Образливі прізвиська, глузування, цькування, залякування, піддражнювання, підніжки, відбирання грошей, побиття – з такими видами булінгу (насилля у школі) зіштовхуються чимало українських дітей упродовж шкільного життя. За даними різних досліджень, практично кожен третій учень в Україні так чи так зазнавав булінгу в школі, потерпав від принижень і насмішок: 10% – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55% – частково; 26% батьків вважають своїх дітей жертвами булінгу. Нерідко таке цькування призводить до психічних розладів у дитини, а іноді й до самогубства…
Що таке булінг, чому діти цькують інших дітей, як захистити дитину від шкільних хуліганів та до чого може призвести знущання кривдника із жертви, дізналася “Львівська Пошта”.
(Не) безпечна школа
Що таке глузування та образи, знає 15-річний Максим. Це вже зараз він відмінник у одному з львівських ліцеїв, а ще рік тому до школи навіть не хотів іти. “Десь у класі восьмому стала помічати, що поведінка сина змінилася – він став злий, замкнений, на запитання “що трапилося” завжди відповідав “нічого”, – розповідає мама хлопця Наталя. – Після великих зусиль з’ясувала, що з нього вже давно кепкує однокласник разом з іншими хлопцями. Казали йому, що він слабак, бо не може залізти на канат, змушували носити сумки, списували всі домашні завдання, а одного разу навіть викинули наплічник сина з вікна третього поверху. Всі учні в класі, звісно, сміялися, але не Максим”.
Зі слів жінки, син забороняв мамі йти до вчителя чи директора школи для з’ясування такої поведінки однокласників. Казав, що розбереться сам. Ці знущання тривали б і досі, якби хлопець не вступив до ліцею. “Ми просто забрали його зі школи. Тепер він один із найкращих студентів групи. З ним товаришують і хлопці, і дівчата. А ось про школу та про своїх колишніх однокласників Максим воліє навіть не згадувати”.
“Очкаричка”, “заучка” – такі образливі слова чула на свою адресу й дев’ятирічна Аня. Її мама розповіла, що в доньчиному класі є один задирака, який легко може образити, навіть принизити будь-кого. “Того, хто може йому дати відсіч, він майже не чіпає. А моя Аня тихенька, тому й стає жертвою. Інколи приходила додому зі сльозами, в розпачі, – каже жінка. – Ходила вже до класного керівника. Хлопець трохи притих, але час до часу знову береться за старе”.
Навчіть дитину сказати “ні” булінгу
Психологи розповідають, що булінг необов’язково поширений тільки серед підлітків, а може розпочатися ще задовго до школи. У садочку і початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути нетолерантними до інших. Справжній булінг починається в середній школі – з 11-12 років і більше, тобто під час входження у підліткову кризу.
Зазвичай цькування ініціюють агресивні діти, які люблять домінувати, бути головними, контролювати все і всіх навколо. Принижуючи інших, вони ніби підвищують власну значущість. Часто це відбувається через психологічні комплекси кривдників, нестачу батьківської уваги й опіки!

Об’єктами знущань (жертвами) булінгу зазвичай обирають тих, у кого є щось відмінне від однолітків: особливості зовнішності (окуляри, руде волосся), певні захворювання чи дефекти мовлення (заїкання), поведінка (замкнуті, імпульсивні), соціальний статус (бідні, багаті), незвичне захоплення, національність, релігійна приналежність тощо.
“Булінг може розпочатися ще із садочкового віку, просто він не так яскраво виражений. Наприклад, у групі є дитина із синдромом Дауна, вадами мовлення, і діти просто тицяють на неї пальцем. У старшому віці кривдник уже агресивніший, шукає жертву, на яку можна виплеснути увесь свій негатив. Часто булери самі переживають приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є в їхніх сім’ях”, – пояснює дитячий психолог Марія Говірко.
Кривдники вибирають ті місця, де контроль з боку дорослих слабший або ж узагалі відсутній: шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортмайданчики. У деяких випадках дитину можуть перестріти на шляху до дому. Навіть удома жертву можуть цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.
“Реагувати на цькування треба завжди!” – наголошує шкільний психолог Оксана Бандуровська. З її слів, молодші школярі повинні відразу ж звертатися по допомогу до дорослих. Старші діти, підлітки, можуть спробувати самостійно впоратися з деякими ситуаціями. “Якщо є можливість, ігноруйте кривдника, зробіть вигляд, що вам байдуже. Така поведінка аж ніяк не є боягузтвом. Умійте стримувати гнів і злість, бо це саме те, чого прагне кривдник. Ніколи не вступайте у бійку, бо кривдник тільки й чекає, щоб застосувати до вас силу. І звісно, не соромтеся про це розповідати людям, яким довіряєте. Насамперед батькам. Якщо конфлікт ніяк не вичерпується, зверніться в поліцію”, – радить психолог.