– Стрітення Господнє є межовим святом, бо, за народними віруваннями, в цей день зима зустрічається з весною. Існує чимало вірувань щодо передбачення погоди на різні періоди, навіть на цілий рік. Наприклад, українці Карпат вірили, що на Стрітення обов’язково виходить з барлогу ведмідь: якщо буде сонячна погода і він побачить свою тінь, то злякається, знову сховається у свій барліг, і ще впродовж восьми тижнів буде зима. А якщо буде похмуро і ведмідь своєї тіні не побачить – то завалить барліг, і скоро настане весна. Люди спостерігали за різними явищами. Приміром, якщо на Стрітення мороз, то це також передбачає швидке настання весни, а якщо капає зі стріх, то зима затягнеться. Казали: “Якщо півень з порога до схід сонця води нап’ється, то господар з худобою лиха набереться”. Тобто зима ще триватиме, не вистачить паші, і господар матиме багато клопоту з худобою. За народними віруваннями, в цей день перелітні птахи повертаються головами в бік свого гнізда. Також наші предки старалися запам’ятати чи записати, на який день припадало Стрітення. Тому в той день тижня впродовж року не починали ніяких важливих сільськогосподарських робіт – не йшли перший раз орати, сіяти, жати, не виганяли перший раз у році худобу на пашу, а також не починали будувати. Навпаки, саме в цей день, щоб зберегти урожай, намагалися закопати буряки, картоплю в яму на зиму, засипати збіжжя у засіки. На Стрітення, особливо це було поширено на Поліссі, зривали бурульки зі стріх. Воду з них вважали дуже цілющою, тож використовували як ту, що освячена в церкві. На Поділлі, середній Наддніпрянщині знахарки пекли коржі, які вважали дуже помічними від пристріту чи, як кажуть у нас, зурочення. Але найбільше стрітенських звичаїв були пов’язані зі свічкою. Обов’язково на Стрітення святили в церкві свічку і намагалися донести її запаленою додому, щоб вітер не погасив. Подекуди для цього виготовляли спеціальні ліхтарики. Принісши свічку додому, робили нею знак хреста (коптили) на одвірках, сволоку і в хліві. Цю свічку берегли і по-особливому використовували впродовж року. До прикладу, поліщуки підвішували її над дверима в хліві, щоб до худоби не могла добратися відьма чи інші злі сили. А щоб домовик не турбував худобу, до схід сонця обходили із запаленою свічкою довкола хліва та стайні. Крім того, стрітенською свічкою підкурювали дітей – припалювали на скронях волосся, щоби ті не боялися грому влітку. Вважалася ця свічка помічною від усякої негоди – грому, бурі, граду. Пригадую, як моя мама, коли надходила гроза і небо темніло від хмар, ставила на вікно з одного боку свячену вербу, а з другого запалювала стрітенську свічку. У деяких етнографічних районах – на Волині, Поліссі, Поділлі – дуже часто перед грозою брали вербу, освячену у Вербну неділю, і стрітенську свічку, виходили на подвір’я, ставали обличчям до грози, що насувалася, і навхрест їх три рази зводили та розводили, щоразу промовляючи: “Святий Марку, рознеси цю хмарку!”. На Поліссі вірили, що, поклавши стрітенську свічку під подушку, можна позбутися безсоння. Запалювали її й для того, аби полегшити відхід вмираючого.

– Стрітенська свічка є для нас відблиском Божого світла. Ми освячуємо її в цей день у церквах на знак того, що всі люди землі, які були праведними і яким було обіцяно, що вони побачать Бога, зустріли живого Бога в Ісусі, якого на сороковий день після народження принесли до Єрусалимського храму. І приносимо її додому, щоб, засвітивши, могли відчути, що Бог є серед нас видимо, матеріально перебуває з нами в нашій оселі, в нашій родині. Як добрі християни ми це усвідомлюємо розумом, але важливо, щоб ми ще й могли це побачити. Коли освячуємо свічки, то молимося, щоб вони були помічні від усякої хвороби, від різних стихійних лих. Є така давня мудра українська традиція, що стрітенську свічку запалюють, коли сильно блискає і гримить, коли дмуть сильні вітри, а також коли хтось захворіє чи є якась інша причина неспокою. Тобто коли є бажання відчути присутність Бога і Його захист перед стихією, хворобою, клопотами. Стрітенську свічку, освячену в попередньому році, запалюють, коли приходить священик із йорданською водою. Я дуже часто нагадую, що освячені речі ми маємо вживати у нашому повсякденному житті. Цю свічку треба світити, часто запалювати, щоб до наступного року її не залишалося! А як залишилася, то запалювати частіше, допоки не згорить. Не варто колекціонувати стрітенські свічки, бо це не амулет, а засіб, який має допомогти нам відчути Божу присутність у нашому щоденному житті!