– Щодо проблем зі здоров’ям школярів, то тут передусім питання не так до медиків, як до батьків. Ми можемо допомогти вирішити ту чи ту проблему, порадити, як бути, аби ті прояви, які вже є, не призвели до хронічних захворювань. Але передусім допомогти своїм дітям повинні батьки: більше звертати увагу на те, чим вони харчуються, як проводять час. Приміром, надлишкова вага у школярів пов’язана найчастіше з тим, чим вони харчуються: не їдять здорову їжу, а будь-що. Порушення зору є наслідком того, що діти багато часу сидять за комп’ютером чи телевізором, не проводять тренінгів для очей, нечасто бувають на свіжому повітрі. Батьки мають звернути увагу на повноцінне харчування, на здоровий і достатній сон, на режим дня, на те, що дитина повинна рухатися, бувати на вулиці, проводити тренінги для очей! І в жодному разі не нехтувати щорічними медичними оглядами. А якщо бачать, що дитину щось непокоїть, то відразу звернутися до сімейного лікаря чи до педіатра. А він уже за потреби скерує до відповідного спеціаліста. Бо та ж надлишкова вага може бути наслідком надмірного чи неправильного харчуванням, а може бути пов’язана із ендокринними порушеннями, тож може знадобитися консультація ендокринолога, якісь додаткові обстеження. Кожна патологія передбачає обстеження суміжних спеціалістів. Коли батьки під час щорічного медогляду звертаються в поліклініку, то лікарі, виявивши ту чи ту патологію, дають свої рекомендації, щоби батьки знали, що мають робити, аби запобігти погіршення стану здоров’я дитини. Ці рекомендації потрібно виконувати. Якщо це порушення опорно-рухового апарату, то діти можуть займатися у кабінетах лікувальної фізкультури, які є в кожній поліклініці, аби виявлене, наприклад, порушення постави, не перейшло в сколіоз – складнішу патологію.

– Найперше, щоб дитина без стресів пережила школу, треба дослухатися до лікарів, які не радять, аби вона йшла у перший клас в п’ять чи шість років. Тобто дитина повинна йти до школи тоді, коли готова до цього емоційно! Якщо дитина готова емоційно (фізіологічно це відбувається у сім років), вона є стресостійкою, готовою витримувати таке емоційне навантаження, як навчання у школі. Не кажу вже про когнітивне, бо програма абсолютно не розрахована на дітей цього віку і, до речі, після реформи буде такою ж! Стресу не зазнає дитина, яка вчасно відносно свого віку, своїх здібностей і можливостей пішла до школи. Не до тої школи, яку батьки собі нафантазували, а до тої, яку вона реально може “потягнути”. Тобто батьки повинні бути чутливі до своєї дитини, до її потреб і можливостей. Діти, які погано говорять, не можуть у п’ять-шість років іти до школи! Зараз багато дітей із затримкою розвитку мовлення. Ми даємо таке навантаження дітям, що вони не можуть його витримати, і тоді відбувається декомпенсація цього стану. Але передусім треба змінити систему виховання: нині дітей безстресово виховують до школи – їм нічого не можна забороняти, їх не можна карати, не можна примушувати щось робити. А в шість років настає різка зміна: нічого не можна, а все мусиш… Стресостійкість – це такий самий імунітет, тільки психологічний. Щоби виробився імунітет проти інфекційних хвороб, дитина має контактувати зі збудниками: діти йдуть у садочок і починають хворіти, крім того, робимо щеплення. Психіка, грубо кажучи, така ж сама частина тіла. Якщо дитину виховують адекватно, вона знає три поняття: “можна”, “не можна” і “треба” (до шести років вона повинна це засвоїти), тоді вона стресостійка. Тобто може пережити, що мама не в ту секунду дала бажане, що щось треба заслужити, а до чогось докласти зусиль. Підготовка до школи – це не навчити дитину читати і писати, це навчити дитину витримувати різні ситуації: і зауваження вчителя, і зауваження однокласників, вміти відстояти свою думку, вміти домовлятися. А в нас замість уміння контактувати, комунікувати дитину за новомодними методиками із шести місяців вчать англійської! Вже у 5-ому класі учні стомлені. Як правило, після 4-го класу вони перестають вчитися, бо не стягують навантаження. А скільки неврозів буває в дітей до 3-го класу, і то у здорових! А до 11-го вони просто виснажені. У два останні роки навчання більшість школярів мають подвійне навантаження – займаються з репетиторами. У нас якесь спотворене уявлення – всі мають здобути вищу освіту (хоча реально це до снаги лише 10%). І лише одиниці знають, навіщо їм вища освіта. Упродовж 17 років (школа плюс виш) ми докладаємо шалених зусиль, ми платимо життям і здоров’ям за те, що на виході не знаємо, чи заробимо на прожиття. Дорослі мають подумати, чи те навантаження, яке одержують діти, може витримати тіло. Уже не кажу про психіку. Тіло не витримує! У наших дітей шалена гіподинамія, вони не рухаються. Багато дітей узалежнені від ігор та соціальних мереж. Так вони намагаються втекти у віртуальний світ, у інший простір, бо не витримують навантаження. Не можна забувати також, що ми чотири роки в стані війни. Це також додає напруженості й стресу і позначається на дітях. Якщо дитина має здібності, то, звичайно, її треба стимулювати до кращих результатів. Але якщо дитина не спроможна зробити це, то й “тероризувати” її не варто. Батьки мають так виховувати дітей, аби ті давали собі раду в соціумі, дати їм розуміння, що не все падає з неба, що є речі, до яких треба докласти зусиль, що тільки батьківська любов безумовна, а на все інше треба заслужити. Учителька не має любити безумовно, вона вас любить за виконану вами роботу. Діти, виховані в тому, що все отримують безумовно, до цього не привчені. Для них перевертається світ. І вони не просто перебувають у стані стресу – для них це особистісна катастрофа. Не всі дають собі з тим раду. Значна частина соматичних хвороб є наслідком стресу. Діти соматично переживають стрес, а не психологічно! Вони не хочуть того всього бачити – і буквально сліпнуть, не можуть витримувати навантаження – і в них деформується хребет. Тішуся, що нарешті медики сказали про це вголос!