– Зараз нашому синові дев’ять років, а доньці – одинадцять з половиною. До семи-восьмирічного віку я їх самих нікуди не відпускала, з ними постійно хтось ходив. І оскільки школа, куди ходять наші діти, територіально нам не належить і розташована трохи далі від дому, дітей до школи і зі школи також супроводжуємо. Інколи їздимо автівкою, інколи трамваєм. Не знаю, можливо, за рік-два щось зміниться. До речі, у нас із дітьми є пароль. Тож якщо їх повинен забрати хтось зі знайомих, то повинен знати його. Вважаю, що такі речі варто робити у сім’ях, бо на психіку дитини дуже легко вплинути, зокрема, у чомусь її переконати. Наприклад, коли хтось скаже: «Швидко одягайся, нема часу, там тебе мама чекає, я тебе підвезу» – і вони поведуться… Постійно нагадуємо своїм дітям, щоб вони ніколи, нікуди, ні з ким не ходили, наголошуємо на правилах дорожнього руху. Також наші діти знають, що ні подарунків, ні цукерок, ні інших солодощів не те що від незнайомих брати не можна, а й від знайомих. Мені інколи навіть дивуються, кажуть, що я своїх дітей залякала. Та це не так! Просто навчила! Вважаю, що цукерку можна з’їсти і вдома, інакше вона може стати причиною біди. Пригадую, як свого часу моя мама також проговорювала зі мною різні моменти. Завжди казала, що діти – найбільша цінність, що про них треба піклуватися. Я також так вважаю і роблю все, щоби їх захистити. Крім цього, наш спосіб життя і посада чоловіка теж даються взнаки. Комусь може подобатися його діяльність, а комусь ні, тому за нашими дітьми можуть полювати. Ми ж, батьки, маємо бути пильні, обережні і всього навчити своїх дітей.

– Зараз справді є дуже багато повідомлень про те, що до дітей чіпляються незнайомці, намагаються викрасти їх. Отож, що стосується безпеки дітей, то статистика в нас справді далеко не найкраща. У нашій сім’ї з безпекою не все гаразд. Наприклад, кілька років тому сталася неприємна ситуація, коли до моєї дитини, яка їздила на велосипеді власним подвір’ям, намагалися підійти незнайомці і заговорити з нею. Зловмисники почали випитувати, витягувати інформацію. Дитина спочатку намагалася щось відповісти, але потім, на щастя, зрозуміла, що не можна, кинула велосипед, побігла додому і про все нам розповіла. Все це було зафіксоване камерами спостереження. Зараз діти знають, що навіть через хвіртку не мають права спілкуватися з незнайомими людьми! Мої дванадцятирічний син і шестирічна донька ніколи й ніде не ходять самі. Частково це пов’язане з моєю роботою. Навіть за межі шкільного подвір’я їм заборонено самим виходити. Дітей привозять і забирають або я, або чоловік, або мої батьки. Довірити своїх дітей комусь не можу! І хоч школа не так далеко від дому, все одно це не змінює ситуацію. Загалом більшість дітей ледь не півдня проводять у школі. Звісно, за їхню безпеку відповідають батьки, але в школі також повинні про це говорити. На жаль, цього робиться… Маю на увазі не патрульну поліцію, а адміністрацію школи. Чи часто ми чуємо, щоб у школі з дітьми говорили про безпеку? Ні. Зате набагато частіше можна почути, що до школи якимось чином потрапляють сторонні особи і чіпляються до дітей. А за дітей, які на той час перебувають у стінах школи, відповідальність несе саме керівництво! Наголошую: в школах потрібна і охорона, і камери спостереження! І що б хто не казав, мовляв, це порушує права дітей, є втручанням у особисте життя, це не так. Школа, її коридори – це публічні місця, тому там вони якраз украй необхідні. Вважаю, що в школах потрібно запроваджувати уроки безпеки, на яких дитина вчилася б, як треба правильно поводитися в тій чи тій ситуації. Дитина повинна знати, що робити, коли на вулиці до неї підійдуть незнайомці, під’їде машина, коли хтось пропонуватиме їй цукерку. Багатьох речей треба вчити дітей і вдома, і в школі. Не забувати про них постійно нагадувати, щоб у разі небезпеки вони чітко знали, як поводитися.

– Безпека дітей у наш час має бути пріоритетною. Своїх дітей варто постійно застерігати. Але щоб не зникло відчуття безпеки і кожен вихід «у світ» не ставав стресовим, дітям треба все пояснювати, але не залякувати! В іншому випадку це може негативно вплинути на їхню адаптацію в суспільстві.Також раджу батькам продумати зі своїми дітьми дорогу зі школи додому, так би мовити, погодити маршрут. Завжди необхідно передбачати різні ситуації, наприклад, коли дитина натрапить на незнайомця, як саме вона має поводитися, яких правил дотримувати. Дитина повинна навчитися думати, як себе захистити. Крім цього, їй варто знати номери основних служб безпеки міста. Як мама двох дітей намагаюся регулярно нагадувати їм усі правила безпеки. Зокрема старшій доньці – школярці. Усім батькам варто пам’ятати, що діти – наше майбутнє! Тож зробімо все від нас залежне, щоб створити їм необхідний захист!