У таких великих містах окрема людина завжди відчуває себе дуже загубленою і самотньою. Центр столиці - це архітектурна круговерть. Від 15-метрової  пальми, з якої починаються Єрусалимські алеї, до Маршалковської - вулиці американських хмарочосів і... сталінських забудов, що виведуть на скляний і химерний "кубізм" великих банків і корпорацій. І до "помсти Сталіна" - височезний Палац культури в самісінькому різностильовому варшавському центрі.

Але всю тривогу від цього як рукою знімає в іншому "варшавському світі" - парках. Починаючи з Королівських лазєнок, де біля ніг стрибають білки, і впорядкованими стежками гуляють розкішні павичі з "веселковими" хвостами. "Молочний" літній  палац на воді - резиденція Августа Понятовського, де від пізньої весни до "серединної" осені звучить Шопен - живий звук чорного мініатюрного фортепіано. У неділю цей парк просто тоне у музиці - відкритих концертах просто неба - класики й джазу, і навіть військових маршів у виконанні професійних польських оркестрів. Парк простягається на кілька кілометрів, ліва його "півкуля" стартує від "Гери" - готелю, де оселяються здебільшого іноземні студенти та творча молодь, яка стажується у Варшаві в найрізноманітніших наукових проектах. 

У Віланув входиш, як у лабіринт. Попри його просторі алеї і відкриті  дороги, тут є безліч  таємних місць, щоб залишитися  наодинці зі собою...

Без сумніву, найелегантнішою частиною польської столиці є Новий Світ з повільним переходом у Краківське передмістя, на лінії якого  Польська академія наук і Варшавський університет, і костел, де зберігається серце Шопена. 

Це місто таки важко любити за його строкатість і архітектурну сумбурність, або ж за галас чи незатишок, притаманний великим бізнес-центрам чи деяким столицям. Її так і не люблять, здебільшого, бо, на перший погляд, тут немає нічого, що могло б зачепити за душу. Але ці відчуття тривають доти, доки ти не прожив у Варшаві щось інше, ніж звиклих кілька туристичних днів. Якщо сховати фотоапарат і стишити швидкість кроку, в часі й просторі це місто проступає, як тінь на поверхні води, справжньою, не кожному доступною красою. З часом Варшава проростає у серце, як столітній дуб у чорній землі. І коли це станеться, від неї вже не можна піти. Впорядкована, чиста, ритмічна, з великими жовтими автобусами, що похвилинно прибувають на зупинку і майже ніколи не затримуються в "корках", стає домом для безпритульних усередині самих себе чи навіть для тих, хто має власну хатину в кожному куточку світу... Збудовану на чуттях і спогадах, звісно, а не з цегли чи світлого дерева.