Краса дивовижної Бакоти
Райське місце на Хмельниччині: як добратися, де поїсти і переночувати
фото: Ігор Меліка (3)
Літо – час відпочинку. У цю пору ми, як правило, мріємо відвідати інші країни, острови, щоби насолодитися чужоземними красотами, а про свої часто забуваємо… В Україні також є на що подивитися! Озеро Синевир, заповідник “Кам’янець”, Херсонес Таврійський, парк “Софіївка”, острів Хортиця і ще чимало чудових місць. Їх відносять до чудес України, і про них ми, звісно, знаємо. Однак є й такі, яких не знайти на карті. Приміром, за якихось 55 кілометрів від Кам’янця-Подільського красується Бакота – величезне затоплене село, оточене скелями. Добратися до нього важко, але все-таки варто: чудові краєвиди, чиста вода, жодного зв’язку та інфраструктури.
Ночівля: готель, трейлер або палатка
Як уже мовилося, село Бакота оточене скелями, які захищають його від вітру. Сонця тут зазвичай більше, ніж у будь-якому іншому місці Західної України. Вода в озері чиста, а особливо з боку Святомихайлівського скельно-печерного монастиря кришталево чиста. До слова, саме звідти відкриваються найгарніші краєвиди.
Оренда трейлера з чотирма спальними місцями коштуватиме 250 гривень за добу
За останні роки охочих відвідати Бакоту більшає. Однак дорога туди довга і складна, що й зупиняє туристів: зі Львова 6-8 годин. Найлегше їхати туди автомобілем – на шосе, яке сполучає Кам’янець-Подільський і Стару Ушицю, є вказівник –
стрілка направо і напис “10 км”. Або ж громадським транспортом від Кам’янця-Подільського до Старої Ушиці, а далі близько двох годин пішки. Переночувати можна в готелях Кам’янця-Подільського або ж у готелі “Ксенія”, який розташований безпосередньо на берегах озера в Бакоті. Також можна орендувати трейлер з чотирма спальними місцями за 250 гривень за добу. Найбюджетніший варіант – ночівля у наметі.
 |
| фото: Діана Кормухіна |
Найближчий магазин за три кілометри від берега озера. Щоправда, є торговий намет, де можна купити печиво, вафлі, чай, каву тощо. Однак ціни тут утричі більші. Тож, збираючись у Бакоту, не забудьте їжу, воду, а ще теплий одяг на ніч і аптечку. Також можна взяти вудочку: тут добре клює лящ, судак, окунь.
“Ніякого Балі не потрібно!”
Про село Бакота ми з друзями чули давно, бачили фото в інтернеті, які справді вражали, тож вирішили поїхати туди на вихідні. Відстань зі Львова – понад 300 кілометрів. Тож виїжджати довелося ще в п’ятницю у дев’ятій вечора. Близько другої години ночі приїхали до Кам’янця-Подільського, а до Бакоти потрапили аж у четвертій ранку. Дорога від Кам’янця-Подільського до Бакоти важка – ями, каміння, болото. Тож прибули на місце, коли вже світало. Напнули намети, розпалили багаття і стали насолоджуватися краєвидами. Саме сходило сонце. Небо набуло багряного відтінку, холодна роса торкалася ніг – одне слово, така атмосфера, що не відчувалася втома і не хотілося спати.
Наступного дня погода наче бавилася з нами: то сонце виглядало, то дощик цяпотів, то сильний вітер здіймався. Але ж ми стільки часу їхали сюди не для того, щоби сидіти в автомобілі?! Взяла фотоапарат, і пішла блукати берегами озера.
Вхід у заповідник – 10 гривень з людини
Жодної інфраструктури тут немає – ні дороги, ні магазинів, мобільний зв’язок відсутній. Виявилося, що поблизу нас у наметах жило ще чимало приїжджих з різних міст України – Києва, Харкова, Вінниці.
“Приїхали відпочити з сім’єю на вихідні. Тут справжня українська краса, що й ніякого Балі не потрібно! Головне прибрати за собою, бо туристів тут чимало, а за прибиранням ніхто не стежить. Потрібно берегти, не нищити своє, тоді не будемо мріяти про закордонні курорти!” – закликає відпочивальник Роман.
фото: RazomMedia
Потроху наближався вечір, небо знову набуло багряного відтінку, сонечко зайшло за обрій, аж раптом почав падати дощ. Люди поховалися в наметах. А після дощу з’явилася веселка через все озеро – краса, яку не передасть жодна фотографія! Далі ми почали смажити шашлики. Сидимо біля вогнища, аж раптом підходить молодий хлопець і каже, що потрібно заплатити по 10 гривень з людини. Мовляв, ви перебуваєте на території заповідника. Показує документи. Виявляється, що Бакота справді розташована на території заповідника “Подільські Товтри”, тому вхід сюди платний.
На небі з’явилася перша зірка, згодом ще одна і ще. Не встигли оком моргнути, як усе небо вкрили зорі, відображення яких виднілися в озері. Краса невимовна! А далі… всю ніч лив дощ. Прокинулись ми в шостій ранку і почали готуватися до від’їзду, бо дорога з Бакоти, як було сказано, – суцільне болото і каміння. За дев’ять годин вже були у Львові – засмучені, що через негоду не вдалося потрапити до Святомихайлівського скельно-печерного монастиря. Та все ж щасливі, що таки побачили цю красиву місцину. Певна, що неодмінно повернемося туди ще раз. Бодай для того, щоби відвідати цю святу обитель.
Українська Атлантида
Бакота (в перекладі з давньоруської – “бажане, прекрасне місце”) пережила і монголо-татарське нашестя, і турецьке, і польське, і російське панування. Не пережила вона лише індустріалізацію часів СРСР. У 1981-ому поблизу Бакоти почали будувати Новодністровську ГЕС, тож 
тутешніх мешканців виселили в сусідні міста, а сам населений пункт повністю затопили водою.
тутешніх мешканців виселили в сусідні міста, а сам населений пункт повністю затопили водою.Нині про це древнє місто нагадує лише Святомихайлівський скельно-печерний монастир – єдина згадка про древнє місто Бакота, яке вперше згадується у літописі 1024 року. В XIII – XIV століттях Бакота була великим містом, столицею “Русі Дольної” (так тоді називали територію між Дністром і Південним Бугом, яка входила до складу Галицько-Волинського князівства) і займала площу близько 10 гектарів з кількістю населення близько 2,5 тисячі осіб.
Святомихайлівський скельно-печерний монастир зведений на Білій горі над Дністром. Вода до нього не дійшла тільки тому, що розташований він на 
височині. Археологічні розкопки свідчать про те, що в цих краях на берегах Дністра було безліч язичницьких святилищ і капищ, а також кургани з жіночими похованнями. За легендою засновником тутешнього скельного чоловічого монастиря був преподобний старець Антоній – той самий, що викопав перші печери Києво-Печерської лаври. Страхітлива історія трапилася в 1255 році, коли монахи і жителі Бакоти сховалися від монголів у місцевих печерах. Кочівники жалю не знали і закрили входи у підземелля величезними каменюками, поховавши живцем усіх тих, що там були.
височині. Археологічні розкопки свідчать про те, що в цих краях на берегах Дністра було безліч язичницьких святилищ і капищ, а також кургани з жіночими похованнями. За легендою засновником тутешнього скельного чоловічого монастиря був преподобний старець Антоній – той самий, що викопав перші печери Києво-Печерської лаври. Страхітлива історія трапилася в 1255 році, коли монахи і жителі Бакоти сховалися від монголів у місцевих печерах. Кочівники жалю не знали і закрили входи у підземелля величезними каменюками, поховавши живцем усіх тих, що там були.На жаль, у 1996-ому обвал верхньої скелі Білої гори знищив більшість печер та усипальницю з настінними розписами і фресками XI – XIII століть. Лише в одному місці збереглися залишки келій і останки монахів, нечисленні руїни Михайлівської церкви та покинуті фруктові сади.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
