Чому діти цькують дітей

Майже кожен третій український учень переживає шкільний булінг. Що це за насилля, чи можна його запобігти і як із ним боротися

Образливі прізвиська, глузування, цькування, залякування, піддражнювання, підніжки, відбирання грошей, побиття – з такими видами булінгу (насилля у школі) зіштовхуються чимало українських дітей упродовж шкільного життя. За даними різних досліджень, практично кожен третій учень в Україні так чи так зазнавав булінгу в школі, потерпав від принижень і насмішок: 10% – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55% – частково; 26% батьків вважають своїх дітей жертвами булінгу. Нерідко таке цькування призводить до психічних розладів у дитини, а іноді й до самогубства…
Що таке булінг, чому діти цькують інших дітей, як захистити дитину від шкільних хуліганів та до чого може призвести знущання кривдника із жертви, дізналася “Львівська Пошта”.

(Не) безпечна школа

Що таке глузування та образи, знає 15-річний Максим. Це вже зараз він відмінник у одному з львівських ліцеїв, а ще рік тому до школи навіть не хотів іти. “Десь у класі восьмому стала помічати, що поведінка сина змінилася – він став злий, замкнений, на запитання “що трапилося” завжди відповідав “нічого”, – розповідає мама хлопця Наталя. – Після великих зусиль з’ясувала, що з нього вже давно кепкує однокласник разом з іншими хлопцями. Казали йому, що він слабак, бо не може залізти на канат, змушували носити сумки, списували всі домашні завдання, а одного разу навіть викинули наплічник сина з вікна третього поверху. Всі учні в класі, звісно, сміялися, але не Максим”.
Зі слів жінки, син забороняв мамі йти до вчителя чи директора школи для з’ясування такої поведінки однокласників. Казав, що розбереться сам. Ці знущання тривали б і досі, якби хлопець не вступив до ліцею. “Ми просто забрали його зі школи. Тепер він один із найкращих студентів групи. З ним товаришують і хлопці, і дівчата. А ось про школу та про своїх колишніх однокласників Максим воліє навіть не згадувати”.
“Очкаричка”, “заучка” – такі образливі слова чула на свою адресу й дев’ятирічна Аня. Її мама розповіла, що в доньчиному класі є один задирака, який легко може образити, навіть принизити будь-кого. “Того, хто може йому дати відсіч, він майже не чіпає. А моя Аня тихенька, тому й стає жертвою. Інколи приходила додому зі сльозами, в розпачі, – каже жінка. – Ходила вже до класного керівника. Хлопець трохи притих, але час до часу знову береться за старе”.

Навчіть дитину сказати “ні” булінгу

Психологи розповідають, що булінг необов’язково поширений тільки серед підлітків, а може розпочатися ще задовго до школи. У садочку і початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути нетолерантними до інших. Справжній булінг починається в середній школі – з 11-12 років і більше, тобто під час входження у підліткову кризу.
Зазвичай цькування ініціюють агресивні діти, які люблять домінувати, бути головними, контролювати все і всіх навколо. Принижуючи інших, вони ніби підвищують власну значущість. Часто це відбувається через психологічні комплекси кривдників, нестачу батьківської уваги й опіки!
Об’єктами знущань (жертвами) булінгу зазвичай обирають тих, у кого є щось відмінне від однолітків: особливості зовнішності (окуляри, руде волосся), певні захворювання чи дефекти мовлення (заїкання), поведінка (замкнуті, імпульсивні), соціальний статус (бідні, багаті), незвичне захоплення, національність, релігійна приналежність тощо.
“Булінг може розпочатися ще із садочкового віку, просто він не так яскраво виражений. Наприклад, у групі є дитина із синдромом Дауна, вадами мовлення, і діти просто тицяють на неї пальцем. У старшому віці кривдник уже агресивніший, шукає жертву, на яку можна виплеснути увесь свій негатив. Часто булери самі переживають приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є в їхніх сім’ях”, – пояснює дитячий психолог Марія Говірко.
Кривдники вибирають ті місця, де контроль з боку дорослих слабший або ж узагалі відсутній: шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортмайданчики. У деяких випадках дитину можуть перестріти на шляху до дому. Навіть удома жертву можуть цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.
“Реагувати на цькування треба завжди!” – наголошує шкільний психолог Оксана Бандуровська. З її слів, молодші школярі повинні відразу ж звертатися по допомогу до дорослих. Старші діти, підлітки, можуть спробувати самостійно впоратися з деякими ситуаціями. “Якщо є можливість, ігноруйте кривдника, зробіть вигляд, що вам байдуже. Така поведінка аж ніяк не є боягузтвом. Умійте стримувати гнів і злість, бо це саме те, чого прагне кривдник. Ніколи не вступайте у бійку, бо кривдник тільки й чекає, щоб застосувати до вас силу. І звісно, не соромтеся про це розповідати людям, яким довіряєте. Насамперед батькам. Якщо конфлікт ніяк не вичерпується, зверніться в поліцію”, – радить психолог.

Марта Збишко, старший інспектор із особливих доручень відділу зв’язків із громадськістю Патрульної поліції Львівської області:
– За кожним із шести районів Львова закріплений шкільний офіцер патрульної поліції, який систематично відвідує школи. Одним із напрямків його роботи є саме протидія булінгу. Офіцери зустрічаються зі школярами, вчать їх бути толерантними, розповідають, як діяти в ситуації, якщо є знущання, і наголошують, що про це не можна мовчати. Якщо випадок булінгу нам відомий, намагаємося разом зі шкільним психологом усе з’ясувати і вирішити. Як би булінг не називали – залякування, цькування, знущання – в першу чергу це насильство! І про це не можна мовчати. Та у нас часто буває навпаки: випадки булінгу можуть навмисне приховувати як батьки (соромно про це комусь казати або “якось воно буде”), так і вчителі чи директори (не хочуть, аби знали, що в їхній школі існують такі проблеми). Зазвичай про випадки булінгу нам розповідають або самі жертви, або ті, що є його спостерігачами. Загалом у школах Львова булінг не є поширеним явищем, та все ж такі випадки трапляються. Діти переважно ображають одні одних, забирають, приміром, булочки, змушують носити до школи наплічники, обзивають дурнем або “заучкою”. Буває, що хлопчик закохується в дівчинку, а вона не відповідає йому взаємністю, про це дізнаються в класі і починають із нього насміхатися. Найпроблемнішим вважають вік школярів, які навчаються у 8 – 10 класах. Також може бути цькування через інтернет. Дитину десь невдало сфотографували і почали шантажувати, мовляв, якщо те чи те не зробиш, розішлемо цю фотографію. Після цього діти і гроші можуть винести з хати, і будь-що зробити, лиш би цього не сталося… Учасників булінгу є кілька: жертва, кривдник і спостерігачі. У своїй роботі шкільні офіцери намагаються поговорити з усіма учасниками інциденту, з’ясувати причини поведінки і вирішити конфлікт. Наші працівники ніколи не тицяють пальцем на кривдника, не роблять його поганим і не виводять дитину перед класом, як це було раніше! Навпаки, дають кривдникові зрозуміти, що він накоїв, до яких наслідків це могло б призвести. Отож, якщо батьки помітили, що їхня дитина прийшла зі школи засмучена, плаче, боїться, з нею варто спокійно поговорити. Бажано, аби вона про все розповіла, бо часто жертв залякують, забороняють комусь про все розповідати. Однак надміру тиснути також не варто, бо дитина може бути настільки травмована, що замкнеться в собі і просто не витримає психологічного навантаження. Далі треба намагатися спільно вирішити проблему – звернутися до шкільного психолога або до поліцейського. Якщо маєте підозри, що з вашої дитини знущаються однокласники, раджу звернутися безпосередньо в Патрульну поліцію Львівської області, зателефонувавши на номер: 068 4701674, написати на: compolicelviv@gmail.com або ж прийти особисто: вул. Городоцька, 124, 2 поверх, 16 кабінет!
Віктор Новачук, начальник сектору ювенальної превенції Головного управління Національної поліції у Львівській області:
– Важливо знати і пам’ятати, що одним із наслідків булінгу може стати тілесне ушкодження (125 стаття Кримінального кодексу України – “Умисне легке тілесне ушкодження”). Та оскільки до 14 років дітей не мають права притягати до відповідальності, вона лягає на батьків. На жаль, зараз, відповідно до 184 статті Кодексу України про адмінправопорушення, а саме “Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей”, серйозної відповідальності не передбачено – або попередження, або штраф. Додам, що найближчим часом мають внести зміни до статті, зараз триває обговорення. Передбачається, що за таке батьків каратимуть громадськими роботами, збільшать штрафи, а якщо дитина ще й скоїть злочин, то арештовуватимуть. Також кримінальна відповідальність може настати тоді, коли буде доведено, що через цькування був скоєний суїцид. Насправді вважаю, що відповідальність батьків має бути серйознішою, бо не школа, не поліція і не соціальні служби, а саме вони найбільш відповідальні за виховання дітей! Та чомусь наше суспільство вийшло за межі розуміння того, що, окрім прав, громадяни мають ще й обов’язки! А вони готові звинувачувати всіх, окрім себе… На щастя, у Львівській області булінг не надто виражений. Намагаємося усе тримати під контролем, особливо те, що стосується кібербулінгу (в інтернеті). Найчастіші випадки, коли діти можуть побитися, і хтось потрапив через це до лікарні. За місяць – один-два випадки. Проте варто враховувати, що багато інцидентів замовчують або з’ясовують у межах класу чи школи. Якщо ми дізнаємося про факт булінгу, то проводимо профілактичну роботу з дітьми, співпрацюємо зі шкільними психологами, вчителями, роз’яснюємо, що таке булінг і до чого він може призвести. Взагалі-то булінг був завжди, в усі роки, просто зараз діти стали набагато агресивнішими, жорстокішими. Причин багато: і нездорова ситуація в сім’ї, і частий перегляд відео, де одні учні знущаються з інших тощо. Якщо вдома нема порозуміння або діти самі зазнають насильства, то в школі свою агресивність можуть виплескувати на інших. Буває й таке, що, навпаки, саме такі діти й стають жертвами. Якщо батьки знають, що з їхньої дитини знущаються, цькують, раджу одразу ж звертатися в поліцію! Ювенальна превенція контактує з усіма службами, громадськими організаціями, тому за потреби ми самі вирішуватимемо, як діяти, чи варто залучати соцслужбу або службу в справах дітей. Факт булінгу ніколи не можна замовчувати! Це стосується і дітей, і батьків, і вчителів, і директорів. Навіть голова сільської ради має знати про все. Вчасно відреагувавши на проблему, можна запобігти страшну трагедію!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9833 / 1.65MB / SQL:{query_count}