Дуже часто діти ні секунди не всидять на місці, нічим не бавляться, нова іграшка цікавить їх лише кілька хвилин, а потім летить то в один бік, то в другий, усе в помешканні розкидають, вередують, а прохання заспокоїтися на них не діє… Такі, як Петрик П’яточкін із відомого мультфільму.

Цих дітей, як правило, називають гіперактивними. Бабусі радять батькам карати їх за таку поведінку, знайомі пропонують проконсультуватися з фахівцями, а сусіди або звинувачують тата і маму в неправильному вихованні або ж узагалі кажуть, що їхнім дітям потрібне лікування.

Однак психологи стверджують, що далеко не кожна дитина, яка не здатна всидіти на місці або яка не слухає батьків, є гіперактивною. Зазвичай це цілком здорова, всього лише непосидюча дитина, яка зайнята дослідженням навколишнього світу. Просто вона такою народилася.

Чому діти так поводяться, чи варто їх перевиховувати та як зі своїми непосидами справляються львівські матусі, дізнавалася “Львівська Пошта”.

Непосидючих дітей зараз справді дуже багато – по двоє-троє в кожній садочковій групі, у кожному класі. Виявляється, найчастіше така поведінка дитини є своєрідним способом привернути увагу батьків.

“Часто проблема не так у дітях, як у їхніх батьках. Відомо, що діти – дзеркало сім’ї, тому якщо атмосфера в родині спокійна, то й дитина такою зростатиме, і навпаки, – пояснює дитячий психолог Марія Говірко. – Батьки не приділяють дітям належної уваги або присвячують їм украй мало часу! Дітям бракує спілкування вдома! Батьки купують їм різні електронні забавки і дозволяють усе, лиш би ті їх не чіпали, не набридали. Проте згодом усе виходить на гірше – діти стають агресивними, злими, нервовими і гіперактивними. А це вже діагноз!”.

Зі слів дитячого психолога, досить часто від батьків можна почути, що хоч вони й приносять дітям нові іграшки, за якийсь час ті забавки перестають їх цікавити або ж малюки взагалі відмовляються ними бавитися. Також батьки нарікають, що діти непосидючі, неслухняні, ні в чому їм не допомагають. “Але для того, щоб від дитини щось отримати, спочатку треба в неї щось вкласти. Насамперед потрібно зацікавити певною річчю, навчити бавитися іграшкою чи, навпаки, показувати на власному прикладі, як потрібно складати розкидані предмети. З дитиною треба більше спілкуватися, цікавитися її вподобаннями, мати спільні інтереси, вигадувати колективні ігри. Але тут важливо працювати всім членам родини – мамі, татові, бабусі, дідусеві”, – веде далі Марія Говірко.

На думку дитячого психолога, дітей треба більше хвалити, постійно наголошувати, що вони гарно бавляться, а також не забувати казати їм слова заохочення: “я тебе люблю”, “тобі все вдається”, “якщо буде складно зробити те чи те, я тобі допоможу”, “я завжди поруч”.

Аби впоратися з непосидючістю дитини, батькам варто сприймати її як особистість, частіше радитися з приводу різних ситуацій і перестати накладати постійні заборони.

Таку поведінку дитини завжди можна скоригувати. Приміром, під час гри. “Покажіть на ляльці чи ведмедикові, що нечемна поведінка може образити інших, вкажіть, де саме дитина припустилася помилки. Придумуйте власні розваги та беріть активну участь в житті своєї дитини”, – радить психолог.