– Учнів можуть навчити лише ті вчителі, у яких вірять, яким довіряють. Тому з усіх напрямків нашої роботи найважливішим є розвиток і надихання вчителів. Вчитель, якого суспільство недостатньо поважає, не може ростити націю без комплексу меншовартості. Тому ми почали діяти і започаткували Global Teacher Prize в Україні. Адже нашим учителям також є чим пишатися. Проте в медіа до минулого року можна було знайти переважно негативну інформацію про вчителів, коли поведінка вчителя була некоректною, до прикладу, учитель вдарив учня чи виник якийсь конфлікт. Але щодня в класній кімнаті вчитель творить ті дива, за які йому рідко дякують, а результат видно значно пізніше. Ми хочемо, щоб у медіа говорили про позитивні приклади вчителів, щоб суспільство змінило контекст, у якому говорить про вчителів. Отож, бачимо для себе три місії: піднести престиж учительської професії; дати українським освітянам приклади для наслідування, представити тих учителів, які не чекають, а вже нині впроваджують інновації; зробити українських учителів частиною світового освітянського середовища. Оголошуючи цьогорічний конкурс, шукаємо амбітних мрійників, які надихають своїх учнів та колег, змінюють сьогодення навколо себе. Можна податися самим, а можуть номінувати й учні, колеги. Торік ми зв’язувалися особисто з учителями, яких номінували школярі. Для них це було сюрпризом, дехто казав: “Ну що ви, я ж просто роблю свою роботу”. У ТОП-20 вчителів за 2017 рік є кілька педагогів, які спершу не думали подавати заявку, але через те, що їх номінували колишні або теперішні учні, подалися на премію.

– Коли я подавалася на конкурс, то мріяла потрапити в сотню кращих. Коли мені подзвонили і повідомили, що я потрапила до двадцятки, то не могла говорити. Цей конкурс додав мені впевненості, відчуття, що я все можу. З мого боку це було супернахабство – податися на конкурс з використання сучасних технологій, цих технологій не маючи. Супернахабство перелетіти через півсвіту і працювати там з іншими людьми, спілкуватися… Я, вчитель сільської школи, дуже багато отримала від цього конкурсу, а також показала приклад і дітям, і учителям, що провіційність – це не місце проживання чи місце праці, а стан свідомості. Якщо її позбутися, незалежного від того, де ти вчишся чи де працюєш, можна досягти дуже багато. Коли я була від ТОП-20 у Сінгапурі, відчула, що весь світ говорить нині однією мовою – мовою сучасних технологій. Ми трохи відстаємо… І така можливість поїхати й поспілкуватися з колегами – дуже добрий стимул змінюватися, аби йти в ногу з часом.

– 2017 рік багато що змінив у мені. Нині я тренер Нової української школи. Я зрозуміла, що на кожен конкурс, куди є нагода, треба подаватися. Це дуже велика мотивація. Нині передаю свої знання і досвід іншим учителям. Важливо бути саме вчителем. Я мала нагоду працювати на різних посадах, довелося побути і завучем, і методистом міського управління освіти, але нині я працюю учителем в звичайній загальноосвітній школі зі звичайними дітьми. Щоби відбулися зміни, треба самим ставати тими змінами, бути відкритими. Сухомлинський казав, що діти щасливі тим, що можуть пізнавати багато нового, а я щаслива тим, що попереду ще багато нового, багато цікавого, і відкриття того нового дав мені цей конкурс. Мене надихає те, що треба бути чесними перед собою, перед дітьми, дати їм найкраще. Надихають дитячі очі, їхня цікавість. Хочеться показати дітям, що навчання – не самоціль, а частинка їхнього життя. Тож намагаюся робити так, щоб воно було яскравим, барвистим, трошки театралізованим.

– На цьому конкурсі, та й після нього, я побачив, що в Україні дуже багато прогресивних учителів, перестав боятися за українську освіту. Раніше був переконаний, що українській освіті не допоможе ніяка реформа. Тепер зрозумів, що ми маємо великі шанси, що наша освіта вийде на високий рівень. Цей конкурс додав мені впевненості на рівних розмовляти з міністром освіти, заступником міністра. Спершу я прагнув висловити свій протест щодо гальмування реформ, нині переконаний, що зміни є і що дуже багато залежить не від міністерства, а від кожного окремого вчителя. І тут я знайшов багато таких прикладів. Робота вчителя – це чесна робота. І коли ти викладаєш і бачиш, що твої зусилля не є ефективними, то маєш або піти зі школи, або змінюватися. Я викладав інакше, аніж того вимагало міністерство. Мене навіть лякали, що перевірять, чи правильно я викладаю, зокрема історію війська, але “радянщину” я відмовився викладати, бо був і є переконаний, що дію правильно. І цей конкурс додав мені впевненості у підтримці колег.

– Моє життя змінилося, я перестала боятися успіху. Після цього конкурсу подавалася й на інші, зокрема у європейському Брюсселі ввійшла до числа переможців, а наша школа ввійшла до 50-ти кращих в Україні. Майбутнім конкурсантам раджу подавати заявку, яка стане першим кроком до успіху. Не варто відкладати – ви матимете потужну команду підтримки. Тепер я маю друзів по всій Україні. Коли приїхала на семінар до Брюсселя, там були здивовані, що ми працюємо на такому високому рівні.

– Нам треба змінювати вчителя – тоді зміниться школа. Я дуже рада, що є такі фестивалі, конкурси, бо вони стимулюють і надихають наших учителів. А діти чекають змін, крутого і креативного вчителя, готового до змін. Чи хочуть діти вчитися, залежить від того, як їх мотивує до цього учитель. Коли кожен урок починається “сухо”, їм сумно і нудно, а коли приносиш у клас якісь креативні ідеї, вони летять до тебе, навіть на уроки математики. Я хочу ламати стереотипи сприйняття математики як “сухої” науки, тому намагаюся показати її “веселковість”, те, що математика присутня в усьому – у гармонії життя. Тому намагаюся на кожен урок принести якусь цікаву ідею, на кожному уроці щось досліджувати, бо кожна дитина від народження дослідник.

– Зараз одне з моїх улюблених слів – “конфеті”. І цей конкурс – також конфеті: людського щастя, позитиву і радості від того, що вчитель нарешті здобув визнання, стимул робити щось для своєї держави. На цьому фестивалі вдалося зустрітися і поспілкуватися з багатьма людьми, яких знав раніше лише через соцмережі. А коли поговорив наживо, побачив, які це справді цікаві люди. Хочу подякувати організаторам за чудових спікерів! Нині відвідав кілька локацій і захоплений. Львів завжди зачаровує своєю атмосферою!0 Сподіваюся, що такі фестивалі освіти у Львові стануть традиційними. Ввійти до ТОП-5 мені допомогла щира праця. Ніколи не працював у школі задля перемог – ставив собі мету працювати чесно і добросовісно, з любов’ю до дітей. Мені допомогло те, що я щиро й відверто говорив про те, що роблю. Сучасний учень дуже вимогливий, очікує від учителя креативу. Перша моя спроба – розробка в 2012-ому електронних посібників. Мої учні здійснювали віртуальні екскурсії до Лондона у 3D-форматі. На уроці ми могли “побувати” в Національній галереї Лондона, у Британському музеї. “Походити” там, використовуючи сучасні технології. Якщо мої учні пишуть наукові роботи, то це обов’язково дослідження якихось живих речей. Наприклад, сайтів та чатів найкращих британських і американських вишів. Практичність знань, коли учні бачать, як можуть застосувати ці знання, допомогла втілювати в життя інновації. Майбутнім конкурсантам раджу писати переконливо, вірити у себе, бути впевненими у своїх силах, а також не боятися хвалити себе, не боятися розповідати, що ви зробили для освіти. У нас стільки талановитих креативних учителів, і я кожному бажаю бути самим собою та відверто говорити про речі, які вони роблять.